Педагогические науки/4. Стратегические направления реформирования системы образования

Ганнус В.Г.

Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ

Парадигма освіти у сучасній Україні

Актуальністю даної статті є різноманітність поглядів на парадигму освіти в сучасній Україні, яка пройшла довгий процес розвитку.

Метою даної роботи є дослідження особливостей системи освіти, яка безперервно розвивається, для якої характерне постійне відновлення й саморозвиток.

Освіта - це наука і мистецтво озброїти людей різного віку знаннями про труднощі і проблеми, з якими їм, імовірно, доведеться зіткнутися, та засобами подолання труднощів і розв'язання проблем. Вищого рівня професійної освіти — творчої майстерності — неможливо досягти без загальної гуманітарної освіти і без інноваційних підходів до розв'язання будь-яких проблем. Орієнтація на ці стратегічні напрями прийнятна, але консерватизм, властивий вищій школі, перешкоджає рухові вперед. [3]

Головна мета інноваційної освіти — збереження і розвиток творчого потенціалу людини. Проте сьогодні недостатньо творчості та проектування. Освіту потрібно сприйняти як загальнолюдську цінність. Для цього насамперед необхідно зробити так, щоб вона розвивала гармонійне мислення, побудоване на поєднанні внутрішньої свободи особистості та її соціальної відповідальності, а також терпимості до інакомислення. [1]

Середня освіта в Україні впродовж різних історичних епох і в XX ст. не мала постійного терміну і коливалася від 9-річної (1940-1950) до 10-річної (1950-1967,1997-1991) і 11-річної до 12-річної. Середня освіта є обов'язковою для того, щоб продовжити здобувати освіту у вищому навчальному закладі. [3]

Початковий рівень вищої освіти в Україні, як і в багатьох інших країнах, можна здобути у спеціалізованому коледжі. Повну вищу освіту людина здобуває тільки після успішного закінчення вищого навчального закладу. За законом "Про освіту", до вищих навчальних закладів в Україні зараховують інститут,академію й університет. [4]

Для реформування системи вищої освіти в Україні характерний пошук оптимальної відповідності між сформованими традиціями в українській вищій школі й новими віяннями, пов'язаними зі вступом у світовий освітній простір. На цьому шляху спостерігаємо кілька тенденцій:

- розвиток багаторівневої системи в багатьох університетах України;

- значне збагачення вищих навчальних закладів сучасними інформаційними технологіями, широке підключення до мережі "Інтернет";

- університизація вищої освіти в Україні;

- переведення вищої школи України на самофінансування;

- відновлення вищої освіти з урахуванням світових стандартів. [2]

Принцип розвитку — розвиток міждисциплінарних зв'язків, формування системи узагальнених понять — передбачає таку організацію інформаційного простору знань, яка дозволила б науці уникнути роздроблення й вузької спеціалізації. І ще один принцип — принцип поліхромантичності мислення, або "бінокулярності інтелектуальної діяльності". Цільове призначення цього принципу подібне до призначення бінокулярного зору. [3]

У межах ЮНЕСКО 1992 р. створено Міжнародну комісію з освіти XXI ст. на чолі з Жаком Делором і Всесвітню комісію з культури і розвитку на чолі з Пересом де Куельяром. Цим комісіям доручили підготувати й опублікувати до 1995 р. доповіді, які мали допомогти країнам у розробленні розрахованої на XXI ст. політики в галузях науки, освіти та культури. Щоб виконати такі завдання, потрібно поєднати економічні, інтелектуальні й духовні можливості усього світового товариства. Реалізація цих підходів вимагає розроблення нової освітньої парадигми, спрямованої насамперед на розвиток духовності та творчої сутності людини. Головним завданням освітньої практики є не лише вивчення законів природи,а й діяльнісне оволодіння гуманістичною методологією творчого перетворення світу. Нова освітня парадигма передбачає стосовно вищої освіти також набуття компетентності, ерудиції, формування творчості, культури особистості. У цьому її головна відмінність від старої парадигми, що загалом була спрямована на навчання. Пошук шляхів запровадження нової парадигми і відповідних нових моделей освіти не обмежують збільшенням обсягів змісту навчальних дисциплін або термінів навчання. Йдеться про досягнення принципово інших цілей освіти, які ніколи раніше не формулювали і які полягають у досягненні нових, вищих рівнів освіченості кожної особистості та суспільства загалом.[2]

Мета державної політики в галузі освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, які будуть ефективно працювати і навчатися впродовж життя, зберігати й примножувати цінності національної культури і громадянського суспільства, розвивати й зміцнювати незалежну, демократичну та правову Державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти. [1]

Отже, головний принцип інноваційної освіти полягає в тому, що вона скерована на формування світогляду, основаного на багатокритерійності рішень, терпимості до інакомислення й відповідальності за свої дії.

Література

1. Ващенко Г. Г. Загальні методи навчання: Навчальний посібник. -Дрогобич: Коло, 2003.

2. Вишневський О. І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: Навчальний посібник. - Дрогобич: Коло, 2003.

3.Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997.

4. Закон України "Про освіту". - К.: Генеза, 2002.