Економічні науки/13. Регіональна економіка

К.е.н. Максимчук М.В.

Інститут регіональних досліджень НАН України, м. Львів,Україна

До проблеми визначення організаційно-управлінських засад проведення модернізації промисловості регіону

Усвідомлення необхідності модернізаційних перетворень зумовлює формування відповідного вектора державної політики України у різних сферах суспільного розвитку, в тому числі в економіці, базовою складовою якої є промисловість [3, С.48, 58-60]. Осучаснення промислового потенціалу регіонів України є складним та багатоаспектним завдання над розв’язанням якого працюють вчені та управлінці протягом останніх десятиліть. Аналіз наукових публікацій свідчить про те, що ґрунтовно дослідженою є проблематика інноваційного розвитку промисловості, технологічних змін у промисловому секторі, проте меншою мірою є досліджені організаційно-управлінські аспекти проведення модернізаційних перетворень в промисловому секторі на національному та регіональному рівнях.

Окреслення організаційно-управлінських засад проведення модернізації промисловості регіону передбачає розв’язання низки завдань наукового та прикладного характеру, основними серед яких є: визначення моделі проведення модернізації та аналіз можливих сценаріїв її розгортання, вибір організаційно-економічних (інституційних) інструментів підготовки та реалізації модернізаційних перетворень, формування механізмів моніторингу модернізаційних змін та забезпечення промислового розвитку на засадах «перманентної модернізації».

Вибір моделі модернізації передбачає визначення цілей, на досягнення яких будуть спрямовуватися модернізаційні заходи. Аналіз зарубіжного досвіду проведення модернізаційних перетворень в промисловому секторі дає змогу виділити чотири основні моделі проведення трансформаційних змін, відповідно до мети перетворень, а саме:

- модель, зорієнтовану на збільшення внутрішнього споживчого попиту;

- модель, зорієнтовану на зростання експортного потенціалу;

- модель, зорієнтовану на різке зростання обсягів інвестування;

- модель зорієнтовану на розвиток військово-промислових інновацій [1, С.67-69].

Для модернізації промисловості українських регіонів мало прийнятною є остання модель, натомість перші дві моделі можуть бути використані повною мірою, в залежності від складу промислового комплексу конкретного регіону та рівня його експортної орієнтації. Різке зростання інвестування навряд чи можна отримати на мезоекономічному рівні, не використовуючи макроекономічні важелі.

Зрештою, слід зазначити, що обрання будь-якої з прийнятних моделей модернізаційних змін повинно передбачати інтенсивне залучення до процесів центральних органів державної влади, які б виконували роль ініціатора та координатора процесів, збалансовували просторово-територіальні та структурні диспропорції розвитку регіональної промисловості. Такий підхід відповідає науковому баченню процесів економічного розвитку на засадах інституційного підходу. Відповідно до якого держава може ініціювати процеси модернізації, проте реалізовує їх не вона, а економічні агенти – різні за масштабом промислові кампанії, бюджетні установи, регіональні та місцеві органи влади. Розробляючи інституційній інструментарій модернізації регіональної промисловості слід брати під увагу неоднорідність організаційно-управлінського середовища, адже у всіх його складових є добропорядні й недобропорядні, компетентні й некомпетентні економічні агенти. Зокрема чиновницький корпус схильний до проявів т.зв. «рентоорієнтованої поведінки», що зумовлено не тільки його внутрішніми властивостями, але й економічною природою змін – виникненням трансформаційної ренти, яку чиновники намагатимуться привласнювати.

З огляду на це важливими є способи, якими буде проводитися модернізація. Вчені виділяють декілька таких способів. Переважна більшість експертів вважає, що домінуючу роль у формуванні стратегій модернізації повинні відігравати державні органи. Відповідно до цього виляють спосіб модернізації «згори». Альтернативним його варіантом є модернізація «знизу», а поєднанням цих двох підходів виступає інтерактивна модернізація. [4, С.6].

