К.і.н. Філіппенко Р. І., Берестова А. А.

Національний фармацевтичний університет, Україна

Розвиток мистецтвознавства у Харківському та Казанському університетах: Є. К. Рєдін і Д. В. Айналов – друзі та колеги

Величезну роль при вивченні давньоруського церковного мистецтва зіграли найвидатніші вчені, історики мистецтва Є. К. Рєдін (1863–1908) і Д. В. Айналов (1862–1939), перший із яких (а саме Рєдін) працював з 1893 по 1908 р. у Харківському університеті, а другий з 1888 по 1903 р. – у Казанському.

Є. К. Рєдіна і Д. В. Айналова пов’язували дружба та наукова робота упродовж двадцяти чотирьох років. Вчені ніби зрослися за роки, вони мали спільні риси характеру, їх об’єднувало навчання, вчителі, кафедри, а також були одностайні у вирішенні наукових питань, писав Г. І. Вздорнов [1. С. 272].

Спільне захоплення друзів історією мистецтва проявилось у виборі сумісної дипломної роботи «Киево-Софийский собор. Исследование древней мозаической и фресковой живописи». У рішенні вченої ради Новоросійського університету зазначено: «По рассмотрении сочинений, представленных на заданные темы, присуждены золотые медали студентам VIII семестра словесного отделения историко-филологического факультета: М. Попруженко – за сочинение: «Славянская Минея 1096 года, как памятник местного языка» и Е. Редину – за сочинение на тему: «Живопись Киево-Софийского собора»; студент того же семестра исторического отделения Д. Айналов получил право на получение золотой медали за сочинение на вторую из названных тем» [2. С. 55–56].

Робота Д. В. Айналова та Є. К. Рєдіна «Мозаики и фрески Киево-Софийского собора», за яку вони отримали золоту медаль, у 1889 р. була опублікована в «Записках Русского Археологического Общества» і відзначена в 1891 р. почесним відгуком Товариства [3. С. 201, 206].

За рішенням ректорату Новоросійського університету Є. К. Єдіна залишили «для приготовления к профессорскому званию», но с прикомандированием к Петербургскому університету [2. С. 57]. У свою чергу, Д. В. Айналов значився при Казанському університеті з 29 грудня 1888 р. [4]. Як Д. В. Айналова, так і Є. К. Рєдіна, було відряджено до Петербурзького університету. Насамперед, це було пов’язано з тим, що їхній учитель М. П. Кондаком (1844–1925) із січня 1888 р. розпочав читати лекції у вище згаданому університеті.

Незважаючи на велику завантаженість як Д. В. Айналова, так і Є. К. Рєдіна, друзі опубліковують низку статей. За приклад можна взяти такі роботи як «Мозаики и фрески Киево-Софийского собора» [5], «Древние памятники искусства Киева. Софийский собор, Златоверхо-Михайловский и Кирилловский монастыри» [6] та інші. Обидва брали активну участь у роботі Археологічних з’їздів, у тому числі і в роботі XII Археологічного з’їзду, який проходив в Харкові в 1902 р.

Друзі уважно слідкували за новими публікаціями. Про глибокі знання та науковий авторитет Д. В. Айналова і Є. К. Рєдіна в царині історії мистецтв і археології підтверджує ряд науково-критичних статей, що були надруковані в такому відомому виданні як «Византийский Временник» [7].

У травні 1907 р. Є. К. Рєдін тяжко захворів. Один із останніх листів Є. К. Рєдіна був адресований Д. В. Айналову. Він писав: «Болезнь сильно подорвала мои силы, и я никак не могу оправиться, а самое главное: моя голова, на которую я возлагал надежды, что, когда я оправлюсь после болезни, будет работать, увы, в данное время, по-видимому, не хочет работать» [8. С. 23–24].

У 1907 р., враховуючи наукові заслуги Є. К. Рєдіна, Петербурзький університет присвоїв йому ступінь доктора теорії та історії мистецтва. У клопотанні від 6 жовтня 1907 р. на ім’я ректора щодо декана історико-філологічного факультету мовилось: «Заслушав представление проф<ессоров> Д. В. Айналова и С. А. Жебелева о возведении в степень доктора истории и теории искусств и. д. экстраординарного проф. Е. К. Редина honoris causa, факультет подверг означенное представление закрытой баллотировке. По подсчету голосов оказалось, что искомая степень присуждена Е. К. Редину единогласно» [9. С. 340].

Ректорат Харківського університету, у свою чергу, прийняв рішення щодо призначення Є. К. Рєдіна ординарним професором по кафедрі теорії і історії мистецтв [10. 1908. С. 93].

Професор Харківського університету, доктор наук Є. К. Рєдін помер 27 квітня 1908 р.

Після смерті друга Д. В. Айналов і П. С. Уваров (1840–1924) взяли на себе всі клопотання щодо друкування незавершеної монографії Є. К. Рєдіна «Христианская топография Козьмы Индикоплова по греческим и русским спискам» [11]. Перша частина дослідження була надрукована в 1916 р. Другу частину монографії Є. К. Рєдіна так і не було опубліковано.

Література:

1. Вздорнов Г. И. История открытия и изучения русской средневековой живописи. XIX век. – М., 1986.

2. Новороссийский университет в 1888 году // Журнал Министерства народного просвещения. – 1890. – № 4. – С. 54–58.

3. Веселовский Н. И. История императорского Русского Археологического общества за первые пятьдесят лет его существования (1846–1896). – СПб., 1900.

4. Список лиц, служащих по ведомству Министерства Народного просвещения на 1904 г. – СПб., 1901. – С. 459.

5. Айналов Д., Редин Е. Мозаики и фрески Киево-Софийского собора // Вестник изящных искусств, издаваемый при императорской Академии художеств. – 1890. – Т. 8. – С. 211–224.

6. Айналов Д., Редин Е. Древние памятники искусства Киева. Софийский собор, Златоверхо-Михайловский и Кирилловский монастыри. – Х., 1899.

7. Айналов Д. В., Редин Е. К. Искусство и археология // Византийский временник. – 1904. – Т. 11, вып. 1–2. – С. 257-291; вып. 3–4. – С. 689–743; 1906. – Т. 13, вып. 3–4. – С. 589–633.

8. Айналов Д. Памяти Е. К. Редина: (Некролог) // Журнал Министерства народного просвещения. – 1908. – № 11. – С. 18–24.

9. Е. К. Редин: жизнь и деятельность (по материалам петербургских архивов) // Мир русской византистики: Материалы архивов Санкт-Петербурга. – СПб., 2004. – С. 311–345.

10. Отчет о состоянии и деятельности Императорского Харьковского университета за 1907 г. – 1908. – Кн. 3. – С. 1–200.

11. Редин Е. К. Христианская топография Козьмы Индикоплова по греческим и русским спискам / Под ред. Д. В. Айналова. – М., 1916.