Г.І. Данилюк
Науковий керівник: К.Д.Заєць
Буковинський державний
фінансово-економічний університет
м. Чернівці
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА
В УКРАЇНІ
З огляду на вступ України
до Світової організації торгівлі актуальним є дослідження ролі держави щодо розвитку аграрного сектора
економіки. Необхідність та особливості державного регулювання аграрного сектора
пов’язані з виконанням першочергових завдань щодо гарантування продовольчої
безпеки держави, підвищення конкурентних переваг сільськогосподарської
продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках і створення умов соціального
розвитку села. За цих обставин виникає потреба в ефективній державній підтримці
сільського господарства як однієї зі стратегічних галузей, розроблення основних
інструментів реалізації нової аграрної політики України.
Реформування
аграрного сектора економіки, яке супроводжувалося становленням ринкових
відносин, проведенням земельної реформи, створенням нових підприємницьких
організаційних структур різних форм власності не дало очікуваних результатів.
Реалії сьогодення спонукають до використання стратегічних підходів для
здійснення глибоких перетворень в аграрній сфері, що є
однією з передумов успіху її соціально-економічного розвитку [3].
Масштаби державної участі в регулюванні аграрного
сектора економіки постійно змінюються, відповідно, змінюються вимоги до системи його державного регулювання, що зумовлює
визначення пріоритетних напрямів державної політики щодо розвитку аграрної
галузі.
Різні аспекти державного регулювання аграрного сектора
економіки висвітлені у працях вітчизняних та закордонних науковців і практиків,
зокрема В. Валентинова, П. Гайдуцького, М. Дем’яненка, С. Зорі, А. Зінченка, І. Кириленка, З. Кадюка, М. Корецького, П.
Макаренка, І. Михасюка, А. Мельник, В. Месель-Веселяка, О. Могильного, В.
Назаренка, Б. Пасхавера, М. Павлишенка, Н. Попова, П. Саблука, О. Онищенка, Т. Осташко, Г. Черевка,
А. Юзефовича, В. Юрчишина, М. Янківа та ін.
Однак проблеми
стабільного розвитку механізму державного регулювання щодо підвищення
конкурентоспроможності сільського господарства за умов глобалізації економічних
відносин і трансформаційних перетворень у галузі висвітлені недостатньо і потребують
поглибленого опрацювання на теоретичному та методологічному рівнях.
Аналіз поглядів та інтерпретацій
іноземних і вітчизняних учених засвідчує, що однозначного тлумачення потреби
державного регулювання аграрного сектора економіки немає. Економічна роль
держави повинна полягати, насамперед, у вирішенні головних завдань для
забезпечення передумов ефективного функціонування сільського господарства як
галузі економіки; держава має бути каталізатором стабілізації аграрної економіки
та стимулювання економічного зростання.
Головні регулюючі чинники аграрного сектора економіки, які
використовує держава, розділено на політико-правові, макроекономічні,
соціальні, організаційні, матеріально-технічні, наукові, екологічні та
євроінтеграційні [1].
Становлення і розвиток аграрного сектора економіки в Україні
супроводжується трансформаційним періодом. Результатом проведення аграрних
перетворень є формування земельних відносин ринкового типу;
розвиток майнових відносин власності у недержавних сільськогосподарських
підприємствах; створення нових організаційно-правових
форм ринково-підприємницького типу,
розвиток орендних відносин, стабілізація та поступове нарощування обсягів
виробництва сільськогосподарської продукції.
Оцінка результатів реформування аграрного сектора економіки України дала
змогу з’ясувати, що аграрна реформа все ж таки не
виконала покладених на неї завдань і це стало причиною кризового стану, в якому
перебуває сільське господарство. Крім того, роль держави у цьому
процесі була недостатньо економічно обґрунтована, внаслідок чого результати
реалізації політики реформування не сприяли очікуваному поліпшенню аграрної
економіки.
На сучасному етапі
розвитку сільського господарства важливе значення має використання ефективних
важелів державного регулювання аграрного виробництва, до яких належать цінова
політика, фінансово-кредитна політика, податкова політика, інвестування,
інноваційна й екологічна політика, митно-тарифна політика та страхування. Їхнє використання допомагає об’єктивніше
враховувати зміни господарської кон’юнктури і не потребує значних бюджетних
ресурсів.
Аграрний сектор є
однією з найважливіших сфер національних економік провідних країн. Аналіз
особливостей функціонування сільського
господарства європейської моделі показує, що головними тенденціями, які
характеризують галузь, є такі: диверсифікація та посилення
багатофункціональності галузі; підтримання розвитку аграрних підприємств; розподіл сфер державного регулювання за
визначеними цілями та механізмами реалізації; уніфікація підходів до надання
фінансової підтримки фермерам; поглиблення зв’язку сільського господарства з
розвитком сільських територій. Кожній з
європейських країн властива своя специфіка державного регулювання аграрного
сектора економіки, проте їх об’єднують прагнення та дії фінансово підтримати
розвиток галузі. Зазначено, що в країнах з розвиненою економікою простежується
тенденція до скорочення рівня державної підтримки аграрної сфери [4].
Головними важелями, що характеризують ефективність державного
регулювання аграрного виробництва, є цінова політика,
фінансово-кредитна політика, податкова політика, інвестування, митно-тарифна
політика та страхування. Їхнє використання дає змогу об’єктивніше враховувати
зміни господарської кон’юнктури і не
потребує значних бюджетних ресурсів.
Сучасні тенденції розвитку сільського господарства показують необхідність
політики державного регулювання АПК в Україні, яка повинна враховувати
відповідність цін на сільськогосподарську продукцію і засоби виробництва;
рівень витрат на виробництво в спеціалізованих господарствах; прибутковість
спеціалізованих галузей і сільського господарства загалом; дохід на вкладений
капітал та фінансові можливості ведення розширеного виробництва [2].
Аграрний ринок є нині непрозорим і абсолютно непередбачуваним, нема
надійної системи підтримки і регулювання ринку, нерозвинута інфраструктура
збуту сільськогосподарської продукції, що негативно позначається на формуванні
стабільної цінової ситуації та досягненні прибутковості ведення агробізнесу.
Тому пріоритетними напрямами держави у сфері державного регулювання аграрного
ринку є розроблення та вдосконалення нормативно-правової бази, прискорене
формування основних елементів ринкової інфраструктури, зокрема біржової,
забезпечення високої якості сільськогосподарської продукції відповідно до
міжнародних стандартів, аналіз кон’юнктури та прогнозів аграрного ринку, які
потрібно реалізовувати на засадах державної програми регулювання аграрного
ринку.
1.
Урба С.І. Адаптація сільського господарства
України до вимог Світової організації торгівлі /С.І.Урба// Нові обрії економічної
науки: Матеріали міжнародної наукової
студентсько-аспірантської конференції. – Львів: Львівський
національний університет імені Івана Франка, 2009. – С. 257-258.
2.
Назаренко В.І. Розвиток аграрного виробництва та його державна підтримка
/В.І.Назаренко// Вісник національного університету “Львівська Політехніка”.
Серія: Логістика. – 2006. - № 552. – С. 445-450.
3.
Кириленко І.А. Державне регулювання аграрного ринку в Україні /І.А.Кириленко// Вісник Ужгородського університету.
Серія “Економіка”. – Вип. 19. –
Ужгород, 2010. – С. 15-21.
4.
Мельник А.О. Аграрна політика України в контексті міжнародних інтеграційних процесів
/А.О.Мельник// Економіка: проблеми теорії і практики: Збірник наукових праць. –
Випуск 230: В 3-х т. – Т.ІІІ. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. – С. 655-660.