История/1. Отечественная история

К.і.н. Маложон О.І.

Київський національний університет культури і мистецтв, Україна

Джерела дослідження правової культури Литовсько-Польського періоду (XIV-XVI ст.)

Дослідження державно-правового життя Великого князівства Литовського набуло системного характеру у 60-х рр. ХІХ ст. Насамперед це було пов’язано з Київським університетом, де в другій пол. ХІХ – на початку ХХ ст. працювали вчені – історики і правознавці – представники школи західноруського права. Вагомим підґрунтям до їх студій стала діяльність Київської Археографічної комісії. Працівниками останньої були, зокрема, В. Антонович, В. Іванишев, М. Владимирський-Буданов. Вже з 40-х років комісія видавала збірники документів та матеріалів „Памятники Киевской Археографической комиссии”, а з кінця 50-х років почала видавати „Архив Юго-Западной России”. Зокрема, акти судів, що діяли в українських землях (Волині, Київщині і Брацлавщині), вміщені в томі ІV, матеріали про боярство, акти про міста, селянство, колонізацію, вміщені в V-VIII томах.

В другій половині XIX – початку XX ст. з’явилися праці М. Владимирського-Буданова, М. Ясинського, О. Малиновського, М. Максимейка, Г. Демченка, Ф. Леонтовича, В. Антоновича, М. Довнара-Запольського, М. Любавського та ін. В їхніх дослідженнях вивчалося і аналізувалося суспільне і державне життя Великого князівства Литовського, його економіка, литовсько-руське право взагалі та вплив руських звичаїв на формування та розвиток литовської культури.

Головну роль у джерелознавчій діяльності відіграв В. Антонович, який заснував українську історичну школу документалістів. Впродовж 20 років він був головою Історичного товариства Нестора Літописця та продовжував розробку проблеми правового поля литовсько-руського періоду.

Економічне, культурне та національне життя українського народу протягом XIV-XVI ст.ст. досліджував М. Грушевський у своїй монографії, присвяченій містам Великого князівства Литовського. Загальна картина устрою і побуту в українських землях у складі Великого князівства Литовського в XIV-XVI ст., князівська влада й органи центральної і краєвої управи, Пани-рада, Литовський статут і копні суди відтворюється також у працях М. Любавського, Ф. Леонтовича, М. Довнара-Запольського, М. Максимейка, Д. Дорошенка. Вони досить грунтовно дослідили умови розвитку українців у складі Литовсько-Руської та Польської держав. Історію та зміст обласних привілеїв, зокрема Волинського та Київського, детально проаналізував М. Ясинський у студії “Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства”.

Значна увага була приділена впливу магдебурзького права в містах Великого князівства Литовського, в тому числі розташованих в українських землях (М. Владимирський-Буданов, М. Довнар-Запольський, Ф. Тарановський, В. Антонович, О. Кістяківський). Серед дослідників не було одностайності стосовно трактування ступеня впливу, характеру, особливостей прояву, функціонування магдебурзького права. Так, М. Владимирський-Буданов зазначав, що магдебурзьке право негативно вплинуло на розвиток українських земель, штучно накинувши їм чуже за духом право. М. Довнар-Запольський навпаки стверджував про його позитивний вплив. Цікаво, що С. Соловйов, не аналізуючи функціонування магдебурзького права в українських землях, відзначив його роль як позитивну у формуванні правосвідомості литовсько-руського суспільства, хоча в цілому порівняння суспільного і правового життя Московської Русі й Литовської, на його погляд, було не на користь останньої.

Окрім вітчизняних авторів питанням правової культури Великого князівства Литовського і Польщі займалися і польські дослідники другої половини ХІХ – поч. ХХ ст. Відзначимо, насамперед, А. Яблоновського, П. Дубковського, В. Мацейовського, В. Камінєцького, О. Бальцера, C. Kyтшебу. Ними були проаналізовані також документи, які регламентували становище іноземців у Речі Посполитій, проведений порівняльний аналіз окремих інститутів права слов’янських народів.

Отже, протягом ХІХ – початку ХХ ст. на основі безпосереднього аналізу значної за обсягом кількості зібраних документів і матеріалів почалось досить інтенсивне вивчення державного, суспільного, економічного та культурного життя Литовсько-Руської держави, але правова культура досліджувалась лише у контексті загального аналізу епохи. Робились деякі спроби узагальнити зібрані факти, але тодішній рівень розвитку теоретичної бази суспільствознавчих наук не дав змоги зробити висновки про характер та загальні тенденції розвитку української правової культури XIV – першої половини XVI ст.

Наступний етап вивчення питання пов’язаний з 20-ми роками ХХ ст. – періодом бурхливого розвитку українських науки і культури. До наукового обігу був офіційно введений термін „українське право”, а друга пол. XIV – перша пол. XVI ст. стали розглядатися як литовський період розвитку української державності, права і культури.

Помітно зростає інтерес до українського звичаєвого права взагалі та звичаєвої культури зокрема; в цьому контексті в працях окремих вчених досліджуються деякі елементи звичаєвого права українських земель в період Великого князівства Литовського. З-поміж них слід відмітити як найбільш фундаментальну роботу М. Василенка “Матеріали до історії українського права”.

Питанням правової культури приділив увагу Р. Лащенко в праці “Лекції по історії українського права”. Він спробував дати цілісний огляд історії національної правової системи, правової культури та виявити загальні тенденції розвитку українського права литовської доби, показати його наступництво з правом Київської Русі.

Загальну картину розвитку українського права литовської доби відтворив М. Чубатий. Він довів, що правова система українських земель XIV – першої пол. XVI ст. розвивалася в напрямку, накресленому правовими традиціями Київської Русі.

Отже, характерною ознакою даного періоду вивчення історії права в українських землях Великого князівства Литовського є прагнення дослідників не тільки поглибити знання про окремі елементи правової культури, а й узагальнити і систематизувати зібраний попередніми поколіннями вчених фактичний матеріал, який стосувався саме правового поля. Більш високий рівень теоретичних положень правознавчих і суспільствознавчих наук дозволив вперше зробити деякі висновки про характер і тенденції розвитку українського права кінця XIV – першої пол. XVI ст., однак щодо впливу звичаїв і традицій на формування і розвиток української правової культури висновків зроблено не було.

Вивчення правової культури Великого князівства Литовського в 20-і – 30-і роки ХХ ст. тривало і в Польщі та Литві. Дослідження стосувалися студіювання джерел права, зокрема, Статутів Великого князівства Литовського, визначення правового становища верств населення князівства, вивчення окремих галузей права.

Цікавим є науковий доробок польських дослідників історії правової культури Великого князівства Литовського. Як і в СРСР, у Польщі інтерес до права XIV – XVI ст.ст. активізувався в 60-і – 80-і рр. минулого століття. Праці Ю. Бардаха, Х. Ковалевича, В. Курашкевича, Х. Ловмяньського, С. Касперчака, Є. Мулярчика стосуються джерел права Великого князівства Литовського, впливів на нього римського права, правового становища окремих верств населення князівства.

„Грамоты великих князей Литовских”, „Законодательные акты Великого княжества Литовского XV – XVI веков”, „Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей XIV – XVI ст.” містять міжнародні договори великих князів, грамоти містам про надання магдебурзького права, привілеї окремим категоріям населення і особам на особливу підсудність тощо. Ці документи допомагають визначити причини впровадження магдебурзького права у Великому князівстві Литовському.