Гашок К.Г.

Дніпропетровський університет економіки та права ім. Альфреда Нобеля, Україна

Використання двухетапного аналізу інноваційних проектів через квантово-економічний аналіз (КЕА) та інтегровану парадигму стандартних методів як запорука зменшення ризику в умовах нестабільності

Економічна криза істотно змінила зовнішні умови вибору інноваційних проектів. При цьому значно підвищилися вимоги до якості проектів, а проблема вибору змістилася від обґрунтування змісту проектів до вибору кращого інноваційного проекту. Цьому багато в чому сприяло значне зниження об'єму інвестицій в інноваційний сектор. В умовах обмеженості засобів на перший план виходить завдання розробки методики оцінки і процедури відбору інноваційних проектів, тому що лише ефективне фінансування дозволить зберегти багато наукових колективів, що реалізовують дослідницькі проекти, орієнтовані на створення нових інноваційних, комерціалізованих продуктів і технологій.

В українській і міжнародній практиці застосовується безліч методів оцінки інноваційного проекту. Проте результати оцінки за різними методиками невідповідні. До недоліків слід віднести і існуючу проблему формування точної і максимально повної інформації про суб'єктивні і об'єктивні чинники, що впливають на міру невизначеності кінцевих результатів інвестиційної діяльності.

У зв'язку з цим розробка нових концептуальних підходів і методів системного аналізу інвестиційно-інноваційної діяльності є дуже актуальною.

Рекомендована мною двоетапна методика включає на першому етапі квантово-економічний аналіз (КЕА). Це методика, що забезпечує на науковій основі класифікацію альтернативних варіантів інвестиційних проектів на два види: перспективні і свідомо безперспективні проекти. Такий підхід виключає вимогу проводити необхідні маркетингові дослідження з метою збору потрібної інформації про ринок, на який передбачається вивести товар, розробляти бізнес-плани по свідомо безперспективних інвестиційних проектах, що у результаті забезпечує значне заощадження часу і грошових коштів бізнес-аналітиків і інвесторів. Основною відмінністю широко використовуваних методів аналізу інвестиційних проектів від КЕА є те, що вони зосереджені на аналізі окремих параметрів, що не дає змогу отримати цілісну картину майбутнього розвитку бізнесу.

Минуле в КЕА оцінюється не за даними бухгалтерської інформації, а з точки зору еволюції компанії з урахуванням продукції, що випускається, технології її виробництва та масштабів діяльності. Таким чином, автори обрали три виміри для оцінки перспективності стратегії (проекту): компанія (виділено три етапи її еволюції); товар, як технічна система (чотири етапи розвитку); ринок (п'ять етапів розвитку). Етапи еволюції компанії розділено за доступом компанії до інвестицій: І етап – до 3 млн. дол. США; II етап – 10-100 млн. дол.; III етап – 100-200 млн. дол.

Еволюція товару як технічної системи розбита на наступні 4 етапи:

І – поява принципово нової продукції, інновація. Це може бути продукт, який виконує нову функцію або продукт, який виконує вже відому функцію за рахунок реалізації нового принципу. В неї ще нема кола покупців, та сама продукція ще не готова до реалізації.

ІІ – етап настає тоді, коли з’являється мінімальне функціональне ядро товару. На цьому етапі система росте пропорційно вкладеному в неї капіталу.

ІІІ – коли потенційно можливі ресурси підвищення продуктивності вичерпані і продукт доведений до максимуму своїх технічних можливостей, технічна система переходить на третій етап розвитку.

IV – на цьому етапі розвитку технічна система знижує свої технічні показники з максимально можливих до того рівня, який необхідний саме в даний час на даному ринку.

Еволюція ринку складається з 5 етапів: 0 – ринок ентузіастів та вчених-дослідників, для яких спробувати щось нове — хобі або професійний інтерес; І – ринок на якому вже з’явилися перші звичайні покупці; ІІ – на ринок масово починають входити нові покупці (часто покидаючи попередній); ІІІ – ринок на якому усі потенційні покупці вже користуються пропозицією даного ринку. Приріст числа покупців відбувається лише з приростом населення; IV – ринок на якому відбувається відтік споживачів в зв’язку з появою нового ринку. Основна ідея КЕА полягає в тому, що важливі не рівні еволюційного розвитку продукту, компанії і ринку самі по собі, а правильне поєднання цих рівнів.

