Слободян О.В.

ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченк”, Україна

МОВНИЙ ПОРТРЕТ МІСТА: СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Дослідження соціально-гендерної проблематики в царині соціолінгвістики стає провідним напрямком сучасних наукових пошуків. Так, у центрі уваги дослідників перебувають питання аналізу наявних у суспільстві національно-культурних відмінностей, зумовлених специфікою расових, етнічних, міжкультурних відносин, виокремлення загальних пріоритетів національної та культурної ідентичності, з’ясування причин виникнення та розвитку таких форм самовираження, як толерантність, соціальна агресія, міжнаціональні конфлікти та ін.

Як відомо, поведінка окремого індивіда, соціальні норми та ритуали, яких він дотримується у житті, зумовлюється низкою закладених у процес національного виховання культурологічних чинників. Тому все, що суперечить чи відрізняється від норм, цінностей і уявлень індивіда, може сприйматися їм як незрозуміле, чуже і, відповідно, вороже.

Свій внесок у вирішення зазначених проблем може зробити й лінгвістична наука шляхом дослідження мовних портретів містян. Спільноти людей, об'єднані в межах суспільних формацій, протягом певного періоду свого розвитку не відзначалися належною соціальною, культурною та економічною однорідністю, що позначилося на специфіці вживання ними мовних засобів вираження, які уособлювали основні характеристики світосприйняття мовців, соціальної ієрархії, загального рівня освіченості тощо.

Мовний портрет кожної особистості є явищем унікальним, адже відображає індивідуальний, неповторний для кожної людини життєвий досвід. Однак мова може виступати й своєрідним „дзеркалом” життєдіяльності членів усього міста, колективним зберігачем інформації про світ, соціум у його інституційних проявах.

Незважаючи на те, що в сучасній лінгвістиці залишається багато недосліджених лакун, одним із першочергових завдань, на думку багатьох науковців, має стати глибоке вивчення всіх видів дискурсу в конкретному мовному узусі. Дослідження особливостей мовної поведінки певного соціуму сприятиме кращому розумінню навколишнього світу, допоможе позбутися агресії, ворожості до чужих етнічних, релігійних і соціальних груп.

Соціолінгвістика – наукова дисципліна, що розвивається на межі лінгвістики, соціології, соціальної психології, етнографії й досліджує комплекс проблем, пов'язаних із соціальною природою мови, її громадськими функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову і тією роллю, яку відіграє мова в житті суспільства.

Предметом соціолінгвістики традиційно є низка ключових питань: мова та нація, національні мови як історична категорія, соціальна диференціація мови, взаємозв'язки між мовними і соціальними структурами, типологія мовних ситуацій, що визначаються соціальними факторами, соціальні аспекти багатомовності.

Соціолінгвістичні дослідження виявляють залежність між тим, як ми говоримо, і тим, що ми собою представляємо. Мовознавці завжди перебувають у пошуках нестандартних лінгвокультурних відповідностей, аналізуючи національно-культурні особливості мови, з’ясовуючи питання про її вплив на культуру, визначаючи специфіку мовної поведінки й народної ментальності. Лексикон і тезаурус сучасної мовної особистості є найважливішими показниками мовного портрета певної спльноти, невід’ємною частиною якого виступає соціальний аспект володіння основними нормами мови.

В Україні соціолінгвістичні дослідження почали з'являтися в 60-х роках ХХ століття. Дослідники писали про проблеми мовної політики, зв'язок мови з ідеологією та культурою, широко досліджувались різні аспекти двомовності. Сьогодні науковці продовжують розвивати нові напрямки та методи дослідження у зазначеній галузі. Активно застосовуються методи анкетування, інтерв'ювання, безпосереднього спостереження, посилюється увага до моделювання мовної поведінки особистості, процесів мовного розвитку країни та регіонів, критично переглядаються попередні уявлення про мовну ситуацію, досліджуються питання мовного законодавства [2, с. 86]

Для сучасної науки у найбільш загальних рисах характерний активний розвиток антропоцентричного напрямку, посилення ролі „людського чинника”, який призводить до переміщення фокуса зосередження дослідницьких зусиль з проблем опису мовної структури в галузі, центром якої стає сама людина.