Розглядаючи можливі сценарії модернізаційних змін промисловості регіону слід пам’ятати про проблему обмеженості ресурсів, в тому числі й організаційних ресурсів. Можливості реформування обмежуються кількістю дієздатних чиновників, особливо тієї частини кадрового потенціалу, яка спроможна проводити якісні організаційні зміни, а не є гальмом на шляху процесів перетворень. Враховуючи це слід зосередитися на проведенні модернізації «на декількох ключових напрямах», а не формувати широкий фронт змін, який потребуватиме залучення значної кількості організаційно-управлінського апарату, в першу чергу на мезоекономічному рівні (на рівні регіонів та корпоративного сектору економіки).

Для промисловості регіонів України зі значною долею видобувних галузей дуже гостро стоїть проблема структурної модернізації. Уявлення про дану проблему можна скласти подивившись на галузеву структуру промисловості держави та регіонів (рис. 1). На ілюстрації представлені господарсько-культурні регіони України, виділені на основі аналізу мереж районування та регіоналізації України [2, С. 262]. Як бачимо у трьох східних регіонах видобувні галузі перевищують середні показники України на 8,2 (Придніпровський регіон), 3,6 (Донецький регіон) та 3,1 (Слобожанський регіон) відсотки. Також значною є доля електроенергетики у галузевій структурі промислової діяльності: середнє значення в регіонах коливається навколо 20 відсотків, а у Центральному регіоні становить понад 40 відсотків.

Серед основних інституційних інструментів модернізації промисловості регіону можемо назвати:

- стратегічне планування і програмування;

- регіональні фонди інноваційного розвитку;

- інноваційні кластери та кластерізація промислової діяльності.

Рис. 1. Галузева структура промислової діяльності регіонів України у 2010 р. (обраховано за: Промисловість України у 2007–2010 роках. Статистичний збірник. – К. : ТОВ «Август Трейд», 2011. – 307 с. – С.27-39.)

Використання першого інструменту передбачає формування стратегічних напрямів проведення модернізаційних змін для кожного регіону обласного рівня. Іншим варіантом використання даного інструменту є такий, коли стратегії модернізації будуть формуватися на рівні господарсько-культурних регіонів держави, або на ще вищому рівні – рівні макроекономічних регіонів, яких в Україні виділено чотири [2, С.148, 268 ]. Регіональні фонди інноваційного розвитку можуть бути сформовані в складі структур фонду регіонального розвитку України і акумулювати кошти для реалізації інноваційних проектів, в першу чергу на міжрегіональному рівні. Для роботи у даних структурах повинні залучатися відомі вчені, що працюють в системі НАН України, висококласні спеціалісти із провідних навчальних закладів для проведення експертиз інноваційних проектів та формування регіональних баз даних інноваційно-інвестиційної діяльності. Кластерізація регіональної промисловості дозволить залучити науково-дослідний потенціал української науки до проведення модернізаційних перетворень в сфері промислової діяльності. Адже на сьогодні використання вітчизняних наукових розробок в інноваційній діяльності промислових підприємств стоїть на дуже низькому рівні. Поєднання наукових, виробничих та управлінських компонентів у просторово-економічні мережеві структури сприятиме більш ефективному розв’язанню даної проблеми.

Таким чином, як бачимо, організаційно-управлінські засади модернізації промисловості регіону є вагомим фактором трансформації промислового потенціалу в напрямі осучаснення вітчизняної промисловості, формування ефективних механізмів вироблення та реалізації організаційних та технологічних інновацій промислового сектору регіонів держави. Науковим підґрунтям визначення цих засад може слугувати інституційна економічна теорія, оскільки в рамках дослідницької програми інституціоналізму вироблене концептуальне бачення інструментарію проведення трансформаційних змін та визначення їх глибинних культурно-господарських причин.

Література:

1. Вітер І. Модернізаційні перетворення транзитивних економік: європейський вимір / Ірина Вітер // Дослідження міжнародної економіки: Збірник наукових праць. – К. : Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – 2011. – Випуск 2(67) – С.54-75. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpdme/2011_2/viter.pdf.

2. Макроекономічне районування України: історичні витоки, сучасність та перспективи / НАН України, Інститут регіональних досліджень ; Відп. ред. С. Л. Шульц. – Львів, 2011. – 268 с.

3. Модернізація України – наш стратегічний вибір : Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К., 2011. – 416 с. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.president.gov.ua.

4. Полтерович В. Стратегии модернизации, институты и коалиции / Виктор Полтерович // Вопросы экономики. – 2008. – №4. – С.4-24.