ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В ЕКОНОМІЦІ

Чорнокозинська К.М.

Кубай О.Г.

Стаття присвячена розгляду грошово-кредитної політики України в умовах трансформаційних процесів в економіці, проблемам, які існують та можливі шляхи виходу з них.

Постановка проблеми. Умови перебігу та масштаби кризових явищ останніх років, що із фінансового сектору поширились на всі сфери економіки й охопили більшість країн світу, засвідчують важливість своєчасного та цілеспрямованого застосування комплексу регулятивних заходів щодо активного впливу на умови господарської діяльності у такий спосіб, щоб заздалегідь стати на заваді посиленню негативних тенденцій. У той час, коли адміністративні важелі регулювання зводяться до мінімуму, саме грошово-кредитна політика виходить на перший план і набуває вирішального значення у формуванні закономірностей економічного розвитку та визначає поведінку практично всіх суб’єктів ринку.

Аналіз досліджень та публікацій. Вивченням грошово-кредитної політики займалися такі вчені як Будкін В., Гейць В., Філіпченко А., Шниркова О. та багато інших.

Результати досліджень. Реалізація грошово-кредитної політики як одного із головних інструментів подолання наслідків світової фінансової кризи має передбачити оптимізацію використання усіх її головних інструментів, включаючи облікову ставку і рефінансування, мінімальні обов’язкові резерви, операції на відкритому ринку, а також валютну політику як важливий механізм забезпечення макроекономічної стабілізації [3, c.8].

Механізм грошово-кредитної політики в Україні остаточно сформувався в інституційному аспекті з прийняттям у 1999р. Закону «Про Національний банк України». Цим законом у системі НБУ створено окрему самостійну структуру – Раду НБУ, яка є одним з двох керівних органів центрального банку (Рада та Правління) і призначена, насамперед, для визначення та формування грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна політика в Україні в різні періоди розвитку її економіки здійснювалась адекватно до тих процесів, які відбувалися в сферах макроекономіки, фіскальної і структурної реформ. Вона сприяла економічному зростанню, зупиненню галопуючої інфляції, а також спрямувалася на забезпечення стабільності національної валюти [2, c.93].

У другій половині 1999—2004 років сформувалася модель проведення грошово-кредитної політики, що за допомогою інтервенцій на валютному ринку — викупу Національним банком України перевищення пропозиції над попитом на іноземну валюту на валютному ринку — забезпечувала, по-перше, підтримку стабільності обмінного курсу; по-друге, нарощування міжнародних резервів, і по-третє, забезпечення ремонетизації економіки, відновлення попиту на гроші, завдяки інтенсивному нарощуванню пропозиції грошей через викуп Національним банком іноземної валюти і закріпленню довіри до грошей шляхом підтримки їхньої стабільної зовнішньої вартості — обмінного курсу. Процеси ремонетизації економіки в цей період забезпечили одночасне досягнення цілей стабільності обмінного курсу і помірних темпів інфляції [1,c.108].

В період 2005 – вересень 2008 року орієнтація грошово-кредитної політики була незмінною, але провали фінансового регулювання, що призвели до активації зовнішніх запозичень короткострокового характеру і надмірної кредитної експансії, та невиважена соціальна політика призвели до прискорення інфляційних процесів та зміни обмінного курсу гривні відносно долара США (рис .1) [1, c.109].

Накопичені диспропорції у вигляді надмірних зовнішніх запозичень, доларизації кредитів, непомірних соціальних видатків, залежності економічної динаміки від світових цін на кілька ключових сировинних товарів українського експорту (в першу чергу, цін на метали) повною мірою реалізувалися під час світової фінансово-економічної кризи.

Рис. 1 Обмінний курс гривні до долара США, на кінець періоду

(грн. за 100 дол), за даними НБУ

З вересня 2008 року по березень 2010 року, поки не почав відновлюватися світовий попит на метал, валютний канал збільшення грошової пропозиції (через викуп іноземної валюти Національним банком на валютному ринку) не працював, оскільки на ринку домінували девальваційні тенденції і Національний банк продавав валюту зі своїх резервів. Емісія грошей здійснювалася шляхом надання кредитів комерційним банкам. Значна частина цих кредитів надавалася за спеціально створеними під час кризи пільговими механізмами, неодноразово пролонговувалася, й так і не була використана реальним сектором економіки. Для цього періоду також характерне активне використання фіскальних стимулюючих заходів, які реалізовувалися в грошово-кредитній сфері, зокрема через викуп державних цінних паперів Національним банком з метою капіталізації банків.

Оскільки у 2008 році інфляція досягла 22,3%, у 2009 році Національний банк оголосив, що у 2009 році "основне завдання грошово-кредитної політики полягатиме в зниженні темпів інфляції та створенні фундаментальних засад для її стабілізації в подальшому на низькому рівні".

У липні 2010 року було внесено зміни до Закону "Про Національний банк України" в частині надання пріоритету внутрішній складовій стабільності грошової одиниці. Зокрема, було визначено, що при виконанні своєї основної функції (забезпечення стабільності грошової одиниці України) "Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі" [1, c.111].

Висновок. Враховуючи проблеми, для поліпшення стану фінансового ринку України необхідною є зміна грошово-кредитної політики на більш жорстку і послідовну, а саме:

- зниження ставки рефінансування комерційних банків на 5 – 6 % (сьогодні становить 12 %), що зробить кредити більш доступними. Разом із цим, необхідно запровадити контроль за виданими кредитами банкам, щоб запобігти ситуації, коли вони будуть отримувати кредити під 6 – 7 %, а надавати підприємствами під 20 – 30 %. Для рефінансування банків можна використовувати частину золотовалютних резервів держави;

- запровадження адміністративного регулювання процентних ставок задля запобігання корупції й зловживань, встановлення банківської маржі по операціях за кредитом, який виділяє держава, на рівні 2 – 3 %;

- використання керованого плаваючого курсу з поступовим переходом до режиму вільного обмінного плаваючого курсу. Це сприятиме посиленню гнучкості обмінного курсу гривні через розширення діапазону його можливих коливань.

Список використаної літератури:

1. Гриценко А.А., Кричевська Т.О. Цілі та стратегії грошово-кредитної політики//Економічна теорія. – 2011.- №2.- С.88-112.

2. Горник В.Г. Грошово-кредитна політика як чинник впливу на конкурентоспроможність національної економіки// Економіка та держава.-2011.-№4.- С.93-95.

3. Дзюблюк О. Грошово-кредитна політика як фактор макроекономічної стабілізації і подолання наслідків кризових явищ// Світ фінансів.-2011.- №3.-с.7-19.