Кубрак Л.

Донецький національний університет економіки і торгівлі ім.Михайла Туган-Барановського

НАПРЯМИ ПОЛІПШЕННЯ ФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА В РИНКОВИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

В умовах ринкової економіки для підприємств усіх форм власності й організаційно-правового статусу основними джерелами формування капіталу є як власні, так і позикові кошти.

Наявність фінансових ресурсів є обов‘язковою умовою функціонування підприємства. Якщо фінансових коштів недостатньо, фірма не здатна підтримувати ціни на свою продукцію на достатньому рівні, збільшувати обсяги виробництва, удосконалювати виробничий процес, приймати участь у зовнішньоекономічній діяльності. Фінансові ресурси підприємств є одним із найважливіших для забезпечення їх діяльності видом ресурсів, але в той же час досить складним для дослідження. Тому проблема формування фінансових ресурсів є дуже актуальною та заслуговує на особливу увагу як з боку вчених, так і практиків.

Мета статті – аналіз форм фінансування діяльності суб’єктів підприємництва в ринкових умовах господарювання та пошук шляхів їх оптимізації.

Розв’язанням проблем формування і використання фінансових ресурсів займалися Довбня С. Б., Терещенко О.О.,Рибчак В. І.,Поддєрьогін А.М., Петлеко Ю. В., Приступа Л. А.,Ванькович В. Д., Герасименко Р. А. та інші.

Розглянемо основні джерела фінансування підприємства. Власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності підприємства, він є одним із найважливіших показників діяльності підприємства. Позичковий капітал - це певна сума вільних грошей, які надаються їх власником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) з метою отримання процента. З позиції підприємства як об’єкта інвестування власний капітал є менш ризиковим порівняно з позичковим [1].

Проведемо аналіз форм фінансування підприємства на прикладі ПАТ «Концерн Стірол».

Аналіз загальноекономічного стану ПАТ «Концерн Стірол» показав, що підприємство має широкий спектр виробничої діяльності.

Аналіз основних показників діяльності ПАТ «Концерн Стірол» показав, що за період 2009-2010 рр. зменшилися майже всі показники. Виключення складають середньорічна вартість основних фондів та чисельність робітників, що збільшилися на 3,17% та 51,45% відповідно.

Чистий дохід від реалізації зменшився на 2388192 тис. грн. або на 55,68%. За результатами діяльності 2009 році був отриманий чистий прибуток у розмірі 591075 тис.грн. У 2010 році ситуація погіршилася, був отриманий збиток у розмірі 324193 тис. грн.

Знизилося значення показника фондоозброєності, що свідчить про недостатню забезпеченість працівників основними виробничими засобами. Показник фондовіддачі має тенденцію до зниження з 3,6 до 1,6, цей процес має негативний характер.

Більш ніж на 70% знизилася продуктивність праці робітників підприємства. Збільшилась на 102 % оборотність оборотних коштів, що є позитивним для діяльності підприємства.

Таким чином, можна зробити висновок, що основні показники діяльності підприємства, такі як чистий доход, фінансовий результат від звичайної діяльності, чистий прибуток, продуктивність праці, фондовіддача та фондоозброєність мають тенденцію до зниження, що свідчить про незадовільну діяльність ПАТ «Концерн Стірол».

Оцінка ефективності джерел фінансування підприємств показала, що незважаючи на абсолютний тип фінансової стійкості ПАТ «Концерн Стірол» не є рентабельним. Однак, не зважаючи на це, воно залишається платоспроможним.

Спостерігається тенденція до погіршення фінансового стану підприємства. Про що свідчить аналіз показників ліквідності. Це викликано тим, що у 2010 році за результатами діяльності підприємство отримало збиток. Також негативним явищем є капіталізація активів підприємства в запасах. Окрім цього спостерігається нестача короткострокових позикових коштів, що викликає виникнення поточної заборгованості.

Таким чином, можна виділити коло проблем фінансування підприємства:

¾ зменшення джерел фінансування;

¾ посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів та кредиторів;

¾ збільшення фінансування необоротних активів за рахунок власного капіталу;

¾ капіталізація активів;

¾ зниження здатності підприємства розраховуватись з кредиторами за рахунок дебіторської заборгованості;

¾ зниження чистого доходу від реалізації;

¾ від’ємний результат від звичайної діяльності у 2010 році;

¾ зниження середньорічної вартості оборотних коштів;

¾ зниження продуктивності праці, незважаючи на збільшення кількості робітників;

¾ зменшення власного капіталу та збільшення позикового;

¾ значне збільшення поточних зобов’язань та кредиторської заборгованості.

В сучасних умовах ринкового господарювання підприємство має ефективно використовувати наявні в нього джерела фінансування. Для вдалого управління капіталом необхідно комплексно підходити до визначення проблем та пріоритетів діяльності.

