Слижук О.А.
КОМУНІКАТИВНО-МОВЛЕННЄВИЙ АСПЕКТ У ПРОЦЕСІ
ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ
У системі національної освіти
мовно-літературна компетентність належить до гуманітарного
циклу. Тому помітні
тісні міжпредметні зв’язки, які існують у шкільному
викладанні української мови та літератури. Перш за все вони реалізуються у
комунікативно-мовленнєвому аспекті.
В останні
роки, коли в практиці роботи навчальних закладів міцно утвердився компетентнісний підхід, методисти відносять до змістових
ліній у процесі шкільного вивчення літератури літературознавчу, аксіологічну, культурологічну та комунікативно-мовленнєву [4, 25]. Остання реалізується дотично до мовленнєво-комунікативних умінь [ 2], які формуються у процесі вивчення рідної мови,
але засоби мистецтва слова сприяють розширенню й творчому
спрямуванню вмінь та навичок учнів.
Більшість сучасних учителів та методистів підтримують обґрунтовану В.О.Сухомлинським систему знань, умінь і
навичок з розвитку зв’язного мовлення дітей за класами, що є певними етапами,
сходинками у володінні словом. До такої системи відносять уміння: спостерігати
явища навколишнього світу; думати: зіставляти, порівнювати, протиставляти,
знаходити незрозуміле, дивуватися; висловлювати думку про те, що учень бачить,
спостерігає, про що міркує; швидко, виразно, свідомо читати; швидко, вільно і
правильно писати; виділяти логічно закінчені частини у прочитаному,
встановлювати взаємозв’язок і взаємозалежність між ними; знаходити книжку з
питання, яке цікавить, а в книжці – відповідний матеріал; робити попередній
логічний аналіз тексту в процесі читання його; слухати оповідача та ін.
Але сучасна
комунікативно-мовленнєва лінія передбачає ще й інші аспекти, пов’язані з
літературно-мистецькою специфікою художньої літератури. Система літературної освіти має ще
більше можливостей, які сприяють формуванню комунікативних компетентностей учнів, бо художній
текст вже містить у закодованому вигляді суму не тільки значень, але
й ставлень – морально-етичних, соціальних, ситуативних. Саме ці значення й ставлення може
актуалізувати учень для спілкування
у загальному культурному середовищі
як високоосвічена людина, але за умови високого ступеня сформованості у нього комунікативних
літературних компетенцій.
Сприяти їх формуванню вчитель-словесник має можливість саме
на уроці літератури. Вважається, що
урок може кваліфікуватись
як повноцінна комунікативна подія тільки у випадку виникнення актуального загального
змісту (діалогічної згоди)
під час зустрічі
й взаємодії двох різних
(нетотожних) стратегій знаходження сенсу, які сприяють інтериоризації
предметного змісту усвідомлених кожним
з учасників спілкування істин.
Зазвичай у такому випадку
ми маємо справу із соціальною комунікативною
компетенцією.
Сучасний урок української
літератури передбачає ще й комунікацію художню. Художній твір, як і будь-який текст, включений одночасно у дві
ситуації – ситуацію автора, в якій він створюється (система знань, поглядів, переконань автора, його уявлення про
адресата, розуміння предмета мовлення тощо), і ситуацію адресата, в якій він
інтерпретується (особистісні характеристики читача, власні знання адресата про
проблему, що викладається в тексті, знання особливостей сфери спілкування та
ін.).
Завданням організації таких умов є
те, щоб поставити учнів перед необхідністю “заговорити мовою” твору, який
вивчається, перейняти певною мірою манеру письменника. Внаслідок створення
таких умов здійснюється й розвиток емоційно-естетичної чутливості до творів
мистецтва та всього естетичного в цілому, творчого мислення та
спостережливості, вимогливості естетичного смаку, активності у проявах оцінної
діяльності, бажання створювати красу, що є завданнями літературної освіти.
Незамінним прийомом у такому випадку є розвиток уваги й інтересу до художнього тексту як до мистецького явища. Досить часто діти не звертають уваги на художні засоби твору, який читають, вони схильні переноситися міркуваннями у світ книги, жити в ньому, ототожнюючи себе з героями, уявляючи себе на їхньому місці. Безперечно, емпатія героям є важливою умовою розуміння твору, особливо такого, де вона зашифрована в самому змісті, але недостатньою. Одне тільки співпереживання ніяк не сприяє пробудженню почуття естетичної насолоди, бо в такому випадку книга прочитується як житейська історія, а не як естетичне явище.
Тому, поряд з емоційним співпереживанням героям
твору, в центрі уваги повинна бути його поетика, усвідомлення учнями-читачами
специфіки художнього слова, його естетичного й змістового навантаження, що
відрізняє його від звичайних буденних висловлювань. Про загальну літературну
компетентність учнів можна говорити тільки тоді, коли вони навчилися бачити
поетику, аналізувати й інтерпретувати її. Бо насправді, тільки помічаючи як
написано твір, читач може отримати естетичну насолоду від спілкування з ним.
В умовах компетентнісного
підходу до освіти кінцевою метою навчальної діяльності є не тільки набуття
учнями, умінь і навичок, але й формування у них здатності розуміння,
характерної для сучасної культури.
Тому комунікативно-мовленнєвий
аспект набуває ще більшого значення у процесі літературної освіти школярів та
полягає у формуванні різних видів комунікативних літературних компетентностей,
які сприяють розвитку міжособистісного спілкування
засобами мистецтва слова.
Література
1.
Омельчук С. Формування мовленнєво-комунікативних умінь у процесі вивчення
синтаксису // Дивослово. – 2006.- № 9. - С.2-6.
2.
Ситченко А. До питання про специфіку осягнення мистецтва
слова // Українська література в загальноосвітній школі. – 2005.- № 11. -
С.25-29.
3.
Шуляр В. Теоретичні і прикладні
аспекти вивчення української (зарубіжної) літератури у профільних
класах // Дивослово. –
2006.- № 9. - С.24-25.