Останнім часом у вітчизняному мовознавстві сформувався особливий напрямок, що вивчає мовну особистість з точки зору опису її мовного портрета. Мовний портрет – це втілення в мові мовної особистості певної соціальної спільності. У колі інтересів дослідників превалюють ті риси мовної особистості, що несуть в собі ознаки групової.

Слово „портрет” подано у словнику лінгвістичних термінів й часто трапляється в назвах лінгвістичних праць. За терміном сьогодні закріплюється особлива стратегія лінгвістичних досліджень – стратегія портретування. Розібратися в її сутності й осмислити її місце в сучасній лінгвістиці виявляється необхідним у процесі формуванні методології дослідницького проекту. Об’єкт портретування також набуває певного розширення: відбувається первинний перехід від персони до типажу, а згодом – і до більш широких спільнот людей – до регіону й країни (текстових реальностей як продуктів мовленнєвої діяльності людей).

Місто як об’єкт дослідження цікавить сьогодні представників багатьох напрямків наукових пошуків. Значну роль у розробці проблем урбанолінгвістики відіграють праці таких учених, як Б.О.Ларін, В.В.Колесов, В.С.Єлістратов, Г.М.Мезенко, Т.В.Шмельова, Н.П.Шумарова, Л.О.Кудрявцева, Б.Вечоркевич, М.Камінська, М.Грухманова, Б.Дунай, В.Патраш, Р.Макдевід. Сьогодні використовують різні класифікації та типології міст: за добою існування; за кількістю населення; за економіко-географічним станом; за народногосподарськими функціями; за участю в територіальному розподілі суспільної праці; за генетичними ознаками; за типами перспективного розвитку [5, с. 8 – 9]. У науковій літературі немає загальних принципів лінгвістичної типологізації міст. На жаль, сьогодні залишаються не дослідженими лінгвістичні портрети більшості міст [8, с. 35]. Зростання інтересу до вивчення мовних проблем регіонів у вітчизняній лінгвістиці наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. зумовлене тенденціями відцентрових політичних процесів на пострадянському просторі [ 7 ].

Розгляд соціолінгвістичного портрета міста передбачає ґрунтовне ознайомлення зі складом та структурою мовного побуту, аналіз лінгвістичного середовища, зокрема виявлення в ньому різних типів мовлення – різновидів писемної та розмовної мови городян. Багатство і різноманітність у всіх сферах життя притаманні і великому, і малому місту. Масовість і напруженість боротьби на різних шляхах людської діяльності – ще одна важлива властивість міста [3]. Власне від цих кардинальних ознак розпочинається лінгвістична характеристика міста.

Майже в кожному територіально-адміністративному угрупуванні фіксується інтерферентні явища білінгвізму, диглосії та змішування мов, які входять до головних ознак соціолінгвістичного опису міста. Білінгвізм (двомовність) – здатність тих чи інших груп населення висловлюватися двома мовами. Людей, які володіють двома мовами, називають білінгвами, більше двох – полілінгвамі, більш шести – поліглотами. Так як мова є функцією соціальних угруповувань, то бути білінгвою – значить належати одночасно до двох різних соціальних груп. Для диглосії характерна ситуація незбалансованої двомовності, коли одна з мов або варіантів виступає в якості „вищої”, а інша – „нижчої”. При цьому можливі ситуації, коли „нижча” мова є рідною розмовною мовою для всього населення території або його частини, а „вища” – релятивною по відношенню до рідної мови або неспоріднених етнічною мовою територій з різноманітним етнічним складом населення. Так, наприклад, ключовими у при складанні соціолінгвістичного портрету України лишаються проблеми українсько-російської двомовності з елементами диглосії та мішаних форм мовлення. Співвідношення україномовної і російськомовної частин населення не відповідає співвідношенню українців і росіян на її території. Окремої уваги заслуговує феномен мішаного українсько-російського мовлення, відомого під назвою суржик, що утворився під тиском російськомовного домінування в міських середовищах. Наслідки радянської політики русифікації та фактичної дискримінації українців досі виявляються у нерівномірному розподілі україномовних і російськомовних груп населення за рівнем освіти. Виявлення мовних характеристик груп національних меншин за результатами перепису 2001 р. показало, що у функції мови міжнаціонального спілкування в Україні домінує не українська, що було б закономірно для державної мови, а все ще російська. [ 4, с. 12 –16]

