Экономические науки/4. Инвестиционная деятельность и фондовые рынки

К.е.н. Намлієва Н.В.

Мелітопольський інститут державного та муніципального управління Класичного приватного університету

АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕННЯМ ІНВЕСТИЦІЙ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

Менеджери підприємств приймають рішення за суттю зміни в складі майна підприємства відповідно до цілей розвитку організації, встановлених власниками. Оскільки нагромаджений прибуток далеко не завжди зможе виявитися дієвим джерелом фінансування наміченого рішення, роблять вибір на користь тих чи інших зовнішніх джерел.

Зовнішній інвестор обирає об'єкт вкладення, здійснюючи у певній послідовності (самостійно чи за допомогою посередника) приватне оцінювання й відбірні процедури.

На основі вивчення й узагальнення численних літературних джерел можна подати напрацьований західною фінансовою теорією та практикою (що по можливості частково використовується і в нашій країні) алгоритм прийняття зовнішнім інвестором рішень про вибір об'єкта вкладення [1; 3; 5; 7; 8]. Він включає такі етапи: визначається головна мета вкладення, тобто результати, яких бажає досягти інвестор; робиться вибір показників, що характеризують підприємство, середовище, в якому воно функціонує (країна, галузь, регіон), а також безпосередньо саму інвестицію (доходність, ризик, а також ліквідність для цінних паперів); отримують інформацію про показники – їх поточні, а також за необхідності минулі та прогнозовані значення; здійснюється прогноз доходності вкладення; використовується певна методика підсумкового оцінювання вкладення, яка дає змогу охарактеризувати результати вкладення коштів в той чи інший об’єкт.

Таким чином, у науці та практиці для інвестора вироблена регламентована послідовність вирішення завдання, але сутнісний бік – вибір показників для аналізу, методи їх отримання та обробки, побудова інтегрального оціночного показника – має, як правило, авторський, творчий підхід, а в ряді випадків є «чорним ящиком» для користувачів підсумкової інформації. Принаймні рейтингові агентства «S&P», «Moody’s» та інші не наводять чітких алгоритмів розрахунків рейтингів, а лише називають найбільш значущі показники підприємства для оцінювання якості їх цінних паперів. Зрозуміло також і те, що рейтинги залежать від виду інвестиції: для корпоративних облігацій (саме ці фінансові активи отримують рейтингові оцінки) і акцій вони мають розрізнятися.

Суттєва різноманітність видів інвестицій та інвесторів не може не накласти відбиток на специфіку прийнятих зовнішнім інвестором рішень. Крім того, варто зупинитися на різноманітті характеристик інвесторів навіть у межах даного їх виду. Під характеристиками інвесторів будемо розуміти їх інвестиційні переваги, якими вони керуються.

А. Переваги виду вкладення. Залежно від розміру інвестиційних ресурсів, особистих характеристик інвесторів, типу інвестиційної компанії, а також особливостей держави, стану фондового ринку країни можуть виникати переваги вкладень: а) в обсяги основних засобів; б) розробку нових товарів; в) в облігації або акції компаній; г) придбання державних цінних паперів; д) на депозитні банківські рахунки; е) в золото.

Б. Переваги ризику й доходності. У зв’язку з цією ознакою розрізняють інвесторів ризикованих, помірних і консервативних. Перші з них – спекулянти, схильні до високого ризику, гри, які вкладають переважно в цінні папери з надією отримати високий доход найближчим часом. Зазначимо, що належність до цієї групи для інвесторів – фізичних осіб часто пов’язана як з їх особистими характеристиками, так і з віком (частіше молодим). Навпаки, консервативний підхід, тобто перевага надійних вкладень з невисоким доходом, властива інвесторам немолодим і консерваторам за своїм ставленням до будь-яких придбань.

Середня група – це, наймовірніше, професіонали, що порівнюють дві характеристики – ризик і прибутковість у помірному поєднанні і саме такий підхід характерний при виборі вкладень пенсійними, інвестиційними, страховими, трастовими фондами і компаніями. Їх ставлення до ризику й прибутковості залежить часто також від тактичних завдань, пов’язаних з формуванням портфелів цінних паперів.

Таким чином, визнання привабливим об'єкта вкладення буде різним у названих груп інвесторів: для одних є кращими ризиковані й дохідні вкладення, для інших – навпаки.

