Совгіра С.В., Гончаренко Г.Є., Подзерей Р.В.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

ОCНОВНІ ВИМОГИ ДЛЯ СТВОРЕННЯ ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТИХ СИРОВИННИХ ЗОН СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

В Україні турботі про землю, її родючості завжди приділялось важливе значення. Принципові положення про охорону земель містяться в Конституції України, в Земельному кодексі, в інших кодексах і законах, у відповідності з якими землекористувачі зобовʼязані впроваджувати ефективні заходи для підвищення родючості грунтів, проводити організаційно-господарські, агротехнічні, лісомеліоративні та гідротехнічні заходи для попередження вітрової й водної ерозії, засолення, заболочення, заростання родючих земель бурʼянами.

У відповідності із чинним законодавством грунт має стати індикатором екологічно чистої зони, що виявляється на основі таких закономірностей: 1) грунт, як відображення стану агроландшафту визнається головним компонентом агроекосистеми, екологічний стан якої є основою оцінки придатності сільськогосподарських земель для створення екологічно чистих сировинних зон; 2) грунтовий покрив екологічно чистих сировинних зон має бути не тільки в квазіприродному стані (не забрудненим радіонуклідами, важкими металами, пестицидами і т.д.), але й високобуферним, екологічно стійким з високою здатністю протистояти змінам під дією антропогенних чинників; 3) у екологічно чистих сировинних зонах антропогенний вплив на всі компоненти й угіддя агроландшафту (грунт, атмосферне повітря, лісові, природні кормові та сільськогосподарські угіддя) не повинен перевищувати вплив глобальних антропогенних процесів, а швидкість відновлюваних процесів має бути вищою або дорівнювати темпам антропогенних порушень; 4) рівноважний або позитивний баланс гумусу та біогенних елементів у біотичному колообігу речовин, його максимальна замкненість – обовʼязкова вимога до створення екологічно чистих сировинних зон; 5) поряд із забезпеченням виробництва високоякісної продукції створення екологічно чистих сировинних зон мають виконувати оздоровчу еколого-стабілізуючу функцію щодо навколишнього середовища.

Проте сьогодні знайти екологічно чисті сировинні зони в межах держави не просто, тому, що існують не лише локальні джерела забруднення, а й міждержавне та трансконтинентальне перенесення полютантів, які крім грунту, забруднюють також і інші агроландшафтні компоненти, що змінюють його екологічний стан. А відтак, оцінка земель як екологічно чистих зон має базуватися на системному методі досліджень і аналізу.

В основу оцінки придатності земель для створення екологічно чистих зон покладено ідеї та новітні розробки провідних агроекологів України – академіків В. Медведєва, О. Тараріко, проф. В. Кисіля, А. Сірого [2; 4; 1; 3]. Першочерговим етапом даної роботи є оцінка екологічного стану територій. За загальноприйнятим визначенням, термін «екологічний стан грунту» – це інтегральний показник його екологічної стійкості, рівня родючості та санітарно-гігієнічного стану.

Для проведення відповідної оцінки збирається і аналізується інформація про співвідношення основних типів угідь, агрокліматичні умови, грунтовий покрив, стан родючості грунту, його розораність, еродованість і родючість земель, наявність в межах території небезпечних в екологічному відношенні промислових і інших підприємств, види та рівні забруднення атмосферного повітря, поверхневих вод, грунту.

Після збору, обробки і аналізу отриманих даних за методикою В. Кисіля зроблено попередній висновок про екологічний стан досліджуваних територій, виділивши 3 класи.

Перший клас – територія, придатна для створення екологічно чистих зон (екологічна ситуація в цілому благополучна; грунти – високого або підвищеного рівня родючості, екологічно стійкі; шкідливі речовини або відсутні або кількість їх відповідає ГДК;

Другий клас – територія, обмежено-придатна для створення екологічно чистих зон (загальноекологічний стан дещо погіршений; показники грунтової родючості і вмісту токсичних речовин дозволяють одержати екологічно чисті врожаї окремих сільськогосподарських культур, толерантних до токсичних речовин);

Третій клас – територія не придатна для створення екологічно чистих зон (екологічний стан на території 3-го класу, як правило, несприятливий; грунтовий покрив – екологічно не стійкий, забруднений і з низьким рівнем родючості; високоякісну продукцію за таких умов отримати не можливо).

За аналогією з екологічною класифікацією територій, земельні агроугіддя також поділяють на придатні, обмежено придатні та несприятливі для створення екологічно чистих сировинних зон, основним завданням яких є виробництво високоякісної екологічно чистої продукції (таблиця).