Таким чином, за методикою КЕА перспективність проекту оцінюється в кілька етапів. На першому етапі оцінюються не тільки технічні якості продукту, колектив і ресурси компанії, розміри ринку та його динаміка, але й визначається еволюційна стадія розвитку кожного з цих елементів. Другим етапом аналізу є порівняння отриманих наявних сполучень еволюційних рівнів розвитку елементів ланцюга «продукт-компанія-ринок» з розробленою матрицею дозволених сполучень (рис.1). Як можна побачити з матриці , згідно з методологією КЕА успішними можуть бути лише 15 полів з 60 або 25%.

Якщо проект пройшов перший етап - еволюційний рівень розвитку продукту, компанії і ринку поєднався з розробленою матрицею дозволених поєднань, то слід переходити до наступного етапу.

На другому етапі для визначення ефективності інноваційного проекту найдоцільніше застосовувати інтегративну парадигму методів, які будуть обрані виходячи зі специфіки проекту та недоліків чи переваг самих методів. Розглядаючи критерії оцінки інвестиційних проектів не можна однозначно виділити показник, який давав би всебічну оцінку. Але доцільність створення підходу, при якому процес оцінювання інноваційних проектів розглядається як сукупність методів (якісних та кількісних; математичних (детерміновані моделі та моделі з елементами невизначеності), економічних та ін.) дають можливість на основі кінцевих показників прийняти остаточне рішення.

На початку відбору моделей слід зробити опис «ступеня можливості» окремих сценаріїв в умовах невизначеності:

– у вигляді закону (щільність) розподілу ймовірності на безлічі можливих сценаріїв, отриманого за статистичними даними;

– у вигляді закону розподілу ймовірності на безлічі можливих сценаріїв, параметри якого отримані за допомогою методу експертних оцінок;

– у вигляді інтервалів зміни значень параметрів (інтервальна невизначеність).

Для вибору ефективних моделей оцінки інновацій мною виконано аналіз найбільш вживаних у світовій практиці методів, виявлені області застосовності, переваги і недоліки, а саме:

1. Метод оцінки, за критерієм оптимізму-песимізму Гурвіца. Згідно з цим підходом для кожного вирішення необхідно визначити лінійну комбінацію min і max виграшу і взяти ту стратегію, для якої ця величина виявиться найбільшою, тобто, прагнучи зайняти урівноважену позицію, Гурвіц запропонував критерій, оцінна функція якого знаходиться десь між точками граничного оптимізму і крайнього песимізму. Тому до основного недоліку цього методу відносять облік тільки екстремальних значень ефекту.

2. Метод експертних оцінок, широко використовуваний в практиці фінансування інноваційних розробок, визнаний науковим співтовариством. Достовірність експертних оцінок у прийнятті ризикових рішень вимагає відповідних процедур відбору експертів за багатьма критеріями (компетентність, ставлення до експертизи, аналітичність та широта мислення, самокритичність і т.д.) й кількісних методів обробки експертної інформації. Головним недоліком є те, що він погано формалізований.

3. Методи на основі лінійних моделей дозволяють розрахувати інтегральну оцінку інноваційного проекту. Інтегральна оцінка розраховується адитивно по декільком приватним показникам, що враховуються з ваговими коефіцієнтами. Метод широко використовується інноваційними венчурними фондами. Недоліком методів є висока погрішність, а також відсутність обгрунтування адитивності різнорідних приватних показників.

4. Економетричний підхід не враховує різнорідність чинників виробництва і усіх можливостей заміни одного чинника іншим. Американський вчений Менсфілд застосував інший підхід, зосередивши увагу на проблемі фінансової підтримки фундаментальних досліджень. Використовуючи дані про діяльність 75-ти великих американських компаній в різних областях господарювання, він визначив річну норму рентабельності фундаментальних досліджень в 28% річних. Метод Менсфілда відрізняється високою точністю і адекватністю. Він заснований на обчисленнях статистики випадково розподілених значень рентабельності на основі даних інноваційної практики, наданих керівниками компаній, які можуть перебільшити досягнення дослідницьких підрозділів.

