Нєвєшкіна Т.С., викладач-стажер

Херсонський національний технічний університет, Україна

програмно-цільовЕ бюджетування: Переваги та недоліки

 

Впровадження технології бюджетування радикально змінило не тільки сутність всіх стадій бюджетного процесу, але й загальну концепцію управління видатками бюджету. Головною відмінною рисою програмно-цільового бюджетування є те, що акцент переносить зі звичайного фінансування з бюджету на найефективніше використання бюджетних ресурсів з метою отримання конкретних результатів.

Особливості програмно-цільового бюджетування досліджували такі науковці як Бабич Т.С., Запатріна І.В., Левицька С.О., Огонь Ц.Г., Павлюк К.В., Потеряйло І.Ю., Радул Л.І., Чугунов І.Я., Федосов В.М., Януль І.Є. та ін. В численних наукових публікаціях, монографіях, посібниках та дисертаційних дослідженнях вже висвітлено основні засади та принципи даної технології, але перед Україною ще й досі стоїть проблема визначення методологічної та практичної основи для формування бюджету за програмами.

Перш за все, привертає увагу той факт, що навіть у розумінні сутності даного процесу наявні певні розбіжності. В сучасній науковій літературі його характеризують як технологію, інструмент, метод чи засіб управління бюджетом. Але зрозуміло, що є некоректним ототожнення даних понять, оскільки кожен з термінів має самостійне значення. Ми вважаємо, що раціонально і доречно використовувати саме поняття програмно-цільове бюджетування. Варто зазначити, що на законодавчому рівні використовується поняття програмно-цільовий метод.

Відсутність однозначності та єдності в поглядах також привернула увагу таких вчених як Федосова В.М. та Бабич Т.С. Вони вважають, що плутанина з поняттями виникла через те, що термін «бюджетування» запозичений російськими авторами з деяких західних підручників, у яких розглядаються питання організації та сутності фінансового господарства й фінансового менеджменту корпорацій, а багатьма українськими авторами – переважно з російських джерел [1]. В дисертаційному дослідженні Бабич Т.С. наводить найбільш точне, на наш погляд, визначення програмно-цільового бюджетування, під яким розуміє технологію планування та управління бюджетними коштами у коротко- та середньостроковій перспективі, яка передбачає розробку і реалізацію бюджетних програм, орієнтованих на кінцевий результат, із застосуванням критеріїв оцінки результативності програм та ефективності використання бюджетних коштів» [2].

Переваги застосування програмно-цільового бюджетування є очевидними. Так, відбувається фінансування тих суспільних благ та послуг, надання яких суспільство потребує найбільше. Ресурси програми пов’язуються з її результатами, підвищується дієвість та ефективність державного сектора, процес бюджетування стає прозорим, також проводиться аналіз причин неефективного виконання бюджетних програм, підвищується якість розроблення бюджетної політики, істотно поліпшується інформаційна база прийнятих урядом і депутатами бюджетних рішень про державні видатки, стає можливим реально оцінювати фінансовий стан держави завдяки більш повній картині наявних у її розпорядженні ресурсів. Крім цих прямих переваг щодо ефективності, програмно-цільове бюджетування також забезпечує відповідальність керівництва бюджетного сектора за наслідки своєї роботи. Має місце чітке розмежування відповідальності за реалізацію кожної бюджетної програми між визначеними головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальними виконавцями бюджетних програм. Особливо гостро контролюється відповідальність головного розпорядника бюджетних коштів за дотримання відповідності бюджетних програм законодавчо визначеній меті його діяльності, а також за фінансове забезпечення бюджетних програм і результати їх виконання. З’являються потужні стимули для керівників бюджетного сектора, які спонукають їх до застосування ефективніших методів керівництва, оскільки їх винагорода і перспективи просування по службі безпосередньо залежать від здатності досягати чітко зазначених цілей, поставлених програмно-цільовим бюджетом.

Звичайно, сьогодні при очевидних позитивних рисах програмно-цільового бюджетування, зарубіжний досвід виявив і деякі труднощі щодо його застосування. Висока складність використання методу вимагає найвищих вимог до рівня кваліфікації працівників та досить докладний періодичний аналіз усіх програм, що потребує значних людських ресурсів і фінансових витрат. Переоцінка майбутнього зростання економіки та невірні прогнози щодо одержуваних ресурсів можуть призвести до надмірного тиску на видатки бюджету. При відсутності чітких критеріїв виконання бюджетних програм кошти можуть витрачатися не на загальносуспільні, а на лобістські проекти.

В процесі впровадження в України програмно-цільового методу також спостерігається ряд труднощів. Головними з них є недосконалість формату бюджетних програм, недостатність інформації про витрати на здійснення діяльності, складність методу для розуміння й оволодіння ним широким ко­лом спеціалістів. Видатки структуруються за економічною класифікацією, яка не полегшує процес розробки відповідного програмного бюджету, а розподіл видатків за різними галузевими програмами є складним та працемістким завданням. Ускладнюється процес виконання також наявністю значної кількість бюджетних програм у одного розпорядника. Також відбувається розпорошеність бюджетних програм, що мають спільну мету за різними головними розпорядниками бюджетних коштів, і тому наявність у окремих розпорядників програм, що не належать до їх компетенції. Недосконалий порядок прогнозування видатків на конкрет­ні бюджетні програми майбутніх періодів, недосконалість форм та методів бюджетного менеджменту, відсутність реального планування і прогнозування бюджету на середню- й довгостроковий періоди також ускладнює застосування технології бюджетування.

Зважаючи на зазначені недоліки, вважаємо необхідним проведення  системних змін. Неодмінною є модернізація всієї системи стратегічного планування і програмування державної політики, розробка чіткої системи державних програмних і прогнозних документів, структурні реформи, спрямовані на підвищення ефективності функціонування галузей і підвищення якості надання державних послуг. Структура  програм  на  всіх  рівнях  має  бути  однаковою,  щоб  уникнути  плутанини  у термінології чи посиланнях, а також повинна бути невід'ємною частиною середньострокового плану видатків та відповідно відображати стратегічні завдання в поточному бюджеті. Для здійснення цього необхідно встановити тісний зв'язок між бюджетуванням, плануванням та виконанням бюджету, при цьому чітко розподіляючи відповідальність за здійснення цієї діяльності між структурними підрозділами. Поступове і професійне навчання сучасних методик бюджетування політиків, державних службовців, фахівців на місцях і майбутніх спеціалістів. Також потребує вдосконалення система фінансового контролю, звітності та аудиту, а також система оцінювання результативності бюджетних програм на основі безпосередніх показників їх виконання та ефективності діяльності бюджетних установ і організацій, що надають бюджетні послуги.

Усі запропоновані заходи треба здійснювати поступово, з урахуванням зарубіжного досвіду реформування державного управління. Аналіз світового досвіду допоможе не тільки оцінити переваги та недоліки різних методів бюджетування, а й обрати та поступово впровадити оптимальний для України варіант.

Література

1.                 Федосов В.М. Сутність і проблематика бюджетування: українські реалії / В.М. Федосов, Т.С. Бабич // Фінанси України. – 2008. – №1. – С. 3–23.

2.                  Бабич Т.С. Бюджетування в Україні: становлення та перспективи розвитку: дис. канд. економ. наук : 08.00.08 / Бабич Терезія Степанівна. – К., 2008. – С. 31.