Экономические науки/ 5.Управление трудовыми ресурсами.

Щоткіна М.М.

Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля

Вартість робочої сили на сучасному етапі економічних змін

Як відомо, фактичним чинником, що активно впливає на процес відтворення робочої сили, є їх фактична вартість, яка залежить від, витрат роботодавця на її утримання, значну роль у яких відіграє заробітна плата. Як же визначити її співвідношення з іншими складовими загальних витрат роботодавця? Це питання зачіпає інтереси всіх учасників трудових відносин і соціальних партнерів. Як засвідчує світовий і вітчизняний досвід, ці проблеми є надто складними та суперечливими і потребують постійної уваги суспільства.

Вартість робочої сили являє собою сукупність витрат підприємця, пов’язаних з використанням робочої сили та її відтворенням, яка визначається обсягом життєвих благ, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримування її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім’ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо.

Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні ля відтворення робочої сили. На вартість робочої сили також впливають результати праці власника робочої сили.

З розвитком ринкової економіки вартість робочої сили зазнає змін в результаті того, що діють фактори, які зумовлюють як зниження так і підвищення її вартості.

До факторів, що знижують вартість робочої сили належать насамперед:

· зростання продуктивності суспільної праці;

· залучення у виробництво членів сім’ї робітника;

· міграція робочої сили.

До факторів, які підвищують вартість робочої сили належать:

· зростання кваліфікації робітника і розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства;

· підвищення інтенсивності праці найманих працівників;

· збільшення втрат на житло, транспортних витрат, на інші життєві засоби.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що вартість робочої сили має тенденцію до зростання. Це пояснюється тим, що темпи зростання вартості робочої сили через включення в неї маси вартостей нових товарів та послуг значно більші, ніж темпи зниження їх внаслідок зменшення вартості предметів споживання під впливом підвищення продуктивності праці.

До складу вартості робочої сили входить:

· безпосередньо заробітна плата (тарифний заробіток, посадова платня, преміальні виплати, надбавки та доплати);

· натуральні виплати (харчування, витрати на житло тощо), які надаються працівникам підприємцями;

· витрати роботодавців на соціальне страхування;

· витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів;

· витрати на соціально-побутове обслуговування (їдальні та інші заклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічні послуги);

· податки, які розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати, дохід).

Сукупність життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили у грошовому виразі, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці ціна робочої сили може відхилятися від її вартості. Облік й оцінка фактичної вартості витрат на робочу силу почали здійснюватися Держкомстатом України лише в 1996 р. за допомогою вибіркового обстеження обмеженого кола промислових підприємств.

Аналіз даних вибіркового обстеження в Україні і міжнародних обстежень свідчать, що підвищення вартості робочої сили є одним з пріоритетних і невідкладних завдань, аби припинити відплив робочої сили з України. На основі глибшого аналізу одержаного матеріалу можна зробити ще один висновок,— рівень ціни української робочої сили невиправдано занижений. Причому, чим більше відхиляється ціна робочої сили в бік зниження від її вартості на ринку праці, тим слабшою стає мотивація праці, інтерес працівника до підвищення своєї кваліфікації і зростання професійної майстерності.

Варто підкреслити й те, що динаміка рівня середньомісячних витрат підприємств на утримання робочої сили засвідчує тенденцію до їхнього підвищення, що досягається переважно за рахунок збільшення прямих витрат. З роками зростає і диференціація цих витрат. Причому збільшення непрямих витрат пов'язане лише з істотним підвищенням витрат на соціальне забезпечення працівників (за стабільних і дуже низьких витрат роботодавців на професійне навчання найманих працівників). Динаміка витрат на робочу силу фактично повторює динаміку заробітної плати в галузях (за видами діяльності). Характерно, що різниця в оплаті праці і, відповідно, у витратах роботодавця на робочу силу пов'язана не стільки з величиною підприємства, скільки з його належністю до галузі або виду економічної діяльності.

Державна політика, спрямована на зростання вартості робочої сили, має бути науково обґрунтованою, послідовною і базуватися на кращому світовому досвіді.

Список використаної літератури:

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія, політекономія: Підручник – К.: “Знання-Прес”, 2004.

2. Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка.-К.: Центр навчальної літератури, 2005.-652с.

3. Мочерний С.В. Політична економія: Навчальний посібник.-К.: Знання-Прес, 2002.-687с.