Педагогические науки / 2. Проблемы подготовки специалистов

Агаджанова Р. М.

Харківський національний економічний університет, Україна

Організація педагогічної взаємодії як необхідна умова підготовки майбутніх фахівців

«Навчання – це не механічна передача знань. Це найскладніші людські взаємовідносини» [1]. Сьогодні це твердження видатного українського педагога В. Сухомлинського набуває особливої значущості, оскільки основними напрямами розвитку освітньої парадигми української вищої школи визнані гуманізація й гуманітаризація освіти, розвиток ідеї педагогічної взаємодії викладача й студента на паритетній основі, розкриття творчого потенціалу особистості [2, с. 98].

Як свідчить проведений аналіз наукових досліджень і публікацій, в останні десятиріччя сучасні вчені-педагоги, зокрема А. Бойко, А. Добрович, В. Лозова, уважно досліджують різні аспекти проблеми педагогічної взаємодії викладачів і студентів, займаються вивченням феномена «педагогічної взаємодії». Потреба у визначенні умов, за допомогою яких можна досягти головної мети навчального процесу, а саме покращити ефективність засвоєння знань студентами, вимагає переосмислення історичної основи педагогічних знань про взаємодію викладача і студентів з огляду на сучасний розвиток педагогічної теорії та гуманізації вищої освіти. На думку провідних науковців, розкриття сутності ідеї педагогічної взаємодії учасників навчального процесу в системі вищої освіти другої половини двадцятого століття дозволить визначити ефективні форми і методи організації навчальної роботи на сучасному етапі.

Отже, В. Юшманов, розглядаючи термін «взаємодія», наголошує на тому, що «у педагогіці й психології терміном взаємодія доречно означати явища погодженої активності людей у різних видах спільної діяльності (трудової, навчально-виробничої, ігрової). У всіх цих видах діяльності невід’ємною складовою є спілкування. Результатом установлення взаємодії стає так звана організаційна діяльність, тобто система особливих взаємозалежностей і взаємозв’язків між членами деякої соціальної цілісності» [3, с. 118].

У «Педагогічному енциклопедичному словнику» зазначається, що педагогічна взаємодія передбачає «процес, що відбувається між педагогом та тим, кого виховують, у ході навчально-виховної роботи, спрямований на розвиток особистості научуваного. В основі педагогічної взаємодії лежить співробітництво, що є початком нового соціального життя людини. Педагогічна взаємодія може розглядатися як процес індивідуальний (між вихователем і вихованцем), соціально-психологічний (взаємодія в колективі) і як інтегральний (об’єднуючи різні виховні впливи у конкретному суспільстві). Взаємодія стає педагогічною, коли дорослі (педагоги, батьки) виступають у ролі наставників. Педагогічна взаємодія припускає рівність відносин» [4, с. 192 – 193].

Найбільш повною є дефініція, наведена у «Педагогічному словнику для студентів вищих і середніх навчальних закладів», де педагогічна взаємодія подається як «особистісний контакт викладача і студентів, випадковий або навмисний, приватний або публічний, тривалий або короткочасний, вербальний або невербальний, який має наслідком зміни їхньої поведінки, діяльності, установок. Педагогічна взаємодія може виявлятися у вигляді співробітництва, коли обидві сторони досягають взаємної згоди і солідарності в досягненні цілей спільної діяльності і шляхів її досягнення, а також у вигляді суперництва, коли успіхи одних учасників сумісної діяльності стимулюють або гальмують більш продуктивну і цілеспрямовану діяльність інших учасників. Гуманістично орієнтований педагогічний процес може бути тільки процесом педагогічної взаємодії суб’єктів, коли вони виступають як рівноправні, в міру своїх знань і можливостей, партнери» [5, с. 48].

