Економічні науки / 4.Інвестиційна діяльність і фондові ринки

к.е.н., доцент Поліщук О.А., Шукало А.С., Радіонова В.Б.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

ПИТАННЯ НЕОБХІДНОСТІ ІНВЕСТИЦІЇ У СПЕЦІАЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ ТА ТЕРИТОРІЇ ПРІОРИТЕТНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

Необхідність здійснення обмінних операцій між країнами обумовила формування міжнародних економічних відносин як окремої економічної категорії, а також призвела до інтенсивного розвитку міжкраїнного поділу праці і, відповідно, до зміцнення взаємозв’язків в області торгівлі, руху капіталу, наукових і технологічних знань, робочої сили, інформації. Можна з упевненістю говорити про те, що міжнародний поділ праці і міжнародні економічні відносини при їхньому раціональному і правильному використанні можуть бути взаємовигідними для всіх учасників. Нині є чимало підтверджень тому, що, незважаючи на відносно успішний ріст світової економіки в цілому, міжнародна торгівля, що базується на міжнародному поділі праці, розвивається більш швидкими темпами.

Однією з важливих ланок у реалізації принципів відкритої економіки є створення вільних економічних зон. Їх функціонування пов’язується з лібералізацією й активізацією зовнішньоекономічної діяльності. Економіка вільних економічних зон має високий ступінь відкритості зовнішньому світу, а митний, податковий та інвестиційний режим сприятливий для зовнішніх і внутрішніх інвестицій [1]. З приходом до влади в Україні нового уряду, прокотилася нова хвиля «дебатів» з приводу необхідності відновлення ВЕЗ у нашій державі. Як і в будь-якій дискусії, існують ті, хто висловлюється ЗА підтримання даної ідеї і ті, хто вважають такий крок недоречним.

На думку І.Акімової – заступника глави Адміністрації Президента, вся Україна має стати єдиною вільною економічною зоною, без винятків і обмежень. «Поліпшення інвестиційного клімату в Україні – єдиний варіант для забезпечення залучення інвестицій як внутрішніх, так і зовнішніх. Минулий досвід показав, що з точковими СЕЗ пов’язані величезні корупційні ризики і викривлення конкурентного середовища. Тому потрібно бути дуже акуратними і не повторювати старих помилок», – підкреслила вона. Відповідаючи на запитання щодо доцільності повернення до ВЕЗ, І.Акімова сказала: «Я б цього не робила».

Протягом 2000-2010 рр. в українські СЕЗ і ТПР загалом інвестовано коштів на суму 4,5 млрд.дол. США, або 24,2 млрд.грн. Їх левова частка припала на ТПР-84,2% тоді як у СЕЗ осіло лише 15,8% загального обсягу. При 10,5% займаної СЕЗ і ТПР території країни їх частка у загальному обсязі інвестицій в Україні становила за весь період в середньому 3% під час дії пільгового режиму(2000-2004- 3,4-5,2%),після його скасування(2005-2010) -0,6-3,4% (рис. 1). У загальному обсязі прямих іноземних інвестицій на СЕЗ та ТПР припало усього 6% [9].

Рис. 1. Інвестиції у СЕЗ і ТПР у загальному обсязі інвестицій в Україні, % [10]

Існує тенденція відсутності існування підвищеної зацікавленості бізнесу інвестувати у спеціальні зони ,про що свідчить порівняння щорічних індексів інвестицій у СЕЗ та ТПР з динамікою в Україні в цілому. Усереднений індекс по Україні за 2001-2010 рр. перевищував показник для СЕЗ та ТПР на 15,7 процентних пункта -111,0 проти 95,3% (рис. 2). Розрив для іноземних інвестицій був ще більшим-53,9 п.п., або 143,3 проти 89,4%. Приріст іноземних інвестицій в Україні впродовж всього періоду (за винятком 2006 р.) випереджав такий самий приріст у СЕЗ і ТПР.

Рис. 2. Індекси інвестицій у СЕЗ і ТПР та в Україні, % до попереднього року

Існуюче надходження інвестицій у СЕЗ і ТПР було значно меншим від очікуваного. Впродовж 2000-2010 рр. їх надійшло лише 13,8% від обсягу,що планувався, а от реальний приток іноземних інвестицій виявився значно скромніший,ніж вітчизняних, - 9,2 проти 16,3%. Більша частка інвестицій мала вітчизняне походження. Фактичне співвідношення між власними та іноземними інвестиціями становило 78,8 проти 21,2%,тоді як планувалося, що частка останніх буде не менше третини.

