Филологические науки / 9. Этно-, социо- и психолингвистика

Гога І.В.

Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ, Україна

Культура мовної комунікації як частина лінгвістичної картини світу

Складовими елементами національної культури є державна українська мова, мовлення (слово), мовленнєвий режим та етикет, національне мислення, ставлення до національної безпеки і виконання національного обов’язку.

Мова є символом держави, культурним феноменом нації, духовним надбанням народу, у ній відтворюється характер мислення членів суспільства. Місце народження людини завжди пов’язується з рідною мовою, без якої немає національної свідомості, а значить - і своєї державності.

Мова і культура характеризують будь-який етнос, на якій стадії еволюції він би не перебував, оскільки це вічні супутники свого народу, які перетворюються у власний фольклор, фольклорну культуру та фольклорну творчість. Мова - форма безсмертя етносу [4, 99].

Комунікація – процес активного й прискореного обміну інформацією. Зростання комунікативних потреб соціуму – найхарактерніша прикмета нашого часу [2].

Проблема культури мовної комунікації – це проблема знання мови та канону спілкування. Універсальною вимогою для успішного спілкування є знання та правильне використання мовленнєвого етикету, який складається з багатьох правил та словесних формул, у яких відбиваються і час, і національні традиції, і прагнення суспільства, і здобутки культури. Мовленнєвим етикетом суспільство регламентує і підтримує нормативне словесне спілкування за різних ситуацій відповідно до соціальних ролей мовців та їх рольовою взаємодією [3, 494-533]. Очевидним є, що спілкування людей відбувається переважно в межах однієї культури, тому вірогідною є відповідність конкретним етнічним мовам, унікальним мовним картинам світу, а також законам спілкування, що функціонують у межах певної мови та культури. Потрапляючи в інше культурне середовище, людина потрапляє в інший світ з новими культурними цінностями, законами спілкування, комунікативними та мовними табу.

Важко не погодитися з твердженням, що людина сприймає світ крізь категорії рідної мови, яка пронизана неповторним народним духом. Зокрема, теорії лінгвістичної відносності (гіпотеза Сепіра-Ворфа), лінгвістичного детермінізму визнають повну залежність мислення та поведінки людини від структури мови, якою ця людина послуговується з моменту народження [1, 255]. На світосприйняття та міжособистісну комунікацію людини великою мірою впливають мовні чинники. Між мовою та реальним світом стоїть людина та її мислення, оскільки слово відображає не сам предмет реальності, а те його бачення, яке нав’язується носієві мови наявним у його свідомості уявленням про цей предмет.

Мова є важливим засобом об’єктивування самосвідомості людини. Оскільки мова органічно пов’язана з мисленням, вона сприяє реалізації усіх вищих психічних функцій. Мова — визначальна ознака духовної культури і форма активного освоєння універсуму людського буття, передачі новим поколінням соціально-культурного досвіду. Оскільки основною складовою національної культури є мова, то показником культури суспільства є його ставлення до своєї мови, що забезпечує зростання загальнокультурної вартості народу. Тому в етнічних процесах кожної нації поступово, еволюційно формується своя культура, в результаті чого елементи мовної культури впливають на національну самобутність, а інколи - й на відродження нації. Отже, такий елемент культури, як мова, визначає сучасне й майбутнє нації, впливає на інтелектуальну культуру. Звичайно, за таких умов українська національна культура аж ніяк не претендує на роль передової, авангардної. Своє повне утвердження вона може отримати через декілька десятків років. Тоді культурні напрацювання вплинуть на якісний розвиток української мови, хоч досконале оволодіння мовою – процес, безумовно, довготривалий [5, 24].

Культура мовної комунікації виявляється насамперед у таких аспектах, як: нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність – це дотримання правил усного та писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту, це дотримання загальноприйнятих стандартів. Головне завдання – розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови.

Адекватність – це точність мовлення, тобто відповідність його умовам, засобам спілкування, змісту думок, почуттям і волевиявленням мовця, це повнота самовираження.

Естетичність мовлення - це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцій мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати чи фразеологізму, прислів'я чи приказки, тропів чи фігур, взагалі нестандартність мовлення - усі ці та інші резерви мови, засоби неструктурної естетики роблять мовлення естетично привабливим. І навпаки, культура мовлення суспільства - це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина - тривожні симптоми духовного нездоров'я народу.

Поліфункціональність мовлення - це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах, у кожній сфері спілкування. Коли ж людина поставлена у певні рамки через необхідністю вживати слова іншої мови, то є підстави говорити хіба що про культуру суржику. А саме в такій ситуації опиняються зараз мовці в технічній, виробничій, діловій та деяких інших сферах.

Обов’язковою ознакою високої мовної культури є володіння лексичним багатством рідної мови. Кожна культурна людина з вищою освітою має вчитися глибше пізнавати тонкощі рідної мови, сприймати гру відтінків рідного слова (учитися серцем сприймати красу слова). Адже українська мова може здивувати і захопити.

Література:

1. Бацевич Ф. Основи комунікативної лінгвістики. – К., 2004. – 344 с.

2. Онуфрієнко Г. С. Мовно-риторична компетентність як невід’ємна ознака освіченості і чинник професіоналізму. // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Мова як чинник формування громадянина України» (м. Запоріжжя, 16-17 травня 2008 р.). – Запоріжжя, 2008. – С. 208-216.

3. Онуфрієнко Г. С. Риторика: Навч. посібник для ВНЗ. – К., 2008. – 592 с.

4. Язык - культура - этнос / С.А.Арутюнов, А.Р. Багдасаров, В.Н.Белоусов и др. М., 1994.

5. Черепанова С. Культуротворча функція мови і розвиток людського буття (філософсько-педагогічний аспект) // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 1998. - №4. – С.21-24.