І.М. Довбиш

42- МПО

науковий керівник: Кубай О.Г.

Вінницький національний аграрний університет

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

Розглянуті теоретичні, методологічні та прикладні засади

соціально-економічного розвитку регіону як складової державного

регулювання економіки, обґрунтована державна регіональна політика в

Україні.

Ключові слова: державна регіональна політика, розвиток територій,

економіка регіонів, соціально-економічний розвиток.

Key words: regional public policy, development of areas, the economy of

regions, socio-economic development.

Вступ. Найважливішим завданням розвитку українського суспільства є підвищення якості управління соціально-економічним розвитком держави і регіонів. На сьогодні в практиці державного управління в Україні фінансові та матеріальні ресурси, що спрямовуються на розвиток регіонів, використовуються неефективно. Крім того, неправильно побудована система управління призводить до розбіжностей інтересів суб’єктів господарювання. Більшість регіонів не в змозі самостійно вирішувати свої соціально-економічні проблеми, що зумовлює необхідність втручання держави в їх життєдіяльність.

Постановка завдання. Метою статті є обґрунтування та забезпечення комплексного і збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України.

Результати дослідження. За роки ринкових реформ Україні вдалося досягти певних успіхів у побудові нового економічного механізму регулювання соціальних процесів. Регіони України за умов упровадження децентралізованої моделі управління дістають реальну можливість розширити свої повноваження щодо регулювання процесів раціонального використання регіональних ресурсів та створення умов для підвищення якості життя населення [1].

Сьогодні в кожному регіоні розробляються регіональні програми, метою яких є визначення довгострокових цілей розвитку, параметрів прогнозних змін. Такі програми не обмежуються лише визначенням перспективних напрямів розвитку регіонів. Вони передбачають конкретні дії регіональної влади в розрізі пріоритетних для регіонів сфер економічної діяльності з метою досягнення бажаних прогнозних орієнтирів.

Головні проблеми системи державного регулювання соціально-економічного розвитку регіонів України можна звести до таких основних недоліків, як: необ’єктивність, відомча упередженість службової документації, що подається для прийняття рішень; міжвідомчі конфлікти, спричинені галузевими підходами до регулювання; монопольні управлінські претензії органів влади на регулювання в підвідомчій сфері; домінування командно-адміністративних підходів до управління; зміна правил на ринку для збереження або створення монопольного становища суб’єктів підприємництва, нав’язування їм численних платних адміністративних послуг; відірваність теорії від практики; не розробленість стратегічних засад і нечітке бачення майбутніх цілей; нерозвиненість структурно-функціонального методу і неврахування закономірностей розвитку та функціонування будь-яких систем, що породжує фрагментарність регуляторних заходів; недостатня сформованість мережі науково-дослідних, аналітичних та громадських організацій, що можуть надавати професійні послуги з наукового забезпечення, консалтингу й управлінського менеджменту у сфері державного регулювання[2].

Використання цільових програм дає змогу ефективно організовувати керований процес, на відміну від планового підходу. На сучасному етапі потрібна система регіонального розвитку, що передбачає оперативність і гнучкість прийняття управлінських рішень. Її можна відобразити в Концепції економічного і соціального розвитку регіону. Стійкість тенденцій розвитку регіону залежить не тільки від його рангу, а й від масштабів, потенціалу, тобто сукупності соціально-демографічного, природно-ресурсного, матеріально-технічного, технологічного, інформаційного, екологічного потенціалів. Чим більший сукупний потенціал, тим об’єктивно вища інерційність розвитку регіону, вірогідність показників такого розвитку в перспективі і слабший вплив випадкових явищ.

Головний недолік діючих методик оцінки соціально-економічного розвитку полягає в тому, що вони не враховують ступеня державного регулювання в регіоні. Визначаючи підвищення добробуту населення як мету державного регулювання регіонального розвитку, необхідно встановити узагальнюючий критерій, що оцінює ефективність регулюючих впливів. Критерієм, який задовольняє цю вимогу і водночас характеризує результати виробничих відносин, може служити ступінь досягнення цільових рівнів за частковими показниками, що відображають різні аспекти життєдіяльності населення. Таким критерієм пропонується вважати рівень умов соціально-економічного розвитку регіону. Він являє собою сукупність кількісних і якісних показників, що характеризують умови розвитку населення. Сформована система показників, що оцінюють їх рівень з кількісного і якісного боку, яка розподілена на складові: здоров’я, працю, освіту, культуру, житлові й інші умови.