Будь-яка стійка соціальна група, незважаючи на певні характерологічні відмінності своєї структури, об’єднується завдяки консолідуючому впливові мови. З огляду на це, правомірно вважати мову не лише фактором соціальної диференціації, але й соціальної інтеграції.

Під соціолінгвістичним портретом міста розуміємо сукупність соціолінгвістичних характеристик мовних особистостей досліджуваного міста. При цьому враховуються: соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві і впливають на функціонування мови; особливості соціальної структури суспільства; співвідношення між статусними і нестатусними групами; чинники, від яких залежить мовна поведінка людини, та ті, що породжують мовну дію; комунікативна ситуація (місце, де відбувається спілкування); соціальні статуси учасників комунікації; комунікативні цілі та очікування; соціальні характеристики мовця; культурне середовище та професійна приналежність людини, її характер і рівень освіти. Береться до уваги й стать, зокрема мовна поведінка чоловіків виступає як інноваційне повідомлення. Жінки більшою мірою схильні до впливу традицій та дотримання літературної норми (їх поведінка консервативна). Важливу роль відіграє й етнічна приналежність людини, територія проживання.

Характеристика загального мовного тла є завершальною за умов детального соціолінгвістичного портрета певних соціальних груп, які мешкають на досліджуваній території і постають активними чи пасивними носіями тієї чи тієї мови, поширеній на відповідній території.[2, с. 5]

Соціолінгвістичний портрет міста виступає як метод, що уможливлює через аналіз соціальних різновидів і портретів мови на певній території встановлення особливостей мовної ситуації.

Література

1. Брицин В. М. Соціолінгвістика // Українська мова: енциклопедія / ред. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко. – К.: Українська енциклопедія, 2004. – С. 631. 2. Кудрейко. І. О. Соціолінгвістичний портрет малих міст Донеччини [Текст] : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 "Українська мова" / І. О. Кудрейко; Донецький нац. ун-т. - Донецьк, 2011. - 19 с. 3. Ларин Б. А. К лингвистической характеристике города (несколько предпосылок) / [Електронний ресурс] / Б. А. Ларин. – Режим доступу : http://www.philology.ru/linguistics1/larin-77h.htm 4. Масенко Л. Т. Українська мова в соціолінгвістичному аспекті [Текст] : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня док. філол. наук : спец. 10.02.01 "Українська мова" / Л. Т. Масенко; НАН України, Інст. Укр.мови. – Київ, 2005. – 19 с. 5. Перцик Е. Н. География городов (геоурбанистика). М.: Высшая школа, 1991. – 320 с. 5. Седов К. Ф. О природе художественного текста / К. Ф Седов. – Саратов, 1998. 6. Степанов Є. Мова міста як соціолінгвістична проблема [Електронний ресурс] / Є. Степанов – Режим доступу : http://www.anthropos.org.ua/jspui/bitstream/123456789/1023/1/Stepanov.%2065-71.pdf 7. Шмелёва Т. В. Заметки о речи новгородцев (в связи с проблемой лингвистического портретирования современного города) // Городская разговорная речь и проблемы её изучения: Межвуз. Сб. научн. Трудов. Омск, 1997. Вып.1. С.30-36.