Економічні науки. Економіка промисловості.

Аспірант Д’якова О.О.

Донецький державний університет управління, Україна

Використання досвіду інноваційно-інвестиційного розвитку харчової промисловості країн ЄС в економіці України

Сьогодні Україна є країною з ринковою економікою, однак реформи, потрібні для ефективного функціонування внутрішнього ринку та глибшої інтеграції до світової економіки, не завершено. Оскільки Україна географічно межує з країнами Європи, актуальним залишається питання створення економічної системи, близької до європейського рівня. Зокрема це стосується харчової промисловості, тому що стандарти якості, яких дотримується вітчизняний виробник, не дозволяють Україні стати повноцінним учасником європейського ринку.

Європейський Союз (ЄС) є одним з найбільших в світі виробників, споживачів, експортерів та імпортерів продукції харчової промисловості. В 2010 році ЄС експортував сільськогосподарської продукції на 91 млрд євро а імпортував на 83 млрд євро (І місце в світі). В товарній структурі експорту ЄС переважає готова сільськогосподарська продукція з високою доданою вартістю, на яку припадає 60 % від загального експорту харчової продукції ЄС.

У галузевій структурі ЄС переважає тваринництво м'ясо-молочного напряму, тільки в Бельгії та Австрії воно має молочно-м'ясний напрям. За експортом живої худоби та м'яса Ірландія займає одне з перших місць у Європі та світі.

Найважливіші сільськогосподарські культури — кормові (пшениця, овес). Під ними зайняті більші площі ніж під продовольчими культурами. Вирощують також цукрові буряки, кукурудзу, картоплю. В Австрії, Швейцарії та Люксембурзі займаються виноградарством, у Нідерландах — квітникарством. Рибальство найбільш розвинуте в Ірландії.

Європейський Союз зберігав позицію найбільшого світового імпортера з 2008 року. Сьогодні основною тенденцією у зовнішній торгівлі ЄС сільськогосподарською продукцією із країнами, що не входять до ЄС, є посилення експортних позицій.

Такий результат, як пояснюють аналітики Європейської Комісії, зумовлений передусім зростанням вартості експорту: вартість експортованих сировинних товарів збільшилася у 2010 році на 31 %, продукції проміжного споживання – на 24 %, а продуктів кінцевого споживання – на 13 %, у порівнянні до 2009 року. Аграрії Євросоюзу одержали пряму вигоду від обмежень на експорт зерна, що діяли в Україні. Експорт харчової продукції з ЄС в 2010 році виріс на 21% до 91 млрд євро [1, c.3].

Дані, що приведено вище, говорять про те, що країни Євросоюзу знаходяться на декілька кроків попереду України. По перше, країни ЄС, використовують новітні технології під час виробництва та розповсюдження продукції. По-друге, харчова промисловість країн ЄС, зокрема Польща, має достатній рівень інвестування. Так, за однією з програм Євросоюзу польським аграріям компенсували 50% вартості придбаної сільськогосподарської техніки [2, c.1].

По-третє, аграрна політика країн європейського регіону спрямована на збереження природного середовища та одержання екологічно чистої продукції. Одним із найважливіших завдань сьогодення є оптимізація темпів розвитку землеробства, перетворення його на високорозвинений сектор економіки. У вирішенні цих завдань велике значення має більш широке і науково обґрунтоване застосування біологічно-оптимізованих технологій з використанням, насамперед, органічних добрив. Це є одним з пріоритетних напрямків розвитку харчової промисловості в Україні.

Інноваційні процеси в економіці України, на думку [3, c.9], не набули вагомих масштабів, кількість підприємств, що впроваджують інновації, зменшується з кожним роком і становить зараз 12–14%, що менше в 3–4 рази, ніж в інноваційно розвинутих економіках. Наукоємність промислового виробництва знаходиться на рівні 0,3%, що на порядок менше від світового рівня. При цьому майже третина коштів, що витрачаються на інноваційну діяльність, припадає на закупівлю обладнання, в той час як на придбання прав на нову інтелектуальну власність або на проведення НДДКР витрати на порядок менші. Майже половина з інноваційних підприємств взагалі не фінансують проведення в інтересах свого виробництва наукових досліджень.

За ЄІТ Україна знаходиться в останній за рівнем інновативності четвертій групі – «країни, що рухаються навздогін» зі значенням індексу 0,23. Цю групу складають: Угорщина – 0,24, Росія – 0,23, Україна – 0,23, Латвія – 0,22, Польща – 0,21, Хорватія, Греція – 0,20, Болгарія – 0,19, Румунія – 0,16, Турція – 0,08. [3, c.10].

Таке становище України обумовлено як браком коштів, так і відсутністю в останні роки дійової державної системи стимулювання інноваційної діяльності. За умов збереження існуючої організації українського сільського господарства, коли технічні засоби для більшості підприємств залишаються недоступними, виробник сільськогосподарської продукції відокремлений від покупця посередниками та кредиторами.

Україна має величезний науковий потенціал, що може в подальшому зробити її економічно сильною державою. Останнім часом провідні країни (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія) розпочинають помітно відтворювати ще не до кінця втрачений науково-технічний потенціал, рівень розвитку якого на порозі 90-х років був досить високим, а також по формуванню дієвого механізму державної підтримки інвестиційної сфери [4, с.48]. Процеси адаптації до ринкових умов, що відбуваються в науково-технічній сфері країн Центральної та Східної Європи, уже впливають на її результативність: закладені правові основи регулювання наукової й інноваційної діяльності, захисту прав інтелектуальної власності, формування і реалізації державної політики в цій галузі.

Позитивні тенденції в економіці країн ЄС є можливими завдяки впровадженій Спільній аграрній політиці (САП), основи якої впроваджено ще в 1956 році. САП поєднує елементи регуляторно-ринкової, цінової, зовнішньоторговельної й структурної політики. САП ЄС – це напрям, спрямований на:

покращення правового регулювання відносин у харчовій промисловості;

вдосконалення адміністративних відносин між суб’єктами господарювання в харчовій промисловості;

прийняття економічно доцільних та ефективних регуляторних актів, які сприяють підвищенню конкурентоспроможності сільського господарства.

Можна сказати, що наведені вище заходи сприятимуть подальшому розвитку харчової промисловості та максимально наблизять її до європейських стандартів.

Отже, в Україні є основні засади для подальшого розвитку харчової промисловості: вигідне географічне положення, великі сільськогосподарські площі, науковий та технічний потенціал. Необхідними є інвестиційні вкладення з боку вітчизняних підприємців або іноземних інвесторів, а також врегулювання нормативно-правової бази для можливого інноваційного прогресу. Використання досвід країн Європейського Союзу допоможе Україні досягти високого рівня розвитку харчової промисловості.

Література:

1.Клименко І.В., Бугрій М.Г.,Ус І.В.Спільна аграрна політика Європейського Союзу: можливості та виклики для України - К.: НІСД, 2011. – 19 с.

2.Борисова I. Польський досвід в Євросоюзі: плюси та мінуси / І. Борисова // М’ясний бізнес. – 2010.

3. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів / http://kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/publish.

4. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна

політика / За ред. д-ра екон.наук, проф. Л.І.Федулової. – К.: Основа, 2005. – 552 с.