Історія 1/Вітчизняна історія

Студентки: Сакали Х. Б., Кулініч В. В., Кальницька Є. О.

Национальный университет государственной налоговой службы Украины

Роль купецтва Південної Бессарабії в органах місцевого самоврядування наприкінці ХVІІІ на початку ХІХ століть

За сучасних умов розвитку місцевого самоврядування Південної Бессарабії, формування її політико-економічної еліти спостерігається зростання інтересу до вивчення історії купецтва, бо наприкінці ХVІІІ на початку ХІХ століть воно являло собою провідний стан в самоврядуванні і опікувалося найважливішими проблемами та питаннями. Досвід діяльності купецтва може слугувати не аби яким взірцем для осіб, які на сьогоднішній день займаються питаннями, які були у компетенції купців. [5]

Мета даного дослідження полягає в тому, щоб проаналізувати історію купецької верстви у Південній Бессарабії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. та з’ясувати яку роль вона відігравала в органах місцевого самоврядування.

Хронологічні межі роботи охоплюють період з 1870 по 1918 рр. Нижня межа – 1870 р. - пов’язана з формуванням органів місцевого самоврядування та участю в них купецтва. Верхня хронологічна межа – 1918 р. обумовлена тим, що після жовтневого перевороту 1917 року купецтво, як соціальний стан, було скасовано та багато його представників зазнали репресій. Територіальні межі охоплюють територію Південної Бессарабії, а саме Акерманський та Ізмаїльський повіти.

Органи місцевого самоврядування Південної Бессарабії у ІІ пол. ХІХ – на початку ХХ ст. зазнали значних змін, це було пов’язане перш за все з тим, що в Російській імперії було здійснено ряд реформ, одна з яких якраз торкалась місцевого самоврядування. Перші спроби були здійснені ще у 1864 р. Олександром ІІ і стосувались в першу чергу земських установ, а далі вже у 1870 р. було оприлюднено Міське положення щодо створення безстанових органів міського самоврядування. Згідно цього положення створювались міські думи та їхні виконавчо-розпорядчі органи – міські управи. [3]

До того ж функції органів місцевого самоврядування в різних повітах Південної Бессарабії, тобто в Ізмаїльському та Акерманському виконували різні установи. В Ізмаїльському повіті діяла система встановлена тут ще Румунським законодавством, її не було замінено. Що ж стосується Акерманського повіту, то тут були здійснені зміни і встановлювались установчі органи Російської імперії.

До компетенції органів місцевого самоврядування відносився благоустрій міст, питання фінансування та забезпечення і т. д. Кожна установа відігравала свою роль, наприклад, міська управа відала справами щодо планування та проведення виборів до тих чи інших органів, встановлювала певний бар’єр для тих, хто міг обиратися та бути обраним. Панівною верствою у південному краї, втім як і в інших частинах Російської імперії, залишалося дворянство. Проте на початку 1870-х рр. активізувалось і купецтво, це було пов’язано з тим, що царський уряд надав їм чимало привілеїв та прав, які в тій чи іншій мірі стосувались і місцевого самоврядування. Відтепер, користуючись цими привілеями багато купців отримали статус «Почесного громадянина» та багато інших відзнак. [4]

Нова міська реформа 1890 р. дещо відрізнялась від попередньої, а саме в тому, що відтепер для участі в органах самоврядування треба було мати певний майновий ценз. Участь і представництво певних категорій населення різко скоротилося, однак найчисельнішими верствами все ще залишались – дворяни, купці та домовласники (найчастіше, ті ж самі купці, наприклад – міський голова Ізмаїлу – Ф. П. Тульчіанов). [6]

Земські органи самоврядування були запровадженні на Півдні Бессарабії 1865-1870-х рр. і існували до 1918 р. Слід також зазначити, що правовий статус земств із початку був обмежений царським самодержавством. Крім того, земства загальноросійського типу існували на Півдні Бессарабії лише в Акерманському повіті,а в Ізмаїльському повіті функції земства виконували інші громадські установи.