5. Методи, спрямовані на визначення загальної вартості, розрахунку чистої поточної вартості (ТСО, NPV), обліку витрат і доходу, використовуються для тимчасового горизонту обліку витрат. Вони орієнтовані на проведення вхідної експертизи для отримання попередніх оцінок економічної ефективності. Методи набули широкого поширення і активно використовуються. Але в оцінці ефективності визначення обсягу та розподілення інвестицій при використанні методу чистої теперішньої вартості спостерігаються суперечності. Проблеми полягають у меті зведення методу дисконтування до реальної вартості грошових засобів відносно минулого періоду, який не враховує головні фактори впливу вартості грошей – майбутній період часу та індекс інфляції. До основного недоліку методу відносять прогнозні оцінки грошових потоків.

6. Комбіновані методи. Одним зі способів урахування невизначеності кожного варіанта інвестиційного проекту з низки альтернативних варіантів є формування певного класу очікуваних сценаріїв перебігу подій у ході реалізації інвестиційного процесу та вибір із цієї множини двох крайніх сценаріїв (оптимістичного та песимістичного), за котрих NPV (як випадкова величина) досягає своїх максимального і мінімального значень. Після цього очікуваний ефект оцінюється за критеріями Гурвіца з обраним параметром згоди. Такий підхід відображає максимальну несхильність суб’єкта прийняття рішень до ризику і, безперечно, мінімізує ризик інвестора під час обрання одного (найкращого) з альтернативних варіантів проекту. Але в умовах використання цього підходу очевидно, що більшість проектів буде відхилена, тобто існує небезпека виникнення паралічу ділової активності, виникає ризик невикористаних можливостей. Окрім цього, втрачається значна частина інформації, бо з низки згенерованих сценаріїв для кожного з альтернативних варіантів проекту в разі використання імітаційного моделювання орієнтуються лише на два крайніх (оптимістичний та песимістичний).

7. Методи на основі моделі нелінійної динаміки. «Нелінійність» - фундаментальний концептуальний вузол нової парадигми. B математичному змісті нелінійність означає певний вид рівнянь, що містять шукані величини в ступенях більше одиниці або коефіцієнти, що залежать від властивостей середовища. Нелінійні рівняння можуть мати до трьох якісно різних рішень. Феномен нелінійності можна охарактеризувати наступними особливостями:

1. Завдяки нелінійності має силу найважливіший принцип «розростання малого» або «посилення збурювань».

2. Певні класи нелінійних систем демонструють іншу важливу властивість – граничну чутливість.

3. Нелінійність породжує дискретність шляхів еволюції нелінійних систем.

Нелінійність означає можливість несподіваних, так званих емерджентних змін напрямку плину процесів, що робить принципово ненадійними й недостатніми прогнози. Одним з основних результатів нелінійного підходу є визнання можливості різноманітного розвитку систем, наявності біфуркації. У динамічних системах можливо не тільки гладке (безперервне) і відносно передбачуване поводження, але й різкі стрибкоподібні зміни. Методи на основі моделі нелінійної динаміки широко використовуються для дослідження економічних систем, наприклад, міст, національних економік.

Результати аналізу дозволили встановити, що запропонована двоетапна методика, яка базується на квантово-економічному аналізі (КЕА) та інтегрованій парадигмі методів лінійних, нелінійних динамічних комбінацій оцінки за оптимістичним та песимістичним сценаріями, якнайкраще дає опис ефективності та успішності інноваційного проекту. Вона економить час виявляючи безперспективність проекту іще на першому етапі та допомагає спрогнозувати його розвиток у випадку проходження цього етапу, максимально комплексно та інтегровано з іншими методами оцінити ефективність і ризикованість інноваційного проекту.

Література:

1. Тычинекий, А. В. Управление инновационной деятельностью кампаний: современные подходы, алгоритмы, опыт. Таганрог: ТРТУ, 2006.

2. Лурье, Е. А. Территории инновационного развития: опыт регионов. Инновации. 2009.

3. Основы инновационного менеджмента. Теория и практика/Под ред. Завлина П.Н., Казанцева А.К., Мендели Л.Э. – М.: Экономика, 2000.

4. Карлин С. Математические методы в теории игр, программировании и экономике М.: Мир, 1964

5. Шнейдер А. Наука побеждать в инвестициях, менедженте и маркетинге / А. Шнейдер, Я. Кацман, Г. Топчишви- ли. — М.: ООО «Издательство АСТ.