О. Гончар, вивчаючи феномен педагогічної взаємодії учасників навчального процесу в системі вищої освіти України, наголошує на тому, що сьогодні научуваний розглядається як суб’єкт, співучасник навчального процесу, творча особистість, а не як об’єкт зовнішніх впливів. Авторка аналізує та виокремлює наступні підходи до організації педагогічної взаємодії у сучасних умовах. По-перше, діяльнісний, який має на меті формування у научуваних різноманітних способів і видів діяльності. Під цим підходом розуміють такий спосіб організації навчальної діяльності студентів, за якого вони є не пасивними «приймачами» інформації, а самі беруть активну участь у навчальному процесі. По-друге, особистісно-орієнтований, що забезпечує самопізнання, розвиток рефлексивних здібностей, оволодіння способами саморегуляції, самовдосконалення, самовизначення, формування життєвої позиції. По-третє, акмеологічний, орієнтований на цілісний і сталий розвиток освітніх систем і суб’єктів освітнього процесу в умовах творчої діяльності. Викладач і студент, перебуваючи у творчій взаємодії й співробітництві, забезпечують успіх один одному у своїй самореалізації, у розвитку духовно-морального потенціалу особистості. По-четверте, аксіологічний, який має на меті введення студентів у світ цінностей і надання їм допомоги у виборі особистісно значущої системи ціннісних орієнтацій. По-п’яте, системний – це підхід, коли будь-яка система (об’єкт) розглядається як сукупність взаємозалежних елементів (компонентів), що має вихід (ціль), вхід (ресурси), зв'язок із зовнішнім середовищем, зворотний зв'язок. Об’єкт у процесі його дослідження повинен розглядатися як велика й складна система й, одночасно, як елемент більш загальної системи [2, с. 124].

Аналізуючи в цілому специфіку організації педагогічної взаємодії учасників навчального процесу, І. Зимня зазначає наявність цілої мережі гілок, що вкладаються «у чотири лінії: 1) педагог – научуваний (научувані), 2) научуваний – научуваний у парах (діадах) й у трійках (тріадах), 3) загальногрупова взаємодія научуваних в усьому навчальному колективі та 4) педагог – педагогічний колектив» [6, с. 312].

О. Гончар, у свою чергу, під формою педагогічної взаємодії у навчальному процесі розуміє моделі або форми комунікації, що використовуються у процесі навчання [2, с. 164]. Автор виділяє п’ять форм навчальної взаємодії, а саме:

1. Парна, найбільш поширена та традиційна форма спілкування (комунікації) між двома людьми, де один говорить, а інший слухає. Наприклад, викладач – студент або студент 1 – студент 2.

2. Фронтальна, де один говорить, а інші слухають. Вона може реалізовуватися у різних варіантах: викладач – студенти або студент 1 – студенти + викладач.

3. Колективна, або комунікація в динамічних парах (із змінним складом), яка ґрунтується на спілкуванні різних людей по черзі один з іншим, головним чином у парах.

4. Групова, яка передбачає комунікативні акції як мінімум трьох або більше учасників всередині групи між собою, між групами або викладачем.

5. Опосередкована, яка зумовлена можливостями здійснення комунікації без посереднього контакту. Сьогодні ця форма навчальної взаємодії набуває особливого значення завдяки сучасним технологіям, Інтернету. В умовах, коли студенти активно використовують Інтернет, швидко змінюється характер пошуку, надбання та сприйняття ними навчальної інформації. Можливість вибіркового, непослідовного сприйняття інформації студентами призводить до розвитку навчання у формі опосередкованої комунікації та експериментування. Це, у свою чергу, призвело до появи іншого типу форм навчальної взаємодії, що не обмежуються стінами аудиторії, таких як дистанційне навчання, електронні лекції, електронні дискусії, телефоруми, відео дебати тощо.

Отже, розширення освітнього простору, розвиток самостійності та збільшення відповідальності студентів за результати проведеної навчальної роботи згідно з інструкціями викладача вносять суттєві корективи у способи комунікації, міжособистісний контакт учасників навчального процесу, тобто їх педагогічну взаємодію.