В. Ставлення до часових меж. Інвестор може мати на меті й довгостроковий підхід до інвестування, тобто вкладати кошти на тривалий період, або, навпаки, мати намір одержати «швидкий» доход. Здатність давати віддачу як у швидкій перспективі, так і в довгостроковій характерна й для капітальних інвестувань, і для фінансових. Вкладення в матеріальні об'єкти може мати різні терміни окупності: від декількох місяців до десятків років. Відзначимо, що час і ризик – супутні характеристики: збільшення терміну вкладення автоматично збільшує його ризик. Крім того, економічна й політична нестабільність, значна інфляція – фактори, що утримують інвесторів від прийняття довгострокових інвестиційних рішень, а банки – від їх кредитування. Саме тому в Україні в перші роки ринкових перетворень фінансувалися інвестиційні проекти з найкоротшими термінами окупності. Що стосується вкладень у цінні папери, то їх тривалість часто зіставляють з двома складовими доходу: поточним (дивіденди, відсотки) та капіталізованим доходом – тобто зростанням курсової вартості акції або дисконтним доходом для облігацій. Переваги видів доходу в інвесторів, як і переваги ризику або доходності, пов’язують у приватних інвесторів з їх віковими характеристиками, а в підприємств – з інвестиційною стратегією, яку реалізує підприємство. Зв’язок інвестиційних переваг та вікових характеристик інвесторів Л.Дж. Гітман та М.Д. Джонк коментують такою схемою, що говорить про стадії інвестування в процесі життєвого циклу інвесторів [4, с.46] (рис. 1). Як видно, капіталізований дохід цікавить інвесторів молодого віку, орієнтованих на приріст капіталу, тобто підвищення курсової вартості акцій. Молоді інвестори мають потребу в зростанні капіталу і прагнуть вкладати у цінні папери, курс яких може значно вирости за відносно невеликий проміжок часу.

Рис. 1. Схема зв’язку інвестиційних переваг та вікових характеристик інвесторів

При досягненні середніх вікових характеристик (45 років і більше) потреби і платоспроможність інвесторів значно змінюються. Їх стратегія інвестування набуває менш спекулятивного характеру. Використовуються інструменти, орієнтовані на якісне зростання, більше уваги приділяється поточному доходу як важливому джерелу надходжень. Як інструменти інвестування обираються акції компаній «голубої фішки», привілейовані акції, облігації з високим рівнем рейтингу, інвестиції з податковими пільгами. Нарешті, при досягненні пенсійного віку основним завданням стає збереження капіталу та поточного доходу. Приріст капіталу розглядається як хороший, але побічний продукт інвестування. Купуються цінні папери тільки високонадійні, більше грошей розміщується на поточних банківських рахунках. Зрозуміло, що така картина характерна для інвесторів країн, де існує розвинений ринок цінних паперів, і розглядається лише як ілюстрація майбутнього життя та поведінки українських інвесторів.

Для підприємств-інвесторів поточний дохід цікавий як засіб збереження від інфляції вільних коштів, котрі можна конвертувати в цінні папери з високою ліквідністю та за необхідності здійснити зворотну конвертацію. Звичайно, підприємства можуть реалізувати і стратегію отримання капіталізованого доходу, вкладаючи кошти в статутний капітал інших підприємств, здобуваючи великі пакети акцій або бізнес в цілому, фінансуючи інвестиційні проекти, як це роблять венчурні фірми, що здійснюють прямі інвестиції з розумінням того, що повернення грошей може відбуватися у віддаленому часі. Звернемо увагу на те, що і рівень доходу, на який тут розраховують, значно вищий, ніж при короткострокових намірах.

Г. Переваги видів участі в бізнесі. Участь у бізнесі може бути реалізована у вигляді права голосу на зборах акціонерів власника звичайної акції. Більш повноцінну участь дає великий пакет акцій. Таким чином, вирішуючи стратегічну мету – скупка контрольного пакета акцій компанії – інвестор розглядає її як привабливий об’єкт для вкладення порівняно з іншими, що характеризуються навіть вищими фундаментальними показниками. Навпаки, відомо, що такі скупки проводять у більшості випадків відносно слабких компаній, що перебувають у стані фінансової кризи, з наміром проводити їх реформування, досягти значної прибутковості вкладення. Аналогічні наміри мають і венчурні фірми. Вони часто вимагають виділення фінансованого ними інвестиційного проекту в самостійний бізнес, 20-49,9% акцій якого буде належати венчурному капіталісту і тим самим забезпечуватиме контроль над управлінням підприємством. Вимоги участі в статутному капіталі підприємств є заходом зниження ризику вкладення і для інвестиційних банків.

Д. Ставлення до соціальних наслідків вкладення. Урахування соціальних наслідків інвестицій характерний насамперед для державних інвестиційних вкладень. Держава, фінансуючи соціально важливі об’єкти, може знехтувати економічною ефективністю вкладень. Але це ставлення переходить і в комерційну сферу.

