Филологические науки/7. Язык, речь, речевая коммуникация

К.ф.н. Микитюк І.М., Явна О.Б.

Чернівецький національний університет, Україна

Вторинна номінація у релігійному дискурсі

Вторинна номінація як лінгвістичне явище досліджувалась на матеріалі різних мов і в різних аспектах (див. праці Е. С. Азнаурової, Н. Д. Арутюнової, В. Г. Гака, О. С. Кубрякової, В. М. Телії, Г. А. Уфімцевої, В. Спербера, Д. Фівегера). Дослідники розглядають та аналізують вторинні найменування з позицій різноманітних концепцій та підходів. Проте, незважаючи на значний науковий доробок вітчизняних і зарубіжних мовознавців, недостатньо вивченими залишаються питання функціонування вторинної номінації у різних типах дискурсу. У запропонованій статті розглядаються особливості вживання номінативних одиниць, тематично пов’язаних зі сферою релігії у релігійному дискурсі.

Дискурс як комунікативна подія існує у межах соціального контексту, де до уваги беруться учасники комунікації, ситуація спілкування, процеси породження та сприйняття висловлювання. Релігійний дискурс, за спостереженнями Т. В. Шиляєвої, можна визначити як статусно-рольову комунікацію, мета якої полягає у залученні людей до віри та покаяння, ствердженні їх у вірі та доброчесності, проведенні богослужінь, поясненні релігійних та конфесійних догматів [2, с. 159].

Релігійний дискурс відрізняється від інших типів дискурсу саме ситуацією функціонування. Як зазначає сучасний американський соціолог Роберт Белла (Robert N. Bellah), релігія – це особлива система комунікації, певна символічна модель, яка формує пізнавальний та емоційний досвід людини, необхідний для розв’язання найважливіших проблем буття. Основою релігійної комунікації є передавання життєво важливих для людини і суспільства етичних смислів [3].

Номінація, за визначенням В. Г. Гака, є «процес та результат найменування, при якому мовні елементи співвідносяться з об’єктами, які вони позначають» [1, c. 317]. Розглядаючи мову як цілеспрямований засіб, В. Г. Гак стверджує, що кожний мовний елемент має свою основну функцію, для здійснення якої він був створений і, відповідно, для вираження кожної функції у мові існує основний засіб. Цю основну функцію також називають первинною; вона властива мовному елементові як елементові системи. Форму, яка використовується у своїй первинній функції для позначення певного об’єкта за певних умов, кваліфікуємо як первинну, або пряму номінацію. Однак, внаслідок мовної асиметрії та сама форма може вживатись для позначення інших об’єктів. Певний об’єкт, у свою чергу, може отримувати інше найменування. Так виникають «в семасіологічному аспекті вторинні функції, а в ономасіологічному – вторинні чи непрямі номінації» [1, с. 322].

Номінаційні одиниці у мовній системі є первинними, а у мовленні – вторинними. Явище вторинної номінації у тексті/дискурсі засноване на повторному іменуванні вже раніше названої особи, предмета чи поняття. Вторинність полягає у тому, що в процесі номінації використовується лексема, яка раніше вже брала участь у комунікативних актах. Тому, вторинна номінація – це відтворення первинного найменування за допомогою інших номінаційних одиниць з новою комунікативною метою.

Розглянемо особливості функціонування вторинних найменувань у тексті статті Берта Томсона «Наукові передбачення та Біблія» [4]. Так, для позначення священної книги християн – Біблії, Б. Томпсон вживає лексему the Bible – первинна номінація, та вторинні найменування: Scripture, the Scriptures, God’s Word, the Holy Scriptures, sacred writings.

Для позначення пересічної людини використано два словосполучення: the “man on the street”, every human being. А от для номінації особи, яка займається тлумаченням Святого Письма, автор використовує розлогіші сполучення слів, які наголошують на певних споконвічних чеснотах вірних християн, що отримують Боже одкровення. Наприклад: the person receiving the revelation, the inspired person, the honest Christian, the careful student of God’s Word.

Оскільки у статті розглядаються полемічні питання співвідношення наукових передбачень та біблійних тлумачень деяких подій – biblical information and scientific data, то вторинне позначення такого співвідношення – two mutually exclusive, diametrically opposed spheres – вичерпно висвітлює авторське ставлення до предмета обговорення.

У наступному прикладі однооб’єктні номінації Бога формують двокомпонентний ланцюг кореферентності, який реалізується у межах одного речення. Зазначимо також, що вторинна номінація, яка актуалізується у синтаксичній позиції предиката, характеризує Бога з позицій, відмінних від тих, які були обрані за основу у процесі первинного найменування, у такий спосіб наголошуючи на меті статті Берта Томсона, який намагається висвітлити протиріччя між науковими передбаченнями та біблійними тлумаченнями окремих подій: The God Who created nature is the same God Who is the Author of the Bible (2 Timothy 3:16). Since God cannot lie (Titus 1:2), He will not give us two sources of information (science and the Bible) that contradict one another.

Отже, вторинна номінація у релігійному дискурсі слугує одним із засобів передачі смислових зв’язків.

Література:

1. Гак В. Г. Языковые преобразования / Гак В. Г. – М. : Школа “Языки русской культуры”, 1998. – 768 с.

2. Шиляєва Т. В. Оцінка в англомовному релігійному дискурсі / Т. В. Шиляєва // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2010. – № 897, Випуск 62. – С. 159–163.

3. Bellah Robert N. Beyond Belief: Essays on Religion in a Post-Traditionalist World / Robert N. Bellah. – Berkeley : University of California Press, 1991. – P. 168–182.

4. Thompson B. Scientific Foreknowledge and the Bible [Електронний ресурс] / B. Thompson. – Режим доступу: http://www.apologeticspress.org/