Безумовно, фахова підготовка у вищій школі повинна ґрунтуватися на ефективній побудові навчального процесу, що забезпечує поступову трансформацію пізнавальної діяльності у професійно спрямовану. Сучасні педагоги-науковці згодні, що саме інтерактивна педагогічна взаємодія або інтерактивні методи навчання, відповідають вимогам нашого часу, коли потрібно підготувати висококваліфікованого фахівця, спроможного також використовувати інформаційні комп’ютерні технології та вільно володіти іноземною мовою. Тому сьогодні особлива увага привертається до інтерактивних методів педагогічної взаємодії учасників навчального процесу в системі вищої школи, провідними ознаками й інструментами якої є: полілог, діалог, міжсуб’єктні відносини, свобода вибору, творчість, миследіяльність, створення ситуації успіху, позитивність оцінювання, рефлексія тощо [2, с. 175].

Інтерактивні методи навчання вважаються доцільними для використання на сучасному етапі розвитку системи освіти ще і тому, що, по-перше, інтерактивне навчання передбачає взаємодію між агентами освітнього процесу (безпосереднє або опосередковане), яке сприяє реалізації у навчанні ідеї взаємонавчання та колективної розумової діяльності. Другою характерною рисою інтерактивних методів навчання є наявність паритетності учасників комунікації, оскільки вони всі зацікавлені у спілкуванні та готові обмінюватися інформацією, обговорювати проблему, відстоювати свої ідеї, аргументувати свою точку зору, пропонувати своє вирішення проблеми. Це разом з використанням інформаційних технологій відображає комунікативний характер інтерактивного навчання. Важливою перевагою використання інтерактивних методів є також можливість здійснювати навчання на основі розгляду реальних проблем та ситуацій, що пов’язані з майбутньою професійною діяльністю студентів.

Розглянемо найбільш популярні у вищій школі методи організації навчальної взаємодії, що передбачають використання інтерактивних технологій навчання, на прикладі досвіду викладачів кафедри іноземних мов Харківського національного економічного університету, які широко використовують інтерактивні методи навчання у процесі підготовки майбутніх економістів.

Отже, по-перше, розглянемо особливості та переваги використання у навчальному процесі однієї з найбільш популярних інтерактивних технологій колективного обговорення, що має назву метод «мозкової атаки». Метод «мозкової атаки» чи «мозкового штурму» передбачає спільне активне обдумування цікавої теми, пошук істини, спонукає студентів проявляти уяву на творчість, дає їм можливість вільно висловлювати свої думки, тому діє заборона різкої критики запропонованих учасниками ідей. Мета даного методу в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх студентів протягом обмеженого періоду часу.

Друга широко розповсюджена інтерактивна технологія навчання – це рольова гра. Мета рольової гри – визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри. Рольова гра може також використовуватися для набуття конкретних навичок, наприклад безпечної поведінки в певній ситуації. Розігрування конкретної життєвої ситуації за ролями допоможе студентам виробити власне ставлення до неї, набути досвіду шляхом гри, сприяє розвитку уяви і навичок критичного мислення, вихованню спроможності знаходити й розглядати альтернативні можливості дій.

Наступна інтерактивна технологія навчання, що сприяє організації навчальної взаємодії, – це ділова гра, яка дозволяє відтворювати комунікативне середовище, що позитивне впливає на формування соціальних і професійно-ділових якостей майбутнього фахівця. Ділові ігри, в основу яких покладені прийоми самостійного пошуку оптимальних варіантів вирішення проблеми, не тільки сприяють закріпленню отриманих теоретичних знань, а й формують функціональні вміння та навички ділового спілкування, розвивають творчість і віру у свої сили.

Сьогодні активно входить у навчальну практику метод проектів, якій передбачає роботу студентів над певним завданням за професійним спрямуванням, виконання якого потребує самостійної роботи з різноманітними джерелами інформації, у тому числі з використанням інформаційних комп’ютерних технологій. Метод використовується з метою формування із студентів самостійних дослідників, спроможних знайти необхідну інформацію та виробити власну робочу теорію.