Необхідно застосовувати механізми планування на основі даних динаміки стану підприємства в короткостроковому та довгостроковому періодах. Це допоможе визначити причини виникнення деяких проблем та дозволить їх ліквідувати і не допустити виникнення подібних проблем в майбутньому.

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників [3].

Політика управління капіталом являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, проводиться для забезпечення його виробничо-комерційної діяльності.

Мета управління капіталом, як власним так і залученим, - підвищення рентабельності і, як наслідок, збільшення прибутку підприємства. Для досягнення цієї мети необхідно визначити завдання управління фінансовою діяльністю, які спрямовані на досягнення різних цілей:

¾ уникнення фінансових втрат (прибутку, доходу, капіталу);

¾ максимізація «ціни підприємства» через зростання курсової вартості акцій;

¾ зростання обсягів виробництва і реалізації (продажу) продукції (товарів);

¾ максимізація прибутку і мінімізація витрат;

¾ забезпечення достатнього рівня доходності активів, власного капіталу.

Пріоритетність тієї чи іншої цілі кожне підприємство визначає індивідуально. Найбільш поширене в міжнародній практиці твердження, що метою управління капіталом є забезпечення максимального доходу власникам підприємства, а це, у свою чергу, пов'язане зі зростанням прибутку, доходності капіталу за мінімального рівня ризику

Трансформація економічних відносин на сучасному етапі розвитку економіки потребує значних грошових вкладень, тому кожен суб’єкт господарювання самостійно вирішує питання збільшення свого капіталу, його ефективного інвестування і реінвестування. Вибір варіантів і шляхів залучення капіталу має відносності залежно від сфер діяльності, організаційно-правової форми підприємства. Крім того, на прийняття рішень що до управління власним капіталом впливають як фактори зовнішнього середовища, так і внутрішні характеристики підприємства, його власників і менеджерів (одна компанія вибирає метод збільшення капіталу через емісію акцій і облігацій, друга - залученням позичкового капіталу, третя - вибирає політику внутрішнього фінансування, мобілізуючи резерви і реінвестуючи більшу ціну прибутку, і таке інше)[4].

Певний вплив на прийняття рішень, пов’язаних із формуванням капіталу, має структура власності компанії, фінансова інфраструктура, правова система.

Оптимізація структури капіталу відіграє важливе значення в діяльності підприємства[2].

Оптимізація структури капіталу – це важливий етап аналізу капіталу, який полягає у визначенні такого співвідношення між вартістю, втіленою в кошти підприємства, які йому належать і приносять прибуток, та вартістю, інвестованою в грошові кошти, що залучаються на основі їх повернення, за якого досягається максимальна ефективність діяльності підприємства.

У процесі оптимізації структури капіталу необхідно враховувати кінцевий результат діяльності підприємства, тобто фінансовий результат від звичайної діяльності.

Згідно з дослідженнями провідних вчених, зростання частки позикових коштів у загальній сумі джерел супроводжується більш швидкими темпами зростання ціни власного капіталу, ніж ціни позикових коштів. Виходячи з того, що ціна позикових коштів дещо нижча, ніж власних, стверджують, що існує оптимальна структура капіталу, що мінімізує їхню середньозважену ціну, а відповідно, максимізує ціну підприємства.

Таким чином, вирішення проблеми визначення розміру кредитних ресурсів, що залучаються, залежить від розрахунку оптимального співвідношення позикових та власних коштів, яке б максимізувало фінансову рентабельність підприємства і знижувало середньозважену ціну капіталу (що підвищить ціну підприємства), від обрання “найдешевшої” політики фінансування активів (мінімізації рівня фінансових ризиків) та від формування цільової структури капіталу.

Зміст фінансового контролю визначається фінансовою діяльністю підприємства. Забезпечити своєчасний, найбільш ефективний, повний збір коштів, сприяти їх збільшенню, допомогти знайти нові джерела доходів — у цьому завдання й одне з основних призначень фінансового контролю.

Зміст фінансового контролю, перш за все, полягає в зміцненні фінансової дисципліни, забезпеченні економії матеріальних, трудових і грошових ресурсів, а також повного, своєчасного та доцільного використання грошових коштів на підприємстві для досягнення ефективного результату.

Література:

1. Гуляєва Н.М., Сьомко О.В. Фінансові ресурси підприємств // Фінанси України (укр.). - 2010. - №12.-C. 58-63

2. Марченко А.А. Формування та використання фінансових ресурсів суб`єктів 08.04.01-Фінанси, грошовий обіг і кредит. - К.:, 2009. - 16 c

3. Музиченко А.О. Методи оптимізації структури фінансових ресурсів // Економіка. Фінанси. Право (укр.). - 2011. - №6.-C. 12-16

4. Череп А.В. Удосконалення управління фінансовими ресурсами з метою підвищення результативності суб’єктів господарювання // Формування ринкових відносин в Україні (укр.). – 2009. – №7. С. 44 – 48.