Лактіонова О.В.,

аспірант Донецького державного університету управління

Основні напрямки формування сприятливого інноваційного підприємницького середовища

Для економіки України в останні роки ХХ століття були характерні негативні тенденції - економічна криза, скорочення масштабів науково-технічної сфери, тощо. Економічне зростання, що почалось у 2000 році, було досягнуто, в основному, на базі процесів нарощування експорту, головним чином, металів та іншої сировини в умовах підвищення світових цін на ці види ресурсів. Інноваційна активність у технологічно передових галузях і напрямках досі залишається в країні на низькому рівні.

Одна з причин цього полягає в тому, що перетворення останнього десятиліття, що радикально змінили економічні умови господарювання, майже не торкнулися принципових основ тієї інституціональної моделі, що була характерна для радянської науково-технічної сфери (на неї усе ще орієнтуються багато вчених і фахівців, а також державні відомства, відповідальні за економічну і промислову політику).

В числі таких основ необхідно підкреслити наступні: відрив науки від господарської практики; відсутність механізмів оцінки ефективності державних науково-технічних програм; переважне фінансування організацій, а не пріоритетних напрямків наукової діяльності.

Накопичений науково-технічний потенціал країни може бути задіяний тільки за умови поглиблення й інтенсифікації процесів його адаптації до нових реалій. Головні задачі сьогодні - формулювання стратегічних цілей розвитку України, перетворення її інституціональної структури, зміна механізмів взаємодії наукових і інноваційних організацій зі споживачами їх продукції як у підприємницькому, так і в державному секторах економіки [1].

Однією з найважливіших функцій держави в розвинутих країнах є створення сприятливих умов для інноваційної діяльності підприємницького сектора, що викликає необхідність здійснення комплексу взаємозалежних заходів щодо забезпечення сприятливих правових і організаційно-економічних умов для його ефективного розвитку в Україні.

Державна політика розвитку підприємництва при цьому визначає основні принципи, напрямки і форми економічного і правового управління розвитком підприємництва з урахуванням державних інтересів і пріоритетів.

Як суб'єкти системи регулювання розвитку підприємницького сектора повинні виступати державні, регіональні і підприємницькі організації, що здійснюють координацію, регулювання і всебічну підтримку підприємницьких структур. І, звичайно ж, дуже важливо у всіх випадках державного втручання в підприємницьку діяльність, навіть у виді підтримки, враховувати і підприємницькі інтереси в інтересах самої держави.

Формування сприятливого підприємницького середовища (тобто умов, у яких здійснюється підприємницька діяльність) необхідно здійснювати в наступних основних напрямках:

- удосконалення нормативно-правової бази, в тому складі розробка і впровадження базових законів, які регулюють відносини у сфері інформації;

- удосконалення податкової і фінансово-кредитної політики, в тому складі впровадження системи податкових пільг для інноваційних підприємств;

- сприяння створенню інфраструктури розвитку підприємництва;

- формування державної науково-технічної політики з метою сприяння впровадженню нових технологій;

- формування системи національних інформаційних ресурсів;

- розвиток системи страхування підприємницьких ризиків в інно-ваційній сфері;

- підтримка процесів самоорганізації підприємництва, тощо.

Сприяння розвитку і підвищенню ефективності діяльності самоврядних організацій підприємництва в наступний період вимагають зваженого системного підходу і повинні досягатися, зокрема, шляхом:

- забезпечення сприятливих правових і організаційно-економічних умов самоорганізації підприємництва;

- систематизації й урахування місцевих, регіональних і корпоративних самоврядних організацій підприємництва, з метою моделювання схеми їх співробітництва і координації зусиль у відстоюванні загальних інтересів;

- формування у підприємців свідомої потреби в структурній інтеграції і суспільній довірі до організацій підприємців і їх об'єднань;

- зміцнення взаємозв'язку підприємництва з інститутами політичної системи суспільства;

- створення ефективних механізмів взаємодії органів державної влади із самоврядними організаціями підприємництва на принципах соціального партнерства і "зворотного зв'язку" між владою і підприємцями на всіх рівнях державного управління;

- забезпечення вільного доступу самоврядних організацій підприємництва до інформації органів державної і місцевої влади;

- залучення їх до розробки й обговорення проектів нормативних актів щодо підприємницької діяльності;

- забезпечення суспільного контролю за поточним виконанням норм і процедур органами державної і місцевої влади;

- вивчення і впровадження нових перспективних форм, методів і механізмів суспільної підтримки підприємництва, максимальне використання потенціалу суспільних приймалень, суспільних колегій і інституту уповноважених Державного комітету України з регуляторної політики і підприємництва в процесах підтримки і захисту підприємництва.

Література:

1. Стоянова М.М. Розвиток інноваційного підприємництва в Україні // Междунар. наук.-практ.конф. “Україна наукова 2003”.- Дніпропетровськ-Запоріжжя, 2003.- С. 15-18.