Економічні науки / 4.Інвестиційна діяльність і фондові ринки

к.е.н., доцент Поліщук О.А., Романішина М., Дорошенко Н.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

ФОРМУВАННЯ ОПТИМАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Рівень ефективності інвестиційної діяльності підприємства багато в чому визначається цілеспрямованим формуванням його інвестиційних ресурсів. Основною метою формування інвестиційних ресурсів підприємства є задоволення потреби в придбанні необхідних інвестиційних активів і оптимізація їхньої структури з позицій забезпечення ефективних результатів інвестиційної діяльності.

Ефективне формування інвестиційних ресурсів щодо окремих джерел є найважливішою умовою фінансової стійкості підприємства. У свою чергу, обсяги та джерела формування інвестиційних ресурсів багато в чому визначаються структурою капіталу, що склалася на підприємстві в процесі його господарської діяльності, а також вартістю залучення капіталу [4].

З урахуванням цієї мети процес формування інвестиційних ресурсів мас базуватися на таких принципах:

1. Принцип врахування перспектив розвитку інвестиційної діяльності.

2. Принцип забезпечення відповідності обсягу залучених інвестиційних ресурсів обсягу інвестиційних потреб підприємства.

3. Принцип забезпечення оптимальної структури інвестиційних ресурсів з позицій ефективної інвестиційної діяльності.

4. Принцип забезпечення мінімізації витрат з формування інвестиційних ресурсів з різних джерел.

5. Принцип забезпечення високоефективного використання інвестиційних ресурсів у процесі інвестиційної діяльності. [1, с. 380-382].

Оптимальною можна назвати таку структуру джерел, яка сформована в результаті оптимізації за різними критеріями. При цьому в кожному конкретному випадку оптимальна структура буде різною залежно від критеріїв, що їх обрало для себе підприємство.

На сьогодні існує декілька підходів до формування оптимальної структури джерел інвестиційних ресурсів підприємства. Першого підходу дотримуються такі вітчизняні економісти, як д.е.н. А.А. Пересада, д.е.н. Давидов та ін. Згідно з ним усі потенційні джерела інвестиційних ресурсів підприємства пропонується ранжувати за ступенем збільшення їхньої вартості і здійснити вибір найліпшого джерела мобілізації коштів за мінімальним значенням цього показника [5].

При цьому потрібно враховувати, що кожне джерело фінансування має обмежений за обсягом коштів, що мобілізується. Таким чином, прихильники першого підходу роблять загальний висновок, що процес задоволення потреб в інвестиційному капіталі має здійснюватися в напрямі від використання джерел фінансування із найнижчою вартістю до використання джерел із більш високою вартістю з урахуванням кількісних обмежень в обсягах коштів, що залучаються з кожного джерела. Отже, поступовий перехід від джерела більш низької вартості до джерела більш високої вартості при формуванні оптимальної структури джерел фінансування інвестиційної діяльності підприємства, навіть з урахуванням кількісних обмежень, не є ефективним.

За другим підходом відправним пунктом при визначенні оптимальної структури джерел є не вартість цих джерел, а структура вже сформованого на підприємстві капіталу. Цей підхід полягає у тому,що будь-яке підприємство фінансує свою операційну діяльність із різних джерел, і в міру стабілізації видів діяльності підприємства, масштабів виробництва, зв’язків з контрагентами поступово складається певна структура джерел, оптимальна для даного виду бізнесу і конкретного підприємства. Саме цієї структури і має дотримуватися підприємство, залучаючи нові кошти для фінансування інвестиційної діяльності.

Такий підхід також має вади. По-перше, структура капіталу, сформованого на початок залучення додаткових ресурсів, може і не бути оптимальною. Вона може мати вимушений характер у тому сенсі, що власники та керівники підприємства, можливо, бажали б змінити структуру джерел, однак через низку об’єктивних і суб’єктивних обставин це було неможливо. По-друге, якщо структура капіталу і є оптимальною для фінансування поточної діяльності підприємства, вона не обов’язково буде оптимальною для фінансування його інвестиційної діяльності[4].

Теорія Модильяні-Міллера визначає, що вартість підприємства не залежить від структури капіталу – які б джерела фінансування не використовувались, вони не впливають на його вартість. Проте ця теорія є основою для визначення оптимальної структури капіталу, оскільки доводить, що за певного набору припущень не має значення, як підприємство себе фінансує.

Визначаючи структуру інвестиційних ресурсів, необхідно враховувати такі фактори:

1. За збільшенням частки позиченого капіталу середньозважена вартість капіталу зростає.

2. Зі зростанням частки позиченого капіталу зростає рівень фінансового ризику підприємства.

3. Структура інвестиційних ресурсів впливає на структуру сукупного капіталу підприємства, що, у свою чергу, змінить ринкову вартість підприємства в цілому та деякі інші показники його фінансового стану.

З огляду на це можна запропонувати такий алгоритм оптимізації структури інвестиційних ресурсів підприємства:

1. Визначити структуру інвестиційних ресурсів, при якій досягається min значення їхньої середньозваженої вартості.

2. Визначити структуру інвестиційних ресурсів, при якій досягається max ефект фінансового левериджу.

3. Визначити структуру інвестиційних ресурсів, при якій досягається max прийнятий для підприємства рівень фінансового ризику.

4. Визначити структуру інвестиційних ресурсів, при якій досягається оптимальне значення фінансових показників, що залежать від структури капіталу підприємства в цілому.

Знайдене у такий спосіб співвідношення власних і позичених інвестиційних ресурсів буде оптимальним для підприємства.

Отже, формування оптимальної структури капіталу - це складний економічний процес, який пов’язаний з оцінкою та розробкою альтернативних варіантів розподілу інвестиційних ресурсів, які відповідають цілям підприємства і перспективам його розвитку

Якщо враховуючи нинішні підходи до формування оптимізації структури капіталу підприємства доцільно проводити комплексні заходи, які містять збалансованість критеріїв. На мою думку, процес оптимізації структури капіталу повинен здійснюватися за наступними основними критеріями:

- орієнтація на пропорційне співвідношення власного та позикового капіталу;

- оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації прибутку та мінімізації ризиків.

Література:

1. Мельник В.М. Концептуальні напрямки оптимізації структури капіталу / В.М. Мельник // Наукові праці НДФІ. – 2010. – №1. – 121-130 с.

2. Ольга Бондаренко “Оптимізація інвестиційного забезпечення інновацій” – Банківська справа, 2008, №4

3. Бланк И. А. Инвестиционной менеджмент. - К.: МП "Итем" ЛТД "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед", 2009, 447 с.

4. Черваньов Д.М. Менеджмент інвестиційної діяльності підприємств : навч. посіб. / Д.М. Черваньов. – К. : Знання-Прес, 2003. – 622 с.

5. Дорошенко Т.В. Формування оптимальної структури інвестиційних ресурсів на підприємстві // Фінанси України. – 2002. – № 9. – С. 134-137.

6. Дорошенко Т.В. Формування оптимальної структури інвестиційних ресурсів на підприємстві // Фінанси України. – 2002. – № 9. – С. 134-137.