Розвиток соціальної відповідальності суспільства, консьюмеризму як напряму, пов’язаного з розумінням споживачами своєї провідної ринкової ролі, що характерно для ринку покупця, а не продавця, породив концепцію господарювання, яка називається соціально-етичним маркетингом. Покупці висувають підвищені вимоги до товарів, вимагають екологічно чистих, безпечних в експлуатації товарів, що не завдають шкоди навколишньому середовищу. Відбувається переорієнтація покупців на продавців, які пропонують не просто товар, а певний імідж, стиль життя. Ця сама тенденція поширюється на бізнес у цілому і на інвестиційну діяльність зокрема . З'явилося поняття «соціально відповідальних інвестицій» [6, с.31]. Представником такого бізнесу є, наприклад, західноєвропейський Triodos Bank, що має відділення в трьох країнах – Бельгії, Голландії, Великобританії. Суть концепції банку – фінансування соціально значущих проектів або проектів у сфері навколишнього середовища. Він орієнтований на вкладників, які не задоволені менеджментом багатьох банків, орієнтованих на максимізацію фінансових результатів від інвестицій, незалежно від соціальних наслідків проектів. При цьому вкладник такого банку має відомості, стосовно того, на які цілі будуть використані його кошти. У Triodos Bank є послідовники в Європі.

Висновок з усього вищесказаного: переваги інвесторів характеризуються багатогранністю, а отже, доцільно виділити сегменти ринку інвестицій, тобто групи інвесторів, що подібним чином ставляться до вибору інвестицій і, відповідно, однаково реагують на окремі інвестиційні характеристики підприємств. Як неможливо (і недоцільно) підприємству пропонувати товари для всіх споживачів на ринку, так і неможливо бути одночасно привабливим для всіх сегментних груп інвесторів. Аналогічно окремо взяті інвестиції можуть бути по-різному привабливими для різних груп інвесторів внаслідок того чи іншого поєднання в них важливих для інвестора характеристик.

Залежно від наявних інвестиційних переваг виконаємо таке групування інвесторів, здатних забезпечити безпосереднє надходження вільного капіталу на підприємства: А – інвестори, які купують акції або облігації в процесі їх розміщення для отримання дивідендів (відсотків); Б – інвестори, які купують акції, що розміщує підприємство, не нетривалий термін з метою їх наступного перепродажу за вищою ціною; В – інвестори, які купують акції з метою не тільки отримання дивідендів, а й активної участі у виробленні та фінансуванні стратегії розвитку компанії з орієнтиром на збільшення вартості належної їм частки; Г – інвестори, які фінансують новий бізнес з метою наступного продажу за більш високою вартістю, венчурні фірми; Д – інвестори, які кредитують реальні інвестиційні проекти підприємств-реципієнтів; Е – держава, що фінансує підприємства певної галузі в процесі структурної перебудови економіки, соціально значущі об’єкти, містобудівні підприємства.

Звісно, що до наведеного групування не включені інвестори, які безпосередньо не забезпечують підприємства капіталом. Так, покупці цінних паперів на вторинному ринку підтримують своєю інвестиційною активністю попит на цінні папери певного емітента, а відповідно, котирування його акцій та нові емісійні можливості цього підприємства, але безпосередніми інвесторами стануть покупці цінних паперів. Інвестори групи В, включені в список, характеризуються певною агресивністю стосовно менеджменту підприємства-реципієнта, оскільки орієнтовані на прогресивні зміни в керівництві і супроводжуються інвестуванням розвитку підприємства. З позицій менеджменту конкретного підприємства інвестори груп А, Д чи Б більш бажані, поява інвесторів групи В може розглядатися як єдиний вихід з кризового становища підприємства. Звернемо увагу, що такі поглинання, здійснювані іноземним капіталом, не завжди корисні як для окремо взятого підприємства, так і для вітчизняної економіки в цілому, оскільки не спрямовані на внутрішній попит, а нові вітчизняні менеджери не завжди здатні проводити ефективну реорганізацію бізнесу і його інвестування. Таких інвесторів варто не залучати, а оборонятися від них, причому сприяють у цьому інвестори інших груп, здатні давати вільний капітал.

Особливу роль в ефективній організації інвестиційного процесу покликаний відіграти спеціалізований посередник-консультант. Як зазначає С.В. Валдайцев [2], не можна при цьому говорити про «паразитичну» роль посередника. Навпаки, він здійснює украй значущу функцію – сприяє реалізації інвестиційного процесу. Якщо при цьому він, до того ж, буде поставлений політикою державного регулювання економіки в умовах, коли найбільша вигода досягається не при закритті підприємства чи скороченні його операцій, а навпаки, при продовженні діяльності на більш ефективній основі, то під ефективністю нового власника будуть розуміти збільшення виробництва та збереження чи збільшення робочих місць, що важливо в соціальному аспекті.

