Педагогические науки/Проблемы подготовки специалистов

Д.п.н. Мельничук І.М.

Тернопільський державний медичний університет імені І.Горбачевського, Україна

К.е.н. Луців О.Р.

Тернопільський державний медичний університет імені І.Горбачевського, Україна

Новакова Л.В.

Тернопільський державний медичний університет імені І.Горбачевського, Україна

Актуальні тенденції у підготовці майбутніх медичних працівників

Шлях європейської та світової інтеграції, обраний Україною, зумовлює необхідність здійснення реформаційних процесів в усіх галузях суспільного життя.

Доречним є висловлювання І.А. Зязюна про те, що освіта є "соціокультурним інститутом нації" [1, с. 13]. Як соціальна інституція, сучасна освіта відіграє вирішальну роль не лише у формуванні економічного, інтелектуального, культурного та морального потенціалу суспільства, вона відтворює накопичені людством знання й досвід, визначає подальший шлях життєдіяльності окремої особистості, а через нього – нації. Підвищений інтерес науковців і практиків до фахової підготовки зумовлений зміною освітньої парадигми – відбувається перехід від масово-продуктивних форм і методів викладання до індивідуально-творчих, коли готується фахівець зі сформованою потребою у професійній самоосвіті, здатний до особистісного саморозвитку і повної самореалізації в обраній професії. Саме тому хороший лікар повинен бути і грамотним педагогом.

На нашу думку, сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується пошуком ефективних механізмів подолання ідеологізованості мети, домінування державних навчальних програм над індивідуальністю, усталеної оптимальної системи оцінювання результатів навчання тощо.

Позитивні тенденції у становленні державності в Україні, розвиток демократичних засад призвели до зміни ідеологічної і філософської парадигм: від тоталітарної до демократичної; від безособистісної – до особистісно зорієнтованої; від унітарної – до плюралістичної; від адаптивної – до такої, яка розвивається; від знаннєвої – до діяльнісної.

Освітній процес у вищому навчальному закладі, має відбивати потреби студента, його інтереси, можливості, забезпечувати особистісний зміст діяльності, створювати простір для вияву і розвитку цих потреб, інтересів, можливостей. Так, професійна діяльність медичного працівника потребує певної системи професійних, психолого-педагогічних і методичних знань, вмінь і навичок, що відповідають сучасним вимогам до професійної підготовки спеціалістів. Це в свою чергу веде до оволодіння психолого-педагогічними закономірностями, сучасним комплексом методів, засобів і форм навчання; розвитку професійного мисленні використання здоров’язберігаючих технологій.

Узагальнюючи напрацювання науковців і практиків із проблем підготовки майбутнього фахівця медичного профілю, зазначимо, що для студента-медика було і є актуальним виконання таких вимог: засвоїти педагогічні, психологічні, спеціальні (медичні) й інші знання; сформувати практичні вміння і навички (інформаційні, організаційні, комунікативні, дослідницькі, самоосвіти, культури здоров’я); розвинути, сформувати й скоректувати педагогічні здібності (дидактичні, організаційні, конструктивні, перцептивні, експресивні, комунікативні);  розвинути, сформувати або скоректувати морально-психологічні, соціально-перцептивні й індивідуально-психологічні особливості і якості (повага до людини, комунікативність, емпатійність, милосердя, справедливість, стриманість, вимогливість, воля, готовність до самовиховання); розвинути інтелектуальні параметри (мислення, ерудицію, пам'ять, усне та писемне мовлення); розвинути професійно спрямовані параметри (любов до професії, відданість професії, відповідальність, обов’язок, чесність, толерантність, тактовність, гуманне відношення до пацієнта).

Водночас активізується процес удосконалення підходів до професійної підготовки майбутнього медика. Сьогодні це продиктовано світовими вимогами до підготовки, а також тенденціями до персоніфікації стилю життя майбутнього викладача, забезпечення його ефективної професійної діяльності, однією з умов якої є фізичне і психічне здоров'я.

