Базелюк О.О,-доцент Кубай О.Г.

Вінницький національний аграрний університет

АНТИІНФЛЯЦІЙНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

Вступ: Важливим індикатором здоров'я економіки с інфляція, яка характеризується загальним підвищенням цін, збільшенням грошової маси та зниженням її купівельної спроможності. Інфляція виникає не стихійно, а внаслідок більш швидкого зростання випуску грошей проти виробництва товарів. Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на її врахуванні ґрунтується вся соціально-економічна, фінансова і банківська політика.

З метою стримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційне регулювання економіки.

Антиінфляційне регулювання — охоплює насамперед два основних методи усунення інфляції: скорочення бюджетного дефіциту, регулювання цін і доходів.

Інфляція є багатогранним, складним процесом, який відображає всі основні проблеми і суперечності економіки будь-якої країни. В цілому під інфляцією розуміють зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці.[1]

Залежно від рівня змін розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію (рис.1).

Рис.1 Види інфляції залежно від її рівня

Розмаїття форм вияву інфляції потребує різних підходів до визначення причин та механізмів інфляційного процесу. Умовно всі теоретичні концепції інфляції можна розділити на дві групи: економічні та неекономічні (природні, політичні). Серед економічних існує дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна (немонетарна) і монетарна.

На думку прихильників першої концепції інфляція виникає в процесі економічного зростання за умов диспропорції суспільного відтворення, дефіциту державного бюджету. Монетаристи розглядають інфляцію з точки зору грошової та бюджетної політики держави. При цьому зростання внутрішніх цін та збільшення валютних курсів спричиняють структурні диспропорції в економіці.[3]

Виходячи з вищеперелічених концепцій можна виділити основні причини інфляції, що характерні для більшості країн світу:

1.Незбалансованість державних витрат і доходів, що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок – інфляції.

2.Кредитна експансія.

3.Інфляційнонебезпечні інвестиції (військові витрати, утримання збиткових підприємств).

4.Імпорт інфляції, роль якого посилюється із зростанням відкритості національних економік.

5.Інфляційні очікування.

6.Відсутність вільного ринку і конкуренції, що призводить до олігополізації економіки.

7.Неекономічні фактори (революції, війни, політична нестабільність, втрата довіри до уряду та ін.).[4]

Пом'якшити негативні соціально-економічні наслідки інфляції можливо лише в разі ефективного регулювання рівня інфляції, розробки науково обґрунтованої антиінфляційної політики. Розрізняють прогнозовану й непрогнозовану інфляцію. Особливу загрозу становить непрогнозована інфляція,у подоланні якої значну роль відіграє правильно визначена,зважена антиінфляційна політика.

Мета антиінфляційного регулювання економіки полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом грошової рестриктивної політики в наших умовах мають значно більші негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки призводять до скорочення виробництва, зростання неплатежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат за державним зовнішнім і внутрішнім боргами. Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не виплачуються заробітна плата, пенсії, різко знижується рівень життя населення.[1,4]

Рис.2 Види та інструменти антиінфляційної політики

У міжнародній практиці з метою боротьби з інфляцією поширені такі класичні напрями антиінфляційної політики:

o дефляційна політика (регулювання попиту);

o політика доходів (регулювання витрат);

o адаптаційна політика.[3]

Найтиповішими антиінфляційними заходами в країнах з розвинутою економікою є:

1. Регулювання попиту, яке базується на рекомендаціях кейнсіанської теорії, а саме: збільшення податків, зменшення державних витрат та збільшення відсоткової ставки за кредит. Такі заходи, без сумніву,обмежують сукупний попит, але водночас ведуть до згортання виробництва та збільшення безробіття;

2. Контроль за зарплатою та цінами покликаний змінити очікування: якщо наймані працівники повірять у результативність обмежувальних дій уряду, то вони припинять подальші вимоги підвищення зарплати; відповідно, якщо підприємці, покладаючись на дії уряду, повірять у те, що припиниться підвищення цін на ресурси, то вони припинять скорочення обсягів виробництва;

3. Індексація доходів робить їх менш чутливими до підвищення цін. Індексація певним чином обмежує стихійне зростання доходів, тому вона може сповільнити інфляцію попиту. Але при інфляції витрат індексація може навіть погіршити ситуацію.[1]

Що ж до сучасного стану інфляції, то середня інфляція в Україні в 2011 р. склала 11,1%, у 2012 р.може скласти - 9,2%, у розрахунках грудень до грудня попереднього року. Такі дані опубліковані у консенсус-прогнозі (станом на січень 2012 р.) Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Індекс споживчих цін середній за 2011 р. склав 10,3%. Зростання реального ВВП, згідно консенсус-прогнозу, у 2011 р. у середньому склало 4,6%, у 2012 р. може скласти - 5,1%.[2]

Заходи антиінфляційного регулювання інфляції в Україні такі:

- розробка та втілення в життя комплексних державних програм розвитку економіки, в першу чергу галузей і підприємств, які сприяють становленню конкурентного, високотехнологічного та наукомісткого виробництва;

- проведення послідовної антимонопольної політики та створення широкої мережі економічної інформації для підприємств;

- посилення стимулів виробничого накопичення, включаючи субсидії, що здатні підтримати процес накопичення коштів у підприємців та населення;

- зміну структури виробничих фондів з метою розширення виробництва товарів народного споживання, тобто створення умов для переливу капіталу з однієї до іншої галузі суспільного виробництва;

- стимулювання кредитної та інвестиційної діяльності банків та обмеження покриття дефіциту коштів за рахунок банківського кредиту;

- вдосконалення податкової системи; особливу увагу приділяють регулюючій ролі податків;

- створення умов для припинення імпорту інфляції. З цією метою забезпечити перетворення закордонних доларових запасів у товари виробничого призначення, які, потрапивши у нашу країну, були б в змозі пожвавити інвестиційний процес;

- підвищення ефективності грошово-кредитної політики, яка повинна забезпечити тісний взаємозв’язок усіх елементів ринкового механізму товарно-грошових відносин [4].

Отже, проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та ступеня їхньої активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією.

Література:

1. Кравченко С. Проблеми інфляції в ринковій економіці й антиінфляційна політика держави //Економіка. Фінанси. Право. - 2011. - № 8. - C. 8-11

2. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України [Електронний ресурс]. –Режим доступу :http:// me.kmu.gov.ua

3. Мельник О. Антиінфляційна політика як фактор економічного зростання в Україні //Банківська справа.- 2010.- № 3. - C. 11-16.

4.

Сменковський А. Інфляція та економічне зростання : статистичний вимір //Актуальні проблеми економіки. – 2010. - № 5-6. - C. 45-54.