Медицина/9. Гігієна і епідеміологія

Карнаух М.Г.¹, Павленко О.І.¹, Прокопчук О.Л.², Карнаух Т.В.¹

1. ДП «Український науково-дослідний інститут промислової медицини»

2. Профпатологічна позаштатна служба регіону Кривбасу

Актуальні питання проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві в Україні

Нині проблема стану професійного здоров’я перебуває в центрі уваги Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). На 49 сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я схвалено Глобальну стратегію ВООЗ щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці на кожному робочому місці та прийнято Глобальний план дії щодо охорони здоров’я працюючих на 2008–2017 рр. [1, 2, 3].

В економічно розвинених країнах здоров’я працівника розглядається як неодмінна умова, що прямо впливає на виробничий процес і якість виробленої продукції: «хворий працівник не може виробляти якісний товар» [4, 5, 6, 7].

Професійна патологія формується у осіб близько 200 професій, під впливом більше 100 професійних шкідливостей при середньому латентному періоді експозиції дії шкідливого фактора в цілому 17–20 років і середньому віці потерпілих – близько 50 років[8, 9, 10].

У структурі професійної захворюваності в Україні, як і у багатьох країнах світу, перше місце посідають захворювання бронхолегеневої системи, викликані впливом пилу, промислових аерозолів, подразнюючими чинниками (пневмоконіози, хронічні пилові бронхіти) – 60 % від загальної кількості захворювань (розповсюдженість пневмоконіозом є найбільш значною: щорічно в Україні реєструється близько 2000 вперше виявлених випадків профзахворювань), крім того відбувається зростання кількості хворих на хронічний пиловий бронхіт в 6,9 і на пневмоконіози в 3,4 рази. Наступні рангові місця посідають захворювання опорно-рухового апарату (15–18 %) (радикулопатії, остеохондрози, артрити, артрози, тендовагініти тощо) %) із зростанням абсолютної кількості хворих в 5,8 рази, вібраційна хвороба, нейросенсорна приглухуватість (до 20 %) та захворювання спричинені дією хімічних речовин [11, 12].

Таким чином стає зрозумілим, що здоров’я працюючого населення як в Україні, так і в інших країнах світу, набагато в чому залежить від умов праці, які їм створюють роботодавці, власники підприємств. Спроба систематизувати і класифікувати ці умови праці в Україні знайшла своє відображення у „Гігієнічній класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу", що затверджена наказом № 528 Міністерства охорони здоров'я України від 27.12.2001 року. У цьому гігієнічному нормативі зазначено, що Шкідливі (3 клас) та Небезпечні (4 клас) умови праці на робочих місцях працівників, викликають у них розвиток специфічних захворювань та, як наслідок цього, стійку втрату професійної працездатності, що в подальшому призводить до розвитку професійного захворювання.

З прийняттям нового „Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві" (далі Порядок) затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України „Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві" від 30 листопада 2011 року № 1232, який вступив у дію із 1 січня 2012 року, відбулись деякі зміни щодо надання обов'язкових безоплатних спеціалізованих профпатологічних медичних послуг працівникам, зайнятим у Шкідливих (3 клас) та Небезпечних (4 клас) умовах праці, які викликають професійні захворювання та стійку втрату професійної працездатності внаслідок професійних захворювань.

Так, у пункті 62 Порядку зазначено: „Усі випадки хронічних професійних захворювань незалежно від строку їх настання підлягають розслідуванню". Веденням в дію цього пункту припиняються чисельні випадки судового розгляду за позовами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, до працівників, які з будь-яких причин втратили „Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання" за формою П-4 Додатку 17 до Порядку (у попередньому Порядку за формою П-4 Додатку 15 до Порядку).

Пункт 63 Порядку дає визначення поняття «хронічне професійне захворювання» та які саме захворювання належать до хронічних професійних захворювань:

1 – «До хронічного професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок провадження професійної діяльності працівника та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, пов'язаних з роботою». Таким чином, чітко регламентовано, що хронічні професійні захворювання виникають з вини роботодавця, власника підприємства, тому що умови праці на робочих місцях його працівників не відповідають державним санітарним нормам і правилам.

2 – «До хронічного професійного захворювання належить також захворювання, що виникло після багатократного та/або тривалого впливу шкідливих виробничих факторів». Отже, чітко затверджено, що хронічні професійні захворювання виникають після багатократного та/або тривалого впливу шкідливих виробничих факторів.

3 – «Хронічне професійне захворювання не завжди супроводжується втратою працездатності». Цим припиняються чисельні випадки спекуляцій роботодавців, Фонду та навіть спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, яким надано право встановлювати діагноз щодо професійних захворювань, на те, що професійне захворювання не може бути встановлене, адже працівник не надавав Листків непрацездатності, а отже не хворів і тому йому не можливо встановити професійне захворювання. Тим самим розширюється коло осіб, яким може бути встановлене професійне захворювання.