Розмірковуючи про вимоги до медичного працівника як суб'єкта сучасної культури, активного члена суспільства, ми дійшли висновку, що освічена людина, усвідомлюючи себе частиною конкретного суспільства, має відчувати належність і до людства загалом. Випускник вищої медичної школи покликаний бути носієм і продовжувачем найкращих досягнень цивілізації, що втілюються у матеріальній, духовній, фізичній культурі, в культурі здоров’я. Гадаємо, що саме всі аспекти культури мають на увазі, коли говорять про загальнокультурну складову освіти, відображення принципу полікультурності у змісті професійної освіти.

Вимоги до фахівця будь-якого спрямування визначаються його здатністю на сучасному науковому рівні розв'язувати завдання у визначеній сфері професійної діяльності. Саме в діяльності медика реалізується одне із сутнісних завдань освіти – навчити майбутніх лікарів розкривати і розвивати потенційні можливості людини в напрямку збереження і зміцнення здоров'я.

Виходячи із особистісного і професійного смислу підготовки майбутніх медиків до професійної діяльності, виокремимо чинник, який забезпечує єдність усіх компонентів процесу оволодіння професією. На нашу думку, чинником, який представляє сукупність ставлень індивіда до професії, вимог, які до неї пред'являються, фахових навчальних дисциплін є професійна спрямованість.

На думку більшості дослідників проблем підготовки медика, професійна спрямованість є одним із важливих компонентів його психологічної структури особистості. Поняття "професійна спрямованість" розуміється як діяльність, скерована на оволодіння професією, яка одночасно сприяє розвитку особистості. Якщо майбутній фахівець медицини розглядає свою професійну роль у якості медика-педагога, то актуалізується психолого-педагогічна підготовка студентів-медиків.

Аналізуючи підходи до визначення досліджуваного поняття, вважаємо, що професійно-педагогічна спрямованість майбутніх фахівців медицини передбачає розуміння і внутрішнє прийняття цілей і завдань педагогічної діяльності як у ВНЗ, так і в медичному закладі, ідеалів, настанов, переконань, поглядів, які характеризують її сутність. Виходячи з розуміння професійно-педагогічної спрямованості як провідного інтегрального структурного компонента особистості, можна припустити, що вона є стрижнем мотиваційної і поведінкової структури особистості студента, який готує себе до майбутньої педагогічної діяльності у медичному навчальному закладі, а значить, є чинником, що забезпечує єдність усіх компонентів процесу оволодіння професією. Ми поділяємо думку В.О. Сластьоніна, який вважає, що готовність педагога до професійної діяльності визначається низкою властивостей і характеристик, серед яких важливу роль відіграє фізична готовність, тобто відповідність стану здоров'я і фізичного розвитку вимогам професії [2].

Викладені погляди різних авторів на сутність і роль професійної спрямованості в структурі діяльності лікаря-педагога дають підставу твердити про залежність професійної спрямованості і формування комплексу морально-педагогічних якостей майбутнього медика у вигляді таких його компонентів, як ціннісне ставлення до життя і здоров'я, потреба бути зразком піклування про себе, своє здоров'я і здоров'я інших людей, усвідомлений вибір здорового стилю поведінки. На нашу думку, у динамічному аспекті формування професійно-педагогічної спрямованості у процесі підготовки до педагогічної діяльності студентів-медиків є своєрідним переходом від ієрархічної структури, яка базується на пануванні прямих спонукань оволодіти професією педагога, до ієрархії мотивів, які фундуються на свідомо прийнятих студентом намірах відповідати соціально схваленому образу викладача медичного університету.

Література:

1. Зязюн І. А. Інтелектуально творчий розвиток особистості в умовах неперервної освіти / І.А.Зязюн // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи : [монографія]. – К. : Віпол, 2000. – 636 c.

2. Сластенин В. А. Формирование личности учителя советской школы в процессе профессиональной подготовки. – М. : Просвещение, 1976. – 160 с.