Бадрак С. В.

Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського, асп.

Суспільне значення еміграції української культури в історичному аспекті

 

         Українська культура, як невід’ємний суб’єкт культури світової, в сучасні дні науки потребує значної уваги науковців, оскільки звернення до процесів її розвитку у міжнародному просторі є наочним прикладом культурної інтеграції у світове співтовариство будь-якої країни.

В історії української культури еміграційний процес є одним з елементів її розвитку. Будучи не зовсім природнім, він являє собою своєрідне відчуження культури від місця її зародження у чужинну середу: іншу територію, суспільство, культуру. Еміграційний процес у культурі є складним явищем, пов’язаним з послідовністю його обов’язкових елементів. Так, еміграція, імміграція, пристосування, адаптація, імплементація – є саме елементами еміграційного процесу, у якому відбувається вживляння культури в іноземне середовище.

Як і будь-який процес, останній пов'язаний з такою субстанцією, як час. Час, в свою чергу, є головним компонентом історії, що має вектор розвитку з минулого, через теперішнє у майбутнє. Таким чином історичний аспект стає одним з головних, що впливають на розвиток культури в контексті його еміграційного процесу.

         Культура в історичному аспекті процесу еміграції українців стає наріжним каменем у вирішенні питання їх самобутності в іноземному середовищі. Саме культура є об’єднуючою ланкою у процесі створення українського соціуму в іноземній державі.

         Головним інститутом зв’язку нації у міжнародному просторі є діаспора. В історії української культури вона створилася як невід’ємна складова української нації. За більш ніж вікову історію свого існування українська діаспора стала величезною комунікативною ланкою між країною свого походження та місцем свого перебування.

         На прикладі Канади періодика визначає чотири хвилі еміграції українців.

         Перша хвиля еміграції (1891 – 1914 рр.) – етап, який розпочав історію масового виїзду населення з території України для подальшої імміграції у Канаду.

Впродовж 90-х років XIX ст. до Канади прибуло понад 30 тис. українців, а від 1900 р. до Першої світової війни – ще близько 140 тис. Українська еміграція в Канаді до 1914 р. досягла близько 170 тис. осіб. Перша хвиля носить назву трудової еміграції.

Хронологічні рамки другої хвилі еміграції (1918 – 1939 рр.) встановили новий етап ще більш активного переселення частини населення українців за океан. Ця хвиля отримала назву політичної еміграції. Цього разу Батьківщину покинули не тільки селяни, а й робітники, представники інтелігенції, ветерани армії Української Народної Республіки.

Третя хвиля еміграції (1946-1961) обумовила переселення значно меншої кількості людей, приблизно 37 тис. Більшість з них прибула наприкінці 1952 р., хоча значну кількість приймала Канада аж до 1960 р.

Хоч і не багата за чисельністю, третя група іммігрантів зробила велике об’єднання українців вже в Канаді. Багато хто з знов прибулих прийняв швидко існуючі правила, що розвивалися українцями з попередніх еміграційних хвиль. Це, в свою чергу, сприяло розвитку стосунків між представниками різних поколінь, а також устаткувало існуючі правила, що почали вже ставати традиціями, та надало моральну підтримку і свіжий поштовх зусиллям канадських українців; в той же час це створило гавань, у якій новоприбулий, міг швидше знайти роботу і починати інтегрувати в канадське життя.

Четверта хвиля еміграції розпочалася у 1991 р. після розпаду Радянського Союзу і триває досі.

Відомий канадський соціолог Всеволод Ісаїв (Wsevolod Isajiv) звертає увагу громадськості на деякі факти, стосовно особливостей у еміграційному процесі соціуму четвертої хвилі еміграції. Так, у своєму дослідженні «Адаптація та інтеграція нових іммігрантів: Четверта хвиля імміграції з України в Канаду, 1991 – 2001», він вказує на факт, що кожна наступна хвиля іммігрантів з України приносила із собою специфічний набір політичних і соціальних значень. У дослідженні він позитивно оцінює пристосування українських іммігрантів останньої хвилі до Канадської економічної системи і з’ясовує питання самовизначення: яким чином і до чого саме вони інтегрують у канадському середовищі.

Культура в історичному аспекті процесу еміграції українців до Канади стає наріжним каменем у вирішенні питання самобутності українських іммігрантів в іноземному середовищі. Саме культура є об’єднуючою ланкою у процесі створення українського соціуму в канадській державі. Українська діаспора Канади за історію свого існування сформувала великий пласт української культури в умовах іноземного середовища.

Тому, дослідження еміграції української культури в історичному аспекті має велике суспільне значення у міжнародному просторі.

 

Література:

 

1.     Стрільчук Л. В. Українські політичні біженці та переміщені особи після Другої світової війни / Дис. канд. іст. наук: 07.00.02 // Л. В. Стрільчук. – НАН України. Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича. – Чернівці, 1999;

2.     Isajiv W. Adaptation and Integration of New Immigrants: The Fourth Wave of Immigration from Ukraine in Canada, 1991-2001. [Електронний ресурс] Wsevolod Isajiv. – Department of Sociology, University of Toronto. Режим доступу: http://www.utoronto.ca/jacyk/Isajiw.htm;

3.     Toronto Ukrainian Genealogy Group (TUGG): The History Of Ukrainians In Canada. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.torugg.org/History/history_of_ukrainians_in_canada.html.