Головною перевагою наступного популярного методу навчальної взаємодії, а саме ситуативного методу, або “кейс-методу”, уявляється розвиток у студентів системи цінностей та набуття професійних конкурентоспроможних позицій, що з’являються у процесі творчого, емоційного обговорення та вирішення змодельованої реальної проблеми. Такі змодельовані ситуації або проблеми можуть аналізуватись студентами індивідуально, в парах, в групах або піддаватись аналізу в загальному колі. Технологія вчить студентів ставити запитання, відрізняти факти від думок, виявляти важливі та другорядні обставини, аналізувати та приймати рішення. Ситуації, випадки зацікавлюють студентів, захоплюють їх увагу, слугують конкретними прикладами для ідеї та узагальнень, допомагають пов’язати навчання з досвідом реального життя, дають шанс практичного застосування знань.

Слід також згадати такі провідні інтерактивні технології навчання, що використовуються викладачами іноземної мови у ХНЕУ для організації навчальної взаємодії, як диспут і дискусія.

Отже, диспут передбачає спеціально підготовлену й організовану публічну суперечку на наукову або навчальну тему, в якій беруть участь дві або більше сторін, що відстоюють свої позиції. Диспути сприяють формуванню оцінних суджень та розвивають комунікативну культуру за умови створення доброзичливої психологічної атмосфери, взаємної поваги та зацікавленості.

Дискусія, у свою чергу, передбачає обговорення актуального питання за наявності альтернативних відповідей, може реалізовуватися у формі «круглого столу», «дебатів» тощо. Дискусія є важливим засобом пізнавальної діяльності, сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички аргументації та відстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми [7, с. 72].

Зауважимо, що використання наведених вище найбільш популярних форм та методів організації педагогічної взаємодії у процесі навчання іноземній мові майбутніх економістів сприяє вирішенню важливого завдання системи вищої освіти, а саме підготувати висококваліфікованого фахівця із знанням іноземної мови, спроможного також використовувати інформаційні комп’ютерні технології у своєї професійної діяльності.

Таким чином, аналіз застосування на практиці форм і методів організації навчальної взаємодії в системі вищої освіти дозволяє зробити висновок про те, що перспективними з погляду гуманітарної парадигми освіти вважаються підходи, які змінюють статус студента, дають можливість ще протягом навчання спробувати себе на практиці, зумовлюють становлення особистості майбутнього фахівця та члена сучасного суспільства.

Література:

1. Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям. / В. А. Сухомлинский. – К.: Радянська школа, 1969. – 225 с.

2. Гончар О. В. Педагогічна взаємодія учасників навчального процесу в системі вищої освіти України (історико-педагогічний аспект): монографія. – Харків: ХНАДУ, 2011. – 424 с.

3. Юшманов В. В. Теория равновесия Богданова и Бухарина, системный подход и теория самоорганизации систем. [Електронний ресурс] / В. В. Юшманов. – Режим доступу: http:// www.situation.ru/app\j_art_1953.htm

4. Бим-Бад Б. М. Учительский монолог как диалог [Електронний ресурс] / Бим-Бад Борис Михайлович. Официальный сайт. – Режим доступу: http:// www.bim-bad.ru/biblioteka/article_full.php?aid=947&binn_rubrik_pl_articles=176 – Назва з титул. екрану.

5. Педагогика: Большая современная энциклопедия / [сост. Е. С. Рапцевич]. – Мн.: «Соврем. слово», 2005. – 720 с.

6. Зимняя И. А. Педагогическая психология: учебник для вузов [изд. второе, доп., испр. и перераб.] / И. А. Зимняя. – М.: Университетская книга, Логос, 2008. – 384 с.

7. Пометун О. І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-мет. посібн. / О. І. Пометун, Л. В. Пироженко; За ред. О. І. Пометун. – К.: А. С. К., 2005. – 192 с.