До основних негативних чинників, що призвели до формування проблем СЕЗ і ТПР в Україні, слід віднести:

- обрання регіонів для запровадження на їх територіях спеціального режиму інвестиційної діяльності (СРІД) безвідносно до об’єктивних критеріїв рівня їх економічного розвитку;

- правову незавершеність регламентації засад створення та функціонування СЕЗ і ТПР в єдиному (базовому) законі щодо СПРЕД, що зумовлює певні відмінності режимів ТПР різних регіонів;

- неузгодженість форм і обсягів державної допомоги суб’єктам господарювання СЕЗ і ТПР окремих регіонів (Волинська, Донецька, Житомирська, Луганська, Харківська області) з нормами та стандартами ЄС;

- нестабільність правового поля для зовнішніх і внутрішніх інвесторів;

- невизначеність місця і ролі СЕЗ і ТПР в Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 р. та у відповідних регіональних стратегіях розвитку, хоча нагальна потреба залучення інвестицій для реалізації стратегічних завдань притаманна всім регіонам.

Задля убезпечення країни від розгортання подібного сценарію слід кардинально змінити підходи до державної регіональної політики,в тому числі використовуючи особливі зони як інструмент подолання регіональних диспропорцій та репресивності територій:

- створення зон має здійснюватись у рамках не лише стратегії відродження того чи іншого регіону,але й поєднуватись із задачами структурно-технологічної модернізації усього виробництва країни;

- участь держави у цих процесах має бути суттєво розширена й виведена за рамки лише формального створення зони як такої і подальшого зняття з себе відповідальності за її функціонування(узгодження нормативно-правових актів діяльності СЕЗ і ТПР із законодавством з регіональної політики,корекція підходів щодо ідентифікації депресивних територій, вибір системи преференцій залежно від ступеню їх репресивності та означених задач розвитку регіону та країни, запровадження спеціалізованих інститутів фінансового забезпечення діяльності суб’єктів);

- у рамковому законодавстві по СЕЗ і стимулюванню розвитку регіонів слід продублювати введення і закріплення норм,які встановлюють,що особливі зони є одним із інструментів реалізації державної регіональної політики і створюються з метою подолання репресивності територій і забезпечення міжрегіонального вирівнювання;

- надання відповідних преференцій суб’єктам дозволить говорити про запровадження на депресивних територіях спеціального режиму економічної діяльності, при цьому умови, на яких мають надаватися преференції слід зробити значно жорсткішими,що підвищить їх дієвість і узгоджуватиметься з вимогами ЄС;

- вирішення питання щодо ефективної координації та фінансового забезпечення розвитку територій шляхом створення єдиної структури із системного управління регіональним розвитком,яка б виконувала функцію моніторингу стану територій, розробку регіональних стратегій та програм,фінансового забезпечення та контролю за результатами і мала б поєднувати і представляти у своїй діяльності одночасно інтереси держави,бізнесу та місцевих громад і функціонувати на засадах партнерства,організаційно оформлена у вигляді фонду [9].

Таким чином, поки не слід відмовлятися від використання в Україні спеціальних економічних зон. Їх можливості Уряд має використати для паралельного розв’язання як мінімум двох завдань:у регіональній політиці-забезпечення міжрегіонального вирівнювання й подолання міжрегіональних дисбалансів, у промисловій політиці, зокрема у контексті структурно-технологічної модернізації виробництва, - зосередження в межах зазначених територій промислових потужностей з імпортозаміщення і замикання технологічних ланцюгів. Держава крім цього, має зосередити зусилля на розробці та реалізації інфраструктурних проектів в зонах. Їй варто скорегувати чинні підходи до надання територіям спеціального режиму, оцінки ефективності діяльності і суб’єктів і територій, відбору інвестиційних проектів для підтримки тощо.

Література:

1. Гаєць В., Семиноженко В. Спеціальні економічні зони: «чорні діри» чи точки економічного зростання?/ «Дзеркало тижня»,№44(623)18-24 листопада 2006.

2. Загальна інформація про створення в Україні спеціальних економічних зон і території пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності/ Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

3. Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних(вільних)економічних зон № 2673-XII від 13 жовтня 1992 р.(редакція від 19.01.2006 на підставі ЗУ № 3370-IV).

4. Постанова КМ України від 26.08.2002 №1241 «Про аналіз результатів функціонування спеціальних(вільних)економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності в 2001 році».

5. Основні вимоги до розташування СЕЗ та критерії відбору проектів їх створення / Програма розвитку в Україні спеціальних(вільних)економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності на період 2010 року // Схвалена постановою Кабінету Міністрів україни від 24.09.1999 №1756.

6. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року / Затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р.№ 1001.

7. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» №2850- IV від 8 вересня 2005 р.(редакція від 25.06.2009 на підставі ЗУ №1562- IV).

8. Розділ ХIV. Спеціальні податкові режими (ст.291-309) / Податковий Кодекс України від 02.12.2010 № 2755- VI – С.431-437.

9. Потенціал особливих економічних зон у виробничій та регіональній модернізації//Економіст.- 2011.№1 с.10-15.

10. Державний комітет статистики України www.ukrstat.gov.ua.