4 – «Випадки професійних інфекційних захворювань та хронічних професійних інтоксикацій розслідуються як хронічні професійні захворювання». Цим також знімаються спекуляції щодо того, чи відносяться та розслідуються професійні інфекційні захворювання та хронічні професійні інтоксикацій, як хронічні професійні захворювання.

Пунктом 71 Порядку затверджено порядок дій у випадку ліквідації підприємства: „У разі реорганізації підприємства, шкідливі виробничі фактори на якому призвели до розвитку професійного захворювання, повідомлення за формою П-3 надсилається його правонаступникові, а у разі ліквідації підприємства без правонаступника – місцевій держадміністрації за місцем реєстрації підприємства". А пунктом 75 Порядку регламентовано: „У разі ліквідації підприємства без правонаступника до складу комісії з розслідування входить представник місцевої держадміністрації за місцем реєстрації підприємства, шкідливі виробничі фактори на якому призвели до професійного захворювання". Ця регламентація знімає дуже поширену зараз проблему, що робити у тому випадку коли підприємство було ліквідовано без правонаступника.

Пунктом 72 Порядку регламентовано: „Працівникові видається під розписку медичний висновок лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу про наявність (відсутність) у нього професійного захворювання за формою згідно з додатком 16. Медичний висновок також надсилається профпатологу за місцем роботи працівника або проживання (якщо він не працює), який направляв його до спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу". Введенням в дію цього пункту надається можливість працівнику мати у себе офіційний документ, який підтверджує наявність у нього професійного захворювання.

У пункті 74 Порядку знайшли своє відображення відразу два положення:

1 - У попередній редакції Постанови роботодавець організовував розслідування причин виникнення професійного захворювання шляхом створення відповідної комісії. Згідно нової редакції Постави, відтепер Головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, області або міста зобов’язаний протягом трьох днів після отримання повідомлення за формою П-3 створити комісію з проведення розслідування причин виникнення професійного захворювання, до складу якої мусить входити представник закладу державної санітарно-епідеміологічної служби, який здійснює санітарно-епідеміологічний нагляд за підприємством (голова комісії), роботодавця, первинної організації відповідної профспілки або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці (у разі, коли профспілка на підприємстві відсутня), вищого органу профспілки, робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства та лікувально-профілактичного закладу, але не зазначено якого: того, що обслуговує підприємство у працівника якого встановлено професійне захворювання, чи можливо того, що направив працівника з підозрою на професійне захворювання, а можливо й того, що встановив діагноз та зв'язок захворювання з впливом шкідливого фактору виробничого середовища та трудового процесу, а також у разі потреби представники інших органів. Тобто представники всіх зацікавлених осіб, яких так чи інакше стосується встановлене професійне захворювання, тим самим після підписання Акту розслідування членами комісії, відпадає необхідність оскаржувати його в суді або, навпаки, володіти достовірною інформацією для захисту своїх прав. З введенням в дію цього пункту знімається проблема своєчасності створення та об’єктивності роботи Комісії, яка постійно виникала, коли Комісію створювала та забезпечувала її діяльність зацікавлена особа-роботодавець.

2 - „Зазначені заклади, органи та організації протягом однієї доби з моменту одержання повідомлення за формою П-3 повинні надіслати закладові державної санітарно-епідеміологічної служби письмову інформацію про прізвище, ім'я, по батькові та посаду представника (представників), який пропонується до складу комісії з розслідування ". Ця регламентація прискорює офіційне створення Комісії та підвищує відповідальність її членів, з одного боку, а з іншого-якщо була заявлена одна особа, а вона з якихось причин не може представляти інтереси свого закладу, або не може з’явитись на засідання комісії, то, ймовірно, потрібно буде надавати дані іншої особи, що призведе до подовження терміну створення комісії з розслідування професійного захворювання.

Проблему вирішення спірних питань щодо встановлення професійного захворювання вирішує пункт 68 Порядку де зазначено: „У спірних випадках остаточне рішення щодо встановлення діагнозу професійного захворювання приймається центральною лікарсько-експертною комісією державної установи „Інститут медицини праці Національної академії медичних наук України".

Крім наведеного вище у новому Порядку знайшли своє відображення ще деякі зміни, а саме: пунктом 67 зазначено, що проведення амбулаторного та/або стаціонарного обстеження хворих і встановлення діагнозу професійне захворювання виконується у спеціалізованих профпатологічних лікувально-профілактичних закладах, в той час, як у старій редакції Постанови такі установи були зазначені, як «спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади»; спеціалізований профпатологічний лікувально-профілактичний заклад, який встановив діагноз професійне захворювання у новій редакції Порядку, має право на зміну або відміну свого попереднього рішення на підставі результатів додатково поданих відомостей або проведених досліджень та повторної експертизи. Відповідальність за встановлення або відміну діагнозу професійного захворювання покладається на керівників таких закладів та голів лікарсько-експертних комісій;

До тепер не вирішеним лишилось питання, які саме лікарі-спеціалісти повинні виявляти працівників, зайнятих у Шкідливих (3 клас) та Небезпечних (4 клас) умовах праці, із підозрою на професійні захворювання. Чинним наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я» від 23.02.2000 року № 33, не передбачені штатні посади лікарів-профпатологів. Крім 0,05 штатної одиниці на 100 тисяч дорослого населення у обласних лікарнях, тобто одна штатна посада на 2 млн. дорослого населення області.

