Лимар Д. О.

Харківський національний економічний університет, Україна

МОДЕЛІ ОПТИМІЗАЦІЇ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

УДК 658.14 (1-87)

Теоретичні концептуальні підходи щодо визначення оптимальної структури капіталу є необхідним етапом під час прийняття управлінських рішень щодо вибору фінансової стратегії розвитку підприємства, що дає змогу знизити його підприємницькі та фінансові ризики.

На сьогоднішній день в економічній літературі для обґрунтування структури капіталу використовують різні моделі: індиферентності Модільяні-Міллера, традиційна, компромісна, альтернативні ММ теорії, теорія ієрархій, теорія «протиріччя інтересів».

Поштовхом до розвитку теорій структури капіталу стала гіпотеза, висунута у 1958 р. американськими економістами, Нобелівськими лауреатами з економіки Франко Модільяні і Мертоном Міллером, що в літературі відома як теорема ММ. Теорема ММ полягає у тому, що на фінансовому ринку вартість акцій корпорацій, тобто «вартість фірми», не залежить від структури її капіталу. На думку вчених, вартість капіталу фірми визначається виключно потоком її прибутку, який в свою чергу, залежить від інвестицій. Відповідно до даної гіпотези корпорація може теоретично профінансувати розширення свого капіталу на 100 % через випуск боргових зобов’язань або, навпаки, тільки за рахунок випуску акцій. Вартість капіталу корпорації за будь-якого методу фінансування не змінюється. Цю першу модель ММ називають моделлю за нульових податків. На практиці ж всі корпорації сплачують державні податки [1].

У моделі ММ з урахуванням податків стверджується, що підприємство, що використовує фінансовий важіль, ринково оцінюється вище, оскільки виплата відсотків по позиковому капіталу є витратами, що підлягають пільговому оподаткуванню. З урахуванням податкових пільг вартість позикового капіталу буде нижчим, і чим більше частка позикового капіталу в загальному капіталі підприємства, тим середньозважена вартість капіталу буде менше. Таким чином, з урахуванням податку на прибуток фінансовий важіль справлятиме зниженню вартості капіталу підприємства, що підвищує його ринкову оцінку [6].

Традиційна концепція структури капіталу ґрунтується на положенні про можливість оптимізації структури капіталу шляхом урахування різної вартості окремих його складових. Більш низька вартість позичкового капіталу відносно власного пояснюється різним рівнем ризику, властивого цим капіталам. [7].

Традиційний підхід припускає, що підприємство, що залучає позиковий капітал, ринком оцінюється вище, ніж підприємство без позикових засобів довгострокового фінансування. Виходячи із більш низького рівня вартості позичкового капіталу в співставленні з власним, дана концепція механізму оптимізації структури капіталу передбачає: за рахунок підвищення питомої ваги позичкового капіталу знижується показник середньозваженої вартості капіталу підприємства і відповідно - підвищується ринкова вартість підприємства.[4].

Представниками компромісної концепції були М. Міллер, Х. Де-Анжело, Р. Масюлис, Дж. Корнер та ін. В основу компромісної концепції структури капіталу покладено положення про те, що вона формується під впливом певних умов, які визначають відповідність рівня доходності ризику капіталу, що використовується підприємством. У процесі оптимізації структури ці показники необхідно враховувати шляхом знаходження компромісу щодо їх впливу. Відповідно до компромісного підходу підприємству слід встановлювати цільову структуру капіталу так, щоб гранична вартість капіталу і граничний ефект від фінансового важеля були рівні. Загальна рекомендація по компромісному підходу зводиться до того, що і 100%-й позиковий капітал, і виключно власне фінансування є неоптимальними стратегіями фінансового управління [2].

Зважаючи на велику кількість недоліків розглянутих моделей, вченими була висунута альтернативна теорія пошуку оптимальної структури капіталу підприємства – теорія ієрархії або теорія переваг методів фінансування, що склалися. Основний принцип даної теорії полягає в тому, що підприємства віддають перевагу внутрішнім джерелам фінансування і прагнуть не вдаватися до позик або випуску боргових цінних паперів, а якщо потрібне зовнішнє фінансування, підприємство спочатку випускає найнадійніші цінні папери, тобто воно починає з позик, потім може випустити змішані папери (як правило, облігації) або у випадку, коди ці схеми не спрацьовують – звичайні акції [2].

Основу концепції «протиріччя інтересів» складає положення про різні інтереси та рівні інформованості власників, інвесторів, кредиторів та менеджерів в процесі управління капіталом. В основу даної концепції формування капіталу підприємства покладено: теорію «субординації джерел», теорію асиметричної інформації, сигнальна теорію, теорію моніторингових витрат та інші [7].

 На початку 60-х років XX століття Гордон Дональдсон розробив ряд положень, які могли б використовувати управляючі корпорацій під час прийняття фінансових рішень. Вони полягали в наступному.
По-перше, фірми мають спочатку використовувати внутрішні джерела: нерозподілений прибуток та амортизацію. По-друге, при визначенні частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, необхідно виходити з можливостей майбутніх інвестицій та майбутніх грошових потоків. По-третє, дивіденди характеризуються стабільністю, особливо в короткостроковому періоді, тобто їх неможливо значно знизити або підвищити. По-четверте, якщо виникає необхідність у залученні зовнішніх джерел, то має бути визначена така послідовність: банківські позички, випуск конвертованих облігацій і тільки в останню чергу – випуск нових акцій. Дана концепція одержала назву “субординації джерел” [6 ].

На підставі порівняння теорій Міллера-Модільяні та Г. Дональдсона розвивається теорія асиметричної інформації. ЇЇ автором є С. Майер. Дана теорія базується на припущені недосконалості ринку капіталу. Реальний ринок надає неадекватну інформацію учасникам відносно перспектив розвитку підприємства. Асиметричність проявляється в тому, що менеджери підприємства володіють найбільш достовірною інформацією ніж інвестори та кредитори [4].

Розглянуті моделі структури капіталу розкривають багатогранність підходів до розроблення та реалізації фінансової стратегії розвитку підприємства. Визначаючи політику залучення різних джерел для фінансування діяльності, підприємство буде використовувати той вид капіталу, що буде вигідним у разі його використання.

Література:

1. Базилевич В. Д. Історія економічних вчень: підручник / В. Д. Базилевич. — К.: Знання, 2006. — C. 260.

2. Байстрюченко Н. О. Вплив динаміки структури капіталу на фінансово-економічні результати діяльності підприємства:дис. … кандидата екон. наук : 08.00.04 / Байстрюченко Наталія Олегівна. – Суми, 2010.- 212 с.

3. Гринкевич С. С. Фінансова стратегія управляння структурою капіталу підприємства / С. С. Гринкевич // Науковий вісник НЛТУ. – 2011. - № 21.8. - С. 198-204.

4. Зимовець В. Фінансовий менеджмент: конспект лекцій / В. Зимовець. - К: Національний університет Києво-Могиляньска Академія, 2010. - 90 с.

5. Литовченко О. Ю. Оптимізація структури капіталу як складова стратегії забезпечення фінансової безпеки підприємства / О. Ю. Литовченко, С. А. Макуха // Вісник економіки транспорту і промисловості. - 2010. - № 29. – С. 134-136.

6. Момот Т.В. Фінансовий менеджмент: навч. посіб. / Т. В. Момот. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 385 с.

7. Поддєрьогін А. М. Фінансовий менеджмент / А.М. Поддєрьогін. – К.: КНЕУ, 2008. - 294 с.