К.е.н. Івашина О.Ф., к.е.н. Івашина С.Ю.

Академія митної служби України

Інститут соціалізації в економічних відносинах

Дослідження інституту соціалізації є важливим завданням економічної теорії, це зумовлено тим, що соціалізація усіх сфер суспільного життя є однією з головних тенденцій сучасного соціально-економічного розвитку. Модернізація інституціональних умов формування соціальних відносин є потужним стимулом для активізації наукових досліджень феномену соціалізації та її інституціональних аспектів.

Найбільш важливими вузлами соціального розвитку, які розглядаються під певним кутом зору, можна визначити, по-перше, важкий вибір пріоритетів у процесі власно соціалізації, по-друге, певні невідповідності економіки до деяких сторін соціального життя, по-третє, ресурсні та екологічні обмеження економічного зростання, по-четверте, комплекс суперечностей, пов’язаних з формуванням інституціонального механізму соціалізації.

Соціальний розвиток в Україні, включеної в систему міжнародних зв’язків, яка намагається та, навіть, змушена відтворювати в суспільній практиці різноманітні елементи світового досвіду: від зразків техніки до економічної організації, від ідеології до стандартів споживання, відрізняється суперечливим характером. Уявлення різних соціальних груп про пріоритетність тих чи інших завдань соціального розвитку, як правило, є різними. Неспівпадання цих уявлень з реальним розвитком об’єктивно зумовлених суспільних процесів формує поле гострої соціальної напруги.

Існуюча суперечність може бути сформульована таким чином: для розв’язання невідкладних соціальних проблем країни необхідно суттєво збільшити обсяг та змінити склад продукту, який вона створює. Це може забезпечити лише відносно швидке та впорядковане економічне зростання, яке включає структурні зрушення. Однак на шляху економічного зростання існують не лише соціально-інституціональні, а й дуже важливі еколого-ресурсні обмеження. Подібні суперечливі ситуації, при яких одна актуальна суспільна задача може розв’язуватися в тій чи іншій мірі за рахунок іншої, існують у сфері праці та в інших областях соціального життя країни. Всі вони не мають однозначного рішення або очевидної «основної ланки», за допомогою якої може бути вирішений увесь ланцюг проблем.

Таким чином, питання про те, як можуть бути розв’язані колізії в трикутнику: економічне зростання - еколого-ресурсні обмеження - соціальний розвиток, не має простих і однозначних рішень. Задача полягає в тому, щоб поставити всі ці явища в системний зв'язок та з’ясувати важливу закономірність соціального розвитку країни, в якій відбувається складний процес соціалізації економічних відносин.

Сьогодні важко уявити, яким має бути соціально-економічний механізм, який, з одного боку, приводить структуру виробництва у відповідність з начебто раціоналізованою структурою потреб, а з іншого – не руйнує важливі стимули економічного розвитку. Очевидним є лише те, що такий механізм має включати інструменти ринку, держави, соціальних рухів, що здатні забезпечити економічний розвиток та подальшу соціалізацію економічних відносин.

В історичному контексті універсальна роль ринку як способу економічної організації суспільства та інституту, що визначає цілі товарного виробництва та правила гри, ефективність кожної господарюючої одиниці, галузі та економіки в цілому, не зменшується. Одночасно велику роль тут відіграє держава. Досвід останніх десятиліть свідчить про нерівномірність, нестабільність різного роду перекоси в господарському розвитку, які мали інколи важкі соціальні наслідки та виходили не з одного, а з двох джерел. Це пояснюється тим, що нерівномірність і серйозні порушення в відтворювальному процесі породжуються не лише дією ринкових сил, але й некомпетентним і руйнівним втручанням держави в економіку та соціальні процеси. Досягнення та прорахунки держави в економіці та соціальній сфері широко висвітлюються в науковій літературі.

Серед умов соціалізації економічних відносин слід виділити кілька чинників, в яких відображаються можливості впливу соціальних рухів на процеси соціально-економічного розвитку та соціокультурний устрій суспільства. До їх числа відносяться:

- характер державної влади, який відображає той чи інший варіант філософії розвитку, виділяє та ранжирує цілі суспільства;

- способи та політичні механізми, за допомогою яких визначаються та реалізуються цілі суспільства;

- зрілість політичного самоусвідомлення соціальних груп;

- наявність арени відкритої політичної боротьби;

- здатність соціальних груп до самоорганізації, самодіяльності та можливості демократичного контролю знизу.

Цей неповний перелік визначає окремі напрямки формування інституціональних передумов соціалізації, які дозволяють зменшити соціальну диференціацію в суспільстві та забезпечити в певній мірі соціальну справедливість.

Посилення соціальної диференціації викликало в останні роки посилення егалітарних настроїв серед соціально активних прошарків населення, а на рівні теоретичної думки – збільшення державних та недержавних інститутів, які розробляють соціально-економічну стратегію, пошук варіантів, що спроможні надати реальну альтернативу негативним тенденціям в соціальній сфері.

У протиріччях, які є притаманними процесу соціалізації, проявляється боротьба старого з новим. В процесі соціального розвитку створюються суперечності, зумовлені не лише силою спротиву внаслідок спроб зберегти та пристосувати старі соціальні інститути до нових умов життя, а і неможливістю в певних межах пристосувати нове до логіки власного розвитку. В суспільстві, яке є значною мірою дезінтегрованим внаслідок протиріч та неспівпадіння інтересів суб’єктів соціального розвитку, соціалізація дозволяє інтегрувати суспільство на сучасній індустріальній технологічній основі та ринкових засадах.