Одними з найважливіших невирішених проблем інвестиційної діяльності є інфраструктура ринку інвестицій щодо регулювання потоків капіталу, поєднання власника вільних коштів з одержувачем, поширення необхідної інформації, мінімізація ризиків і підвищення тим самим ефективності інвестиційного процесу.

Для вирішення зазначених завдань інвестиційна інфраструктура має включати: рейтингові й експертні інститути, що формують інвестиційні рейтинги окремих компаній і їх цінних паперів; інвестиційних консультантів, які здійснюють вибір вкладення за дорученням інвестора і надають консультаційну підтримку як інвестору, так і підприємствам; агентства фінансової інформації, що збирають та аналізують фінансову звітність потенційних реципієнтів; аудиторські і юридичні компанії, що виконують перевірку правдивості звітності, забезпечують підтримку правових норм інвестування; інвестиційних страховиків, що здійснюють оцінювання і страхування ризиків інвесторів.

Інвестори і підприємства-реципієнти можуть безпосередньо взаємодіяти, що характерно, коли як інвестори виступають банки, страхові та трастові компанії, пенсійні й пайові фонди, венчурні фірми. Інвестор – фізична особа має потребу в професійному консультанті, тому він або довіряє свій капітал відповідним фондам, що здійснюють портфельні вкладення, або звертається за порадою до брокерів, які працюють з цінними паперами, або зберігає грошові кошти на банківському рахунку, а банк виступає своєрідним вторинним інвестором-кредитором підприємств. Звичайно, інвестор – фізична особа може здійснювати вкладення і самостійно, обираючи банк, вид цінних паперів на основі особистих уявлень про їх привабливість. Такий підхід, заснований на обмеженому інформуванні, більш ризиковий, однак інвестор при цьому не оплачує послуги посередника.

Нами було зроблено висновок про те, що для забезпечення надходження вільного капіталу в реальний сектор необхідно забезпечити ефективну взаємодію держави, підприємств-реципієнтів та інвесторів. Інвестиційна сфера має потребу в сприятливому інвестиційному кліматі, що формується державою, й управлінні системою відносин підприємств та інвесторів. При цьому менеджмент підприємств повинен орієнтуватися на вимоги інвесторів і забезпечувати стратегічні цілі компаній.

Таким чином, процес залучення інвестицій на підприємства має бути керованим і базуватися на певному управлінні, тобто системі поглядів, що включає загальні положення, цілі та принципи. Розглянутий раніше в роботі понятійний апарат, характеристики й класифікації інвестицій, інвесторів, інвестиційного капіталу дає змогу на даному етапі дослідження сформулювати концепцію управління його залученням, що полягає в досягненні погодженості інтересів і дій учасників інвестиційного процесу з метою, з одного боку, дотримання потреб інвесторів та, з іншого боку, забезпечення підприємств інвестиційним капіталом, залученим на прийнятних для них умовах. Основний принцип концепції – диференційований підхід до інвесторів, розуміння, що існують різні за перевагами групи інвесторів, задоволення вимог яких є неодмінною умовою залучення капіталу на підприємства.

Література:

1. Бергер Ф. Что Вам надо знать об анализе акций. – М.: Финстатинформ, 1998. – 206 с.

2. Валдайцев С.В. Оценка бизнеса и инновации. – М.: Издательский дом "Филинъ", 1997. – 336 с.

3. Виленский П.Л., Лившиц В.Н., Смоляк С.А. Оценка эффективности инвестиционных проектов: Теория и практика: Учеб.-практ. пособие. – М.: Дело, 2001. – 832 с.

4. Гитман Л.Дж., Джонк М.Д. Основы инвестирования. М.: Дело, 1997. – 192 с.

5. Портфель приватизации и инвестирования / Отв. ред. Ю.Б. Рубик, В.И. Солдаткин. – М.: СОМИНТЭК, 1992. – 579 с.

6. Управление инвестициями: Справочное пособие для специалистов и предпринимателей / Под ред. В.В. Шеремета. М.: В 2 т. – Высшая школа, 1998. – Т. 1,2. – 414 с. 513 с.

7. Badger R., Torgerson H., Guthmann H. Investment Principles & Practices-Prentice – Hall, INC. – Englerwood Chiffs, N.J. 1961.

8. Brigham E.F., Gapenski L.C. Intermediate Financial Management. The Dryden Press, 1987.