Такі показники були розраховані у Запорізькій, Дніпропетровській і Донецькій областях. Визначено, що рівень державного регулювання соціально-економічного розвитку найнижчий серед цих трьох регіонів у Запорізькій області, а найвищий – у Донецькій, що свідчить про необхідність вжиття першочергових заходів саме у Запорізькій області.

Державна соціально-економічна політика на сьогодні не спрямована на усунення міжрегіональних невідповідностей соціальних характеристик регіону й забезпечення економічної результативності його діяльності. У регіонах немає державних регулюючих механізмів, які б отримані економічні результати спрямували на соціальні заходи[3].

В інших регіонах України структурні зрушення в економіці спрямовуватимуться на посилення її соціальної орієнтації, забезпечуватиметься прискорений розвиток АПК, сфери послуг, харчової і легкої промисловості, а також машинобудівних галузей – авіабудування, сільськогосподарського машинобудування, радіотехніки й електроніки. Здійснюватиметься реконструкція та технічне переоснащення підприємств хімічної промисловості, розвиток наукоємних виробництв на основі науково-технічного і кадрового потенціалу України.

Проблеми розвитку регіонів є складними і погано структурованими. Виходячи з цього запропоновано структуру процесу програмно-цільового управління розвитком регіону. Її можна реалізувати в чотири етапи. На першому етапі застосовується стандартна схема дослідження, що задається “деревом цілей”. На другому етапі розробляється прогностична модель соціально-економічного розвитку регіону. На цьому етапі прогнозуються окремі соціально-економічні показники. На третьому етапі проводиться діагностування, яке дає змогу виявити характер залежностей між параметрами системи й уточнити чинники досягнення цілей, оцінити загальний обсяг наявних резервів і завдяки цьому – досяжність цілей. У процесі діагностування розкриваються вузькі місця у функціонуванні регіональної системи та управлінні нею, характеризується рівень розвитку регіону. Четвертим етапом є розробка інформаційної структури системи управління, якою завершується впровадження цільової програми розвитку[4].

Висновки. У статті наведені теоретичне узагальнення і завдання державного регулювання соціально-економічного розвитку регіону шляхом визначення теоретичних підходів, оцінювання діяльності місцевих органів влади, обґрунтування цілей та пріоритетних напрямів розвитку регіону, розробки концепції державного регулювання соціально-економічного розвитку регіону. Вивчення наукових праць з проблем державного регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні свідчить, що вибрані методологічні підходи забезпечують комплексний аналіз функціонування державних інститутів у цій сфері. Однак, незважаючи на велику кількість наукових публікацій, ця проблема розглядалася в них фрагментарно, нескоординовано, що зумовлювалося соціально-політичними та економічними обставинами. Теоретичні і концептуальні розробки науковців присвячені лише окремим аспектам досліджуваної проблеми: закладено основи програмно-цільового підходу до регулювання ринкового господарства; досліджено ефективні методи управління; розвинуто теорію соціально-економічного управління регіонами; застосовано комплексний підхід до вирішення проблеми ефективного державного регулювання регіонального розвитку. Отже, регулювання соціально-економічного розвитку регіону є засобом впливу держави на розвиток окремих галузей економіки, поліпшення соціального забезпечення і соціального захисту населення з метою підвищення його рівня життя.

Використана література

1. Дідківська Л.і., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. Посіб. – 6-те вид., випр.. і доп. – К.: Знання, 2007. – 214 с.

2. Занфіров В.А. Розвиток процесів регіоналізації в Україні // Економіка та держава.– 2005. – № 11. – С. 73-76.

3. Занфіров В.А. Екологізація державного та регіонального розвитку // Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – Д.: Наука і освіта, 2005. – Т. 6. – С. 9-11.

4. І. Г. Бабець, УДК 339.92:332.14 Оцінка рівня зовнішньоекономічної безпеки регіонів України