Экономические науки/управление трудовыми ресурсами

Квітко М.Ю

Національний технічний університет України «КПІ», м. Київ

ВЛИВ ПРИВАТИЗАЦІЇ НА ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ

Досліджено теоретичні та практичні тенденції розвитку процесу приватизації – передачі власності на господарські об’єкти (підприємства) у приватну власність. Визначено наслідки впливу приватизаційного процесу в нашій країні на продуктивність трудової діяльності.

Актуальність проблеми. Становлення ринкової економіки можливе лише за умови існування різних форм власності на засоби виробництва. Докорінна зміна відносин власності та соціально-економічного ладу не можлива без приватизації, яка має вирішальний вплив на підвищення ефективності національної економіки, конкурентоспроможності вітчизняного підприємництва. Приватизація є одним з перших проявів реформування економіки країни в напрямку від планового типу до ринкового Велика приватизація є довготривалим та складним процесом, який вимагає формування конкурентного середовища, запровадження бюджетного обмеження, вдосконалення законодавства, добре відлагодженої системи прийняття рішень тощо.

Отже, постає питання про значущість приватизації та її інституцій, що можна оцінити лише за результатами досліджень процесу її здійснення та впливу на продуктивність праці вітчизняних підприємств, які зазнали реструктуризації.

Аналіз публікацій по темі дослідження. Проблеми приватизації досить часто привертають увагу українських учених. Проте більшість з них аналізують приватизаційний процес загалом або ж зосереджують увагу на особливостях проведення малої приватизації. Цікаві матеріали досліджень знаходимо у працях В. Ларцева , С. Лєдомська, В. Ларцев , Д. Богиня, Д. Волинський, В.І. Павлов, І.В. Кривов'язюк та ін.

Виклад основного матеріалу. Приватизація та її наслідки вельми неоднозначно оцінюються суспільством та впливовими політичними силами. Зокрема, багато науковців нарікають на непрозорий характер приватизаційних процедур; численні зловживання; несправедливий розподіл майна, тощо [2-3]. Зазначається також, що в процесі приватизації, принаймні до початку її грошового етапу, державне майно часто потрапляло не найефективнішому власникові. Деякі політичні діячі навіть вважають приватизацію чи не найголовнішим чинником спаду виробництва та зниження життєвого рівня у 1991-99 рр.. На підставі зазначених та їм подібних звинувачень висуваються вимоги щодо націоналізації та „реприватизації” передусім середніх та великих промислових підприємств.

Постійне прагнення держави поповнювати державний бюджет за рахунок коштів, отриманих від приватизації, і зосередження уваги саме на цьому позбавляло навіть мінімальної можливості для підтримки приватизованого сектора, який саме в процесі становлення більш за все потребує фінансової та технічної допомоги. Ці фактори не могли не позначитися негативним чином на діяльності приватизованих підприємств [3].

Одним з негативних наслідків процесу, що розглядається, є погіршення умов праці, яке стало дуже поширеним явищем навіть на тих підприємствах, де виробництво має статус небезпечного. Головна причина – відсутність коштів на охорону життя. Купувати безпечну техніку, створювати сприятливі умови, забезпечувати працівників захисними засобами більшість підприємств сьогодні не в змозі. З одного боку, грошей справді не вистачає. З іншого боку, приватний власник віддає перевагу вкладенню коштів у більш вигідні з його точки зору пропозиції.

Позитивний результат приватизації підприємств – зняття обмежень на величину заробітку як на окремому робочому місці, так і в декількох місцях. Фактично заробіток перестав обмежуватися як “зверху”, так і “знизу” [4].

Такі неоднозначні твердження різних науковців зумовлюють необхідність звернення до статистичних даних, що дасть, на нашу думку, реальне уявлення про внесок приватизації в систему управління трудовими ресурсами та результатами їх діяльності на вітчизняних підприємствах.

У статистиці приватизованим вважається підприємство, щодо якого затверджено форму приватизація. Ця форма затверджується на етапі завершення підготовки підприємства до продажу, тобто підприємство, жодної акції якого ще не продано, вважається приватизованим. Це пов’язано з певною консервативністю обробки даних про приватизацію, хоча з 1992 р. прийнято вісім програм приватизації, у яких формальні ознаки приватизованого підприємства змінювалися тричі. Таким чином, станом на 31.12.2003 до підприємств колективної форми власності було віднесено 1 527 господарських товариств різної організаційно правової форми власності та 29 національних акціонерних і державних холдингових компаній (НАК і ДХК), створених за участю держави під час приватизації (корпоратизації) державних підприємств [7]. Частка власності держави у статутних фондах господарських товариств становила більш як 15,7 млрд грн., у власності держави та управлінні 29 НАК і ДХК перебувало майно вартістю більш як 20 млрд грн. При цьому у вибірці немає малих приватизованих підприємств, які мають дещо кращі показники, ніж державні.

Якщо порівняти динаміку промислового виробництва за даними, наведеними на рис. 1, то стане очевидною тенденція до зростання обсягів промислової продукції, виробленої роздержавленими підприємствами. Станом на 01.01.2004 їх частка дорівнювала 80,5 %. У 2010 році значно зросла частка підприємств з міжнародними інвестиціями та приватної форми власності.