По-друге, дуже погано, що не вирішена проблема оплати закладу охорони здоров'я, з боку роботодавця, за надання цих медичних послуг кожному його працівнику, зайнятому у Шкідливих (3 клас) та Небезпечних (4 клас) умовах праці.

Не вирішена проблема, які саме заклади охорони здоров'я, зобов'язані надавати ці обов'язкові спеціалізовані профпатологічні медичні послуги працівникам роботодавця, власника підприємства, зайнятим з його провини у Шкідливих (3 клас) та Небезпечних (4 клас) умовах праці, які викликають професійні захворювання та стійку втрату професійної працездатності внаслідок професійних захворювань.

Нова редакція Постанови не надає інформації, щодо алгоритму дій у разі відсутності даних санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, важкості та напруженості праці на робочому місці, шкідливі виробничі фактори на якому призвели до настання професійного захворювання як це було прописано у попередній версії Постанови, де зазначалось, що роботодавець за власні кошти негайно організовує дослідження умов праці. Якщо робоче місце потерпілого не збереглося, використовуються результати дослідження факторів виробничого середовища і трудового процесу та санітарно-гігієнічна характеристика аналогічного робочого місця.

Таким чином введення в дію нового „Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві" затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України „Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві" від 30 листопада 2011 року № 1232, який вступив у дію із 1 січня 2012 року, удосконалив та, дещо, спростив процедуру встановлення діагнозу «професійне захворювання», але цей документ не вирішив всіх існуючих на сьогоднішній день проблем, пов’язаним з проблемою виявлення, реєстрації, обліку та розслідування причин виникнення професійної патології.

Література:

1. Актуальні проблеми діагностики та лікування професійних захворювань : посібник для лікарів / Під ред. проф. М. Г. Карнауха. – Кривий Ріг, 2009. – 128 с.

2. Кундієв Ю. Професійне здоров’я в Україні / Ю. Кундієв, А. Нагорна, В. Чернюк // Охорона праці. – 2007. – № 11. – С. 37–40.

3. Концепція загальнодержавної цільової соціальної програми «збереження і розвиток трудового потенціалу України на 2008–2017 роки». – Український журнал з проблем медицини праці. – 2007. – № 4 (12). – С. 3–9.

4. Кундієв Ю. І. Професійна захворюваність в Україні у динаміці довгострокового спостереження / Кундієв Ю. І., Нагорна А. М. // Український журнал з проблем медицини праці. – 2005. – № 1. – С. 3–10.

5. Басанець А. В. Проблеми професійної патології та шляхи їх вирішення на сучасному етапі / Баранець А. В., Лубянова І. П. // Український журнал з проблем медицини праці. – 2009. – № 1 (17). – С. 3–12.

6. Helmer R. Occupational health for all - from evidence to action / Helmer R., Corvalan С. // J.UOEH.-2000.-Vol.22, Suppl.-P. l-7.

7. Knave В. Working life across cultures: "Work Life 2000: Quality in Work" and occupational health education in developing countries / Knave В., Ennals R. // Int. J. Occup. Safety & Ergonomics.-2001.-Vol.7, №4.-P. 435-448.

8. Нагорна А. М. Загальна й професійна захворюваність працюючого населення / А. М. Нагорна // Гігієнічна наука та практика на рубежі століть : Матер. ХІV з’їзду гігієністів України. 19–21 травня 2004 р. (Дніпропетровськ). Т. ІІ. – К., 2004. – С. 29–32.

9. Карнаух М. Г. Актуальні питання збереження здоров’я працюючого населення / Карнаух М. Г. // Довкілля та здоров’я. – 2004. – № 4. – С. 55–58.

10. Кундієв Ю. І. Професійне здоров’я в Україні. Епідеміологічний аналіз / Кундієв Ю. І., Нагорна А. М. – К. : Авіцена, 2006. – 316 с.

11. Карнаух М. Г. Попередження професійних захворювань в гірничо-металургійному комплексі / М. Г. Карнаух // СЕС. Профілактична медицина. – 2009. – № 4. – С. 32–33.

12. Карнаух М. Г. Соціально-гігієнічна характеристика стану здоров’я у працівників металургійного промисловості Кривбасу / М. Г. Карнаух, О. М. Беднарик, Л. О. Кривоший [та ін.] // Медико-соціальна експертиза та реабілітація інвалідів : між від. зб. наук. праць. Вип. 32. – Дніпропетровськ : Пороги, 2003, - С. 75–77.