Волинець Н.В.,

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Механізм державного регулювання природоохоронної діяльності та раціонального використання природних ресурсів

Проаналізовано методичні основи та практику застосування механізмів державного регулювання системи екологічного інвестування.

Ключові слова: природні ресурси, державне регулювання, природоохоронна діяльність.

Постановка проблеми. Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те, що кількість розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів. В зв'язку з цим раціональне використання і відтворення природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Багато аспектів раціонального використання та охорони природних ресурсів, переважно на загально державному рівні, висвітлені у працях таких вітчизняних науковців, як Веклич О.О., Кашенко О.Л., Мельник Л.Г., Шапочка М.К., Савчук Н.В. Хвесик М.А., Горбач Л.М., Кулаковський Ю.Г., Хлобистов Є.В.

Виклад основного матеріалу. Благополуччя нашого суспільства все більшою мірою стало залежати від земельних, водних, лісових і кліматичних ресурсів, наявності різноманітних корисних копалин, екологічно чистої повітряного середовища. Всі зазначені ресурси мають одну загальну, що характеризує їхню основу - вони є природними ресурсами і являють собою запаси грунтової родючості, різних видів сировини та енергії, металів і будівельних матеріалів. Виходячи з цього, економіка природокористування, як наукова дисципліна пов'язана із системою заходів з безперервного забезпечення народного господарства різними видами природних ресурсів. Перш за все, паливом для отримання енергії, мінеральними добривами для отримання високих врожаїв, водою для пиття і зрошування, а також побутових і промислових потреб, металами для машинобудування та безліччю інших природних сировинних матеріалів, необхідних виробництва і населенню[2].

Без безперервного постачання природними ресурсами всіх галузей і сфер народного господарства неможливо розширене відтворення в суспільстві і нормальне функціонування ринку.

Державне регулювання охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів в Україні здійснюється комплексом заходів правового, адміністративного та економічного характеру, сукупність яких формує екологічну політику держави. Екологічна політика - це сукупність заходів держави, спрямованих на збереження безпечного навколишнього середовища, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу забруднення, досягнення гармонії у взаємодії суспільства і природи, охорону і раціональне використання природних ресурсів. Метою управління в галузі раціонального природокористування є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських органів у галузі навколишнього природного середовища[4].

Визначальними у виробничих відносинах, що складаються між людьми і природою, є їх суспільний характер. Тому функції по управлінню і плануванню раціонального природокористування є однозначно прерогативою держави. Різні міністерства, комісії, відомства, комітети тощо в міру своєї компетенції здійснюють і підтримують єдину державну політику в області охорони навколишнього природного середовища.

Одне з центральних місць у регулюванні відносин з приводу охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів відводиться науково обґрунтованому поєднанню територіального і галузевого управління природоохоронною роботою. Підприємства, що залучають у господарський оборот природні ресурси, належать, з одного боку, до тієї чи іншої галузі народного господарства, а з другого — е ланками територіально-виробничих комплексів.

Тому виникає необхідність правильного поєднання інтересів багатьох міністерств, відомств і місцевих територіальних органів, які повинні доповнювати одне одного, утворюючи єдину систему управління. Наприклад, при відведенні земель під промислове, транспортне чи житлове будівництво слід виходити не лише з локальних інтересів відомчого характеру, а й враховувати, що відчуження земель, особливо орних, призводить до скорочення площі сільськогосподарських угідь, знижує родючість ґрунту, зменшує валову продукцію сільського господарства та [1].

Усі ланки народногосподарської середовище захисної системи становлять єдине ціле і доповнюють одна одну. Водночас кожна з цих ланок наділена самостійними функціями, вирішує певне коло завдань і має свою структуру.

Відповідають за організацію державної підсистеми І контролю за станом навколишнього середовища Міністерство екології та природних ресурсів України, служба стандартизації, Міністерство охорони здоров'я та інші міністерства, а також місцеві обласні, міські та районні організації відповідного профілю. В своїй діяльності вони керуються в основному Законом про охорону навколишнього середовища (1991 p.) [5].

