Секція: Ветеринарія Підсекція:
Ветеринарна медицина
Масліков С.М., Спіцина Т.Л.
Дніпропетровський
державний аграрний університет
Ефективність ін’єкцій та мазі траумелю C за умов лікування
собак з гнійними ранами
Вступ
На сьогодні існує два напрямки лікування
ран – хірургічна та медикаментозна терапія, які треба розглядати як компоненти,
що доповнюють один одного у комплексній терапії ран. Для кожного з цих
напрямків розроблено значну кількість різноманітних методів, але жоден з них не
є досконалим.
Одним з напрямків консервативного
лікування хвороб є антигомотоксична (гомеопатична) терапія.
Цей напрямок не дивлячись на свою давню історію, як ніяка інша гілка
фармакотерапії, впродовж тривалого часу ігнорувався класичною медициною, що в
значній мірі утруднювало впровадження гомеопатичних засобів до державної
системи охорони здоров’я і ветеринарії. Однак, останнім часом гомеопатія і, особливо її
комплексний напрямок ‑ гомотоксикологія, отримали широке визнання в
медичній і ветеринарній практиці: сучасні технології виготовлення
антигомотоксичних препаратів і отриманий від їх застосування високий
терапевтичний ефект не викликає у більшості лікарів сумнівів щодо доцільності
призначення препаратів цього класу. В першу чергу це стосується препаратів
фірми ХЕЕЛЬ в традиційних лікарських формах, введення яких до практичної
медицини не потребує кардинальної зміни стереотипів діяльності
лікаря-клініциста. До того ж багатьом фахівцям імпонує відсутність у цих
препаратів протипоказань, в тому числі за одночасного застосування традиційних
засобів терапії і профілактики.
Метою наших досліджень було з’ясувати ефективність
застосування ін’єкцій та мазі траумелю С за лікування тварин з гнійними ранами.
Матеріал і методика досліджень
Для
проведення досліду було сформовано 2 групи по 10 собак. До кожної групу відбирали тварин
середніх порід (стафордширський тер’єр, королівський пудель, німецька вівчарка,
піт-бультер’єр, боксер, колі) з діагнозом гнійна рана. Попередньо в усіх тварин
визначали загальну температуру тіла, частоту пульсу і дихання; оцінювали
загальний стан, оглядали уражену ділянку, а також відбирали кров та рановий
ексудат для дослідження.
Обсяг лікувальних заходів в обох групах
складався з хірургічної обробки ран (туалет, часткове висічення тканин, обробка
3 %-вим розчином перекису водню) і консервативного лікування: аплікації бальзамічного
лініменту за Вишневським впродовж 3-4 діб, а в подальшому до моменту загоєння –
синтоміцинової емульсії. Також тваринам призначали курс антибіотикотерапії
(внутрішньом’язово
амоксицилін у дозі 1 мл на
Тваринам другої групи крім хірургічної обробки, внутрішньом’язово один раз на дві доби ін’єктували „Траумель С” (2,2 мл), а місцево застосовували мазь „Траумель С”.
Результати досліджень
Тварини, яких
залучали до експерименту мали випадкові гнійні рани в різних ділянках тіла
(шия, холка, плече, круп, стегно, гомілка). Загальний стан тварин був
пригніченим, а апетит відсутнім або значно зниженим; спостерігались субфебрильна
лихоманка (39,2 ºС), помірні тахікардія (124 уд/хв) і тахіпное (26 д.р./хв).
Досліджувані показники крові (таб. 1)характеризувались
лейкоцитозом (12,2 Г/л), нейтрофілією (за рахунок зрілих форм), гіповолемічною
нормоцитемією і дещо зменшеним вмістом загального білка (за рахунок альбумінів).
Таблиця Показники крові тварин до початку лікування
|
Групи |
Er, 1012/л |
L, 109/л |
Hb, г/л |
Загальний білок, г/л |
Alb., % |
Gl., % |
||
|
α |
β |
γ |
||||||
|
1 |
5,7±0,2 |
11,9±0,6 |
99,4±2,1 |
52,4±2,8 |
24,2±2,2 |
12 |
21 |
11 |
|
2 |
5,8±0,4 |
12,3±0,5 |
100,2±2,3 |
51,6±2,6 |
24,6±1,6 |
12 |
21 |
12 |
Під час проведення мікробіологічних
досліджень з ранового ексудату були виділені Staphylococcus sp.(10 випадків), Streptococcus sp. (6 випадків), Proteus vulg.
в асоціації з кишковою паличкою (4 випадки). Під час тестування
мікроорганізмів щодо чутливості до антибіотиків визначено, що кишкова паличка
була максимально чутливою до тетрацикліну, амоксициліну, енроксилу; стафілококи
– до біциліну – 3, гентаміцину і амоксициліну; стрептококи – до еритроміцину,
гентаміцину і амоксициліну.
Як видно з отриманих даних найчастіше у
ранах тварин обох груп зустрічаються Грам + флора, а Грам − мікрофлору
було виявлено тільки у чотирьох випадках ‑ у двох тварин з першої та у двох
з другої дослідної групи.
До
надання лікувальної допомоги стан патологічного осередку у всіх тварин був
одноманітним: ранова поверхня волога і рясно вкрита слизово-гнійним або гнійним
ексудатом, оточуючі тканини гіперемійовані, набряклі та болісні.
Як показали результати лікування тварин першої дослідної групи, перші грануляції у вигляді невеликих скупчень з’явились на 4-5 добу. В цей час ми також спостерігали значне покращення загального стану тварин з відновленням загальної температури тіла, частоти пульсу та дихання. На 7-9 добу вся поверхня ран вже була вкрита здоровими грануляціями. У цей же час краї рани ставали потовщеними через помірний розвиток епідермального валика, проте виразна епітелізація ран спостерігалась лише на 13 – 15 добу. Термін загоєння ран у тварин першої групи в середньому становив 17-20 діб.
Перебіг ранового процесу у собак другої дослідної групи за
умов застосування траумелю С був більш сприятливим, а саме: вже на третю добу
значно зменшилось утворення ранового ексудату на тлі інтенсивного розвитку
грануляційної тканини, причому на 5 добу ранові поверхні були цілком вкриті
здоровими грануляціями з розвитком виразного епідермального валика, а на 13-14
добу рани були цілком епітелізованими.
Висновки
Виходячи з отриманих даних
можна зробити висновок про високу терапевтичну ефективність траумелю у
комплексному лікуванні собак з гнійними ранами. Застосування ін’єкцій та мазі „Траумель С” сприяє бистрому очищенню патологічного осередку від залишків мортифікованих
тканих та ексудату, інтенсивному розвитку здорових грануляцій і прискоренню
процесу епітелізації на 6 – 7 діб в порівнянні з традиційними засобами
лікування.
Бібліографія
1.
Бігунець В. Застосування сорбентів
при лікуванні гнійних ран // Ветеринарна медицина України – 1999 - № 9 – с. 30.
2.
Борисевич В.Б., Борисевич Б.В.,
Смирнов А.М. Раневой процесс и закономерности
заживления ран // Ветеринария – 1999. № 5. – с. 48-52.
3.
Мироненко Ю. Лікування
ран у собак і котів // Ветеринарна медицина України – 2001. - № 3. – с. 31.
4.
Хомин Н. Лікування ран у собак // Ветеринарна медицина України – 2000,
№ 2. – с. 46.