Таблиця

Нормативні показники придатності сільськогосподарських земель для створення екологічно чистих сировинних зон

Назва показників	Нормативи за ступенем придатності земель
	Придатні		Обмежено придатні			Непридатні
1. Основні показники екологічної стійкості грунтів
1.Потужність гумусового шару, см	>50		50-25			<25
2.Вміст гумусу в орному шарі, %	6-4		4-2			<2
3.Гранулометричний склад*	Св;Сс;Сл		Гл;С			Пз;Пр;Гв
4.Реакція грунтового розчину, рНКCl	>5,5		5,5-4,6			<4,6
5.Сума ввібраних основ, мекв/100г	>20		20-10			<10
6.Ступінь насичення обмінними основами,%	>70		70-50			<50
7.Протиерозійна стійкість за вмістом агрегатів 0,25-10 мм,%: водотривких повітряно-сухих	>45 >75		45-25 75-50			<25 <50
8.Рівноважна щільність складання, г/см^3 : супіщаних і піщаних грунтів середнього та важкого гран.складу	1,3-1,5 1,1-1,3		1,5-1,7 1,3-1,5			<1,3>1,7 <1,1>1,5
2. Агрохімічні показники родючості
1.Нітрифікаційна здатність, мг NO3 /кг грунту		<15		15-8	<8
2.Вміст азоту, що лекогідролізується, мг/кг		<200		200-150	<150
3.Рівень вмісту рухомого фосфору та обмінного калію		П;В;Дв		Ср	Н;Дн
4.Рівень вмісту рухомих форм мікроелементів		П;В		Ср	Н;Дн
3. Параметри санітарно-гігієнічного стану (забруднення)
1.Щільність забруднення радіонуклідами, Кі/км^2 : цезієм-137, 134 стронцієм-90		<0,2 <0,02		0,2-1,0 0,02-0,05	>1,0 >0,05
2.Вміст валових форм важких металів, Кларки ГДК		1,0-2,0 <0,5		2,0-3,0 0,5-1,0	3,0-4,0 1,0-1,5
3. Вміст залишків пестицидів, ГДК		<0,5		1-1,5	>1,5
4.Кількість патогенних мікроорганізмів в 1 г грунту: при забрудненні фекаліями при забрудненні відходами тварин		<10 <10^2		10-10^3 10^2-10^4	>10^3 >10^4
5.Вміст бітумізованих речовин при забрудненні нафтою, %		<1		1-2	>2

*Св – суглинок важкий; Сс-суглинок середній; Сл-суглинок легкий; С-супісок; Пз-пісок звʼязний; Пр-пісок рихлий; Гв-глина важка.

**П-підвищений; В-високий; Дв-дуже високий; Ср-середній; Н-низький; Дн-дуже низький.

Документом, що обʼєднує всю зібрану під час моніторингу інформацію, має стати екологічний паспорт підприємства чи організації. Як свідчить практичний досвід, кожне агропідприємство будь-якої форми власності при наявності у нього понад 100 га орних земель повинно мати екологічний паспорт, а для таких, що мають менше 100 га ріллі, екологічний паспорт розробляється за наявності джерел забруднення (ремонтно-механічні майстерні, кузні, тваринницькі ферми або при забрудненні його території викидами від великих автомагістралей, промислових підприємств тощо).

Екологічний паспорт повинен містити таку інформацію і матеріали, що характеризують: 1) співвідношення основних видів угідь; 2) кількість наявних у господарства деградованих земель, їх екологічний стан (дані беруться з еколого-агрохімічного паспорту на кожне поле або окрему земельну ділянку); 3) стан водних обʼєктів із зазначенням ширини водоохоронних санітарно-захисних зон; 4) екологічну карто-схему розміщення всіх джерел забруднення території агропідприємства – обʼєктів рослинництва (орні поля, в т.ч. богарні і зрошувані, теплиці, склади мінеральних добрив і отрутохімікатів), тваринництва (комплекси, ферми, свинарники, гноєсховища, ставки, озера, рівчаки та річки), підсобно-допоміжного виробництва (кормокухні, цехи, мінізаводи по переробці молока, плодів, картоплі, підсобні промислові підприємства по виробництву будівельних та інших матеріалів, зернотік, майданчики для виготовлення травʼяного борошна, корморізки, компостів, котельні, гаражі, майстерні, сховища нафтопродуктів, бані, пральні, кухні); на карто-схему наносять також обʼєкти зовнішніх джерел забруднення (промислове підприємство, велика автомагістраль, аеродром, звалища міських відходів, а екологічні карти-схеми складають на основі карти землекористування (викопіювання фермерського господарства); 5) рівень використання в господарстві пестицидів і добрив, витрачення зрошуваної води, обсяги і місце скиду дренажних і стічних вод; відомості про вплив на оточуюче середовище тваринницьких обʼєктів, відходах і наявності очистки пило-повітряної суміші, що надходить через вентиляційні виходи в атмосферу тощо.

Таким чином, при наявності екологічного паспорту на конкретні агроекосистеми, для проведення різних заходів у оздоровленні земельних ділянок можна створювати екологічно чисті сировинні зони, що дасть змогу забезпечувати населення екологічно чистими продуктами харчування.

Література

1. Кисіль В.І. Агрохімічні аспекти екологізації землеробства. – Харків, 2005. – 167 с.

2. Медведєв В.В. Родючість грунтів. Моніторинг та управління / Медведєв В.В., Честян Т.Я., Полупан М.І. – К. : Урожай, 1992 . – 215 с.

3. Сірий А.І. Оцінка та паспортизація сільськогосподарських земель з використанням агроекологічного методу // Агроекологічний моніторинг та паспортизація сільськогосподарських земель / Сірий А.І., Козлов М.В., Ракоїд О.О. ; за ред. В.П. Патики, О.Г. Тараріко. – К. : Фітосоціоцентр, 2002. – С. 114–118.

4. Татаріко О.Г. Організація та завдання агроекологічного моніторингу // Агроекологічний журнал. – 2002. – №2. – С. 19–23.