Державна підсистема використання природних ресурсів перебуває в компетенції місцевих Рад народних депутатів, які повинні контролювати і регулювати всю природоохоронну роботу міністерств і відомств.

Галузевий і міжгалузевий характер раціонального природокористування визначається специфікою господарської діяльності структурних підрозділів міністерств і відомств і залежить від виробничого профілю підприємств і об'єднань. Тому обов'язки між різними ланками цієї підсистеми охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування розподіляються відповідним чином [3].

Воно організовує виконання комплексу протиерозійних заходів, включаючи роботи по полезахисному лісорозведенню; здійснює контроль за проведенням заходів по боротьбі з шкідниками хворобами рослин, за дотриманням встановлених правил зберігання отрутохімікатів з тим, щоб не допустити потрапляння шкідливих речовин у сільськогосподарську продукцію і нагромадження їх у ґрунті і водоймах; за правильним веденням мисливського господарства, дотриманням чинного законодавства по збереженню і збагаченню флори і фауни, у справі заповідників.

Крім того, Міністерство аграрної політики та продовольства України повинно систематично вивчати вплив отрутохімікатів на водні організми і визначати гранично допустимі концентрації їх у рибогосподарських водоймах; робити висновки про доцільність хімічної обробки посівів, насаджень, водойм і лісів; брати участь у розробці приладів для контролю якості природних поверхневих і стічних вод.

МЕПР відає у встановленому порядку дозволом на захоронення (складування) промислових, побутових та інших відходів, на викиди шкідливих речовин в навколишнє середовище, на спеціальне водокористування.

У складі МЕПР функціонують: Головне управління економіки і організації природокористування, Головне управління науково-технічного прогресу і екологічних нормативів. Головне контрольно-інспекційне управління, Головна державна екологічна експертиза, Головне управління міжнародного співробітництва, Управління пропаганди екологічних знань, Управління капітального будівництва і матеріально-технічного забезпечення.

МЕПР має місцеві органи на всіх рівнях територіального управління — областей, районів, міст. Введення подвійної підпорядкованості територіальних органів управління МЕПРи та місцевим Радам народних депутатів відповідає ролі місцевих Рад у вирішенні питань охорони навколишнього середовища, визначеній статтями Конституції України та розділом IV Закону про охорону навколишнього природного середовища[2].

Висновки. Для досягнення оптимального балансу між економічними та природоохоронними цілями необхідно здійснювати ретельно продуману політику і створити ефективні фінансовий та інституціональний механізми підтримки з метою комплексного розгляду економічних та екологічних питань. Це має забезпечити адекватне рішення проблем раціонального використання та охорони природних ресурсів, пов’язаних із заходами екологічної політики, вже на досить ранньому етапі. Треба відмітити, що екологічна політика – це складова державної фінансової політики. Вона представляє собою систему принципових підходів і напрямів природоохоронної діяльності та відповідну їм сукупність природоохоронних заходів на державному, регіональному і місцевому рівнях, з метою ефективного податкового, фінансового та правового забезпечення.

Література:

1. Аніщенко В.О. „До питання щодо вдосконалення теоретико-методологічних засад екологічного інвестування”// Актуальні Проблеми Економіки 2007 №8 (74) – с.134.

2. Ухачевич Я. П. Розвиток і формування адаптивних систем управління конкурентоспроможністю продукції промислових підприємств //Вісник ДУ "Львівська політехніка", № 384. – Львів, 2010. – С. 139–143.

2. Джигирей В. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навчальний посібник/ В. Джигирей,. - 4-те вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2006. - 319 с.

3. Топалов А.Д., Скоробагатько С.В. Організація виробництва в підприємствах АПК: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2009. – 384с.

5. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ О. Царенко,. - 2-е вид., стереотипне. - Суми: Університетська книга, 2004. - 399 с.