12 червня 1890 р. було видане нове «Положення про губернські та повітові земські установи». Відповідно до нього ускладнювалась система виборів гласних: майновий ценз для дворян був зменшений удвічі, а число представників від землевласницької курїї збільшилось за рахунок зменшення кількості гласних від міської та сільської курій.[1]

Систему земського самоврядування в Ізмаїльському повіті становили повітові земські ради та їх виконавчі органи - постійні земські комітети. Суттєвою відмінністю земських установ Ізмаїльського повіту від земств інших повітів Бессарабії та російських губерній було те, що земські ради та постійні земські комітети здійснювали прямий контроль над сільськими і міськими комунальними радами. Чисельність купецтва в земських установах була незначною, про них самих та їхню діяльність майже нічого невідомо.[2]

Одночасно із земствами важливу роль у системі муніципальних установ відігравали міські думи та управи як орган самоврядування у містах і діяли вони в Акерманському повіті. В Ізмаїльському ж це були комунальні управління, які складались з комунальної ради, примара та збирача податків. Діяли комунальні ради й міські управи на чолі з міським головою, який затверджувався бессарабським губернатором. Комунальні ради обирались на чотири роки колегіями чи розрядами виборців. Виборчим правом користувались особи, що сплачували державний особистий податок. Першим міським головою Ізмаїла був І. Ніколаєвич. У 1880 р. його заступає Федір Павлович Тульчіанов виходець із заможної купецької династії. Новий керівник з самого старту своєї громадської кар’єри почав приділяти велику увагу питанням благоустрою міста.[7]

Піднесення престижу купців через нагородження різними званнями, чинами та розширення їхніх прав мало свої завдання створення законодавчих перепон для запобігання поповненню дворянства за рахунок купецтва, що виявилося, зокрема, у запровадженні звання почесного громадянства.

Варто зазначити, що міські думи та управи, які існували та діяли в межах Південної Бессарабії, відігравали в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. провідну роль в органах місцевого самоврядування. Підводячи підсумок, варто сказати проте, що існуюча система місцевого самоврядування сприяла розвитку економіки, процвітанню міст та значному росту ролі купецтва не лише у громадському житті, а й в управлінні.

Література

1. Астахова Т.Н. Местное самоуправление в Измаильском уезде (конец XIX – начало XX вв.) /Татьяна Николаевна Астахова // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету: Історичні науки. Філологічні науки: збірник наукових праць. – 2002. – Вип.12. – С.3-4.

2. Боршевский А.П. Преобразование местного управления на территории Бессарабии в процессе включения ее в состав Российской империи // www.iatp.md/arex – (Сайт правовой информации); Он же. Эволюция местного управления Бессарабии в процессе ее включения в состав Российской империи // Закон и жизнь. 2002. № 8. С. 23–30.

3. Діанова Н.М. Провідні стани та соціальні групи в містах Півдня України у дореформений період // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім.. Мечникова. – Випуск 13. – Одеса, 2003. – 303с.

4. Донік О.М. Участь купецтва України в органах міського самоуправління (1870-1918рр.) / Олександр Миколайович Донік // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип.14. – Київ, Інститут історії України, 2008. – С. 63

5. Донік О.М.Соціальний статус купецької верстви в підросійській Україні (наприкінці ХVIII – ХІХ ст.) / Олександр Миколайович Донік // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип.13. – Київ, Інститут історії України, 2004. – С. 86-108.

6. КУ “Ізмаїльський архів”. – Ф.2, 4, 47, 56 – Оп.1. – Спр.15, 30,73, 249, 548.

7. Шишкіна І.А. Купецтво Півдня Бессарабії (1812-1917 рр.) / Інна Асламбеківна Шишкіна // Краеведческий вестник. – 2008. – Вып.2. – С.85-95

8. Шишкина Р.П. Династия купцов Тульчиановых / Раиса Петровна Шишкина // Краеведческий вестник. – 2008. – Вып. 2. – С.96-112.