Рис. 1. Динаміка обсягу виробництва промислової продукції на підприємствах різних форм власності, %

Обсяги виробництва продукції на роздержавлених промислових підприємствах у 5 разів вищі, ніж на державних. Саме недержавний сектор зумовив зростання економіки України починаючи з 2000 р.

На сьогодні на нього припадає більше половини загального обсягу виробництва в таких галузях, як металургія, обробка металу, машинобудування, текстильна і харчова промисловість, перероблення сільськогосподарської продукції. На приватизованих підприємствах нижчі, ніж на державних, витрати на одиницю виробленої продукції.

Результати порівняльного аналізу показників фінансово-господарської діяльності державних та приватизованих промислових підприємств свідчать, що на останніх у паливній, хімічній та нафтохімічній промисловості вища рентабельність ресурсів, а в паливній промисловості, кольоровій металургії та машинобудуванні та рентабельність витрат. Однак ці позитивні результати досягнуто в основному за рахунок підвищення цін на основні види продукції та послуги. На приватизованих підприємствах усіх галузей промисловості (крім чорної металургії) продуктивність праці вища, ніж на державних.

На кінець 2003 р. половина працівників, зайнятих у промисловості, працювала на приватизованих підприємствах, що становить 56 % від загальної чисельності працюючих у всіх галузях економіки (табл. 1).

Таблиця 1. Динаміка середньої чисельності працівників на підприємствах різних форм власності, тис.чол.

Оплата праці є найважливішим стимулом розвитку економіки в цілому, в тому числі основною матеріально мотивацією продуктивності праці. У зв'язку з цим ми спробували оцінити, наскільки взаємозалежні в промисловості України показники приватизації і показники росту оплати праці.

По аналізованому колу промислових підприємств середня зарплата штатного працівника в 2003 році складала біля 7,5 тисяч гривень у рік. Якщо вірити статистичної звітності підприємств, самою низкою вона була на невеликих підприємствах [7](приватних, комунальних, товариствах з обмеженою відповідальністю), де, очевидно, істотну частку зарплати виплачують у «конвертах». На великих підприємствах, де практика виплат зарплат у «конвертах», по більшості, відсутня, заробітна плата була вище. Особливо це стосується загальнодержавних промислових підприємств, особливо підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Висновки. Конкурентний режим господарювання та відчуття власника посилюють перспективну мотивацію трудової діяльності робітників. Очікувалось, що новий тип відносин принесе нові мотиви до праці робітника, як власника засобів виробництва. І дійсно, передача певної частки акціонерного капіталу працівникам сприяє підвищенню зацікавленості в поліпшенні фінансових результатів діяльності підприємства, узгодженню інтересів, комплексному вирішенню проблем, що виникають між керівництвом і робітниками. Останні більш активно починають підтримувати заходи, спрямовані на зростання продуктивності праці, раціональне використання засобів виробництва, погоджуються на введення гнучких графіків роботи. Виникає можливість впливу робітників на прийняття управлінських рішень, що стосуються різних сторін діяльності підприємств. Але якщо в зарубіжних країнах керівництво приділяє серйозну увагу поширенню виробничих і побутових умов праці, створює можливості для підвищення кваліфікації та перенавчання й професійного росту робітників, спираючись на те, що вони є власниками акцій та можуть залишити їх собі при звільненні або ж продати, то в нашій державі зовсім інша реальність. Теоретична можливість поліпшення умов праці, розширення рівня задоволення потреб залежно від підвищення рівня рентабельності підприємства тощо обернулася відлученням робітників від розподілу прибутків, які певною мірою приховуються і від нього, і від податкової інспекції.

Аналізуючи підсумки приватизації в Україні в інституційно-правовому аспекті, слід зауважити, що приватизація дала змогу сформувати нові або радикально змінити існуючі економіко-правові механізми та інституційні структури. Однак, основна проблема, яка має розв’язуватися на сьогоднішній день, це пошук матеріальних і фінансових ресурсів на оновлення виробничих фондів підприємств та забезпечення подальшого зростання ВВП, адже йдеться про виведення з кризового стану (явного чи прихованого) основних галузей економіки. Усе це дасть можливість створити на базі державного майна конкурентоспроможні недержавні суб’єкти господарювання, які зможуть дати людям роботу, суспільству податки і сприяти покращенню продуктивності праці.

Перелік використаних джерел:

1. Богиня Д., Волинський Д. Соціально-економічні аспекти великої приватизації: цілі і результати// Економіка України. – 2002, № 12. – С. 35-43.

2. Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посіб для студ. вузів/ Н.І. Єсінова. — К.: Кондор, 2004. — 432 с.

3. Калина А. В. Економіка праці: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: МАУП, 2004. — 272 с.: іл.

4. Ларцев В.С., Ключиков Г.Н. Краткий очерк истории приватизации в Украине. – К.: Полиграф-Информ. – 2001. – 352 с.

5. Павлов В.І., Кривов'язюк І.В. Приватизація державних підприємств. – Луцьк. – 1998. – 178 с.

6. Процвів О. Соціально-економічні наслідки приватизації в Україні. Режим доступу: www.spfu.gov.ua/ukr/.../01_20_25.pdf

7. Статистичний щорічник України 2003 рік

8. Терещенко Н.В. Основні напрями формування дієвої мотивації трудової діяльності робітників підприємств в умовах формування ринкової економіки // Український соціум. — 2004. — № 3 (5). — C.93-101