Филологические науки / 9. Этно-, социо- и психолингвистика

Василенко В.А., Тимофєєва А.Ю.

Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ, Україна

Характеристики професійного спілкування у сфері юридичної діяльності

Проблема мовлення у професійному спілкуванні юристів є актуальною як у теоретичних, так і в практичних аспектах (В.И. Виноградова, 1994; С.А. Андреєвський, 2001; А.Ф. Коні, 2000).

Під спілкуванням розуміється процес встановлення і підтримки цілеспрямованого, прямого або опосередкованого тими чи іншими засобами контакту між людьми, так чи інакше пов'язаними один із одним у психологічному відношенні.

Слід відзначити, що мислення і мова людини так само розвиваються і проявляються в єдності. Так, у семантиці виявляється роль мови, яка є безпосередньою дійсністю мислення. Слова є засобом утворення та виразом розуміння, судження, віддзеркаленням предметів, явищ у свідомості. Зміст і форма мови людини залежать від її професії, досвіду, темпераменту, характеру, здібностей, інтересів, станів тощо. За допомогою мови люди спілкуються між собою, передають знання, впливають один на одного.

Юридична діяльність відноситься до суб'єкт-суб'єктної, тобто досягнення її цілей відбувається в системі „людина-людина”. Відповідно успішність такої діяльності багато в чому визначається умінням грамотно і професійно будувати своє спілкування. Правник як суб'єкт різних міжособистісних контактів активно бере участь у різних видах ділового спілкування. Йому постійно доводиться вступати в контакт з різними посадовцями, з керівниками місцевих органів влади, з представниками підприємств та установ. Спілкування з ними певним чином опосередковано впливає на ухвалення рішень організаційного, процесуального характеру або в цілому на всю його діяльність [1].

У науковій літературі поряд із поняттям “професійне спілкування” часто використовується термін “ділове спілкування” [2; 3; 4; 7], що вживаються як синоніми. Крім того, науковці досить часто виділяють два типи спілкування – неформальне і формальне [5]. Перше суб'єктивне, нерегламентоване, його мета й характер багато в чому визначаються особистими стосунками людей (мати – дитина, чоловік – дружина). Формальне обумовлене соціальними функціями людини, регламентоване за формою та за змістом (керівник – підлеглий). Ділове спілкування належить до формального, здійснюється відповідно до деяких правил і спрямоване на встановлення контактів і підтримку зв'язків між зацікавленими у спільній діяльності суб’єктами.

Ділове спілкування, на думку С.І. Ожегова, – це „спілкування, що стосується суспільної, службової діяльності, роботи” [6, с.136]. У діловій сфері людина проводить значну частину свого життя. Тут вона грає цілий ряд специфічних ролей: фахівця, керівника, підлеглого, колеги тощо. Кожна роль виконується у певній ситуації і регламентується певними соціальними нормами, правилами.

Складність контролю за ходом професійного спілкування пов'язана і з його характеристиками. Ці характеристики є загальними для всіх професіоналів, що працюють у сфері юрдичної діяльності. Виділимо найбільш вагомі з них.

Нормативна регламентація. Діяльність юриста досить чітко регламентована різними нормативними документами (Кримінально-процесуальний кодекс, Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”, відомчі нормативні акти тощо). Нормативні рамки, в яких юрист здійснює свою професійну діяльність, сприяють формуванню прагнення суворо дотримуватись правових норм, визначають відповідні стереотипи поведінки і спілкування. З одного боку, нормативна регламентация полегшує процес спіклування, його структуру, визначає соціальні ролі, права й обов'язки учасників. З іншого боку, ця характеристика виступає не тільки як фактор позитивно розвиває, дисциплінує юриста, але й як фактор, що ускладнює виконання професійних обов'язків. Очевидно, що виконання діяльності жорстко регламентованої правовими нормами вимагає від юриста постійного контролю за своїми діями, змушує приймати рішення в чітко визначений термін. Усе це припускає наявність визначеного набору особистісних характеристик (емоційно-вольових, інтелектуальних) і уміння ефективно будувати процес спілкування й керувати ним.

Часові обмеження. Ця характеристика професійного спілкування пов'язана з його цільовою спрямованістю і нормативною регламентованістю.

Ситуації професійного спілкування орієнтовані на досягнення конкретних професійно значущих цілей і завдань, час на вирішення яких визначено нормативними актами. Часові і нормативні рамки обмежують свободу маневру у спілкуванні, підвищують його інтенсивність. Це може призвести до того, що юрист буде ставитися до актів професійного спілкування формально. Наприклад, формально брати пояснення, щоб укластися в термін, установлений на збір оперативного матеріалу. Такий підхід не веде до професіоналізму в спілкуванні, навпаки, виробляє мовні штампи для проведення "стандартних" бесід. Спілкуючись у такому режимі, правник не враховує особливості особистості співрозмовника, контролює процес спілкування тільки в межах, необхідних для забезпечення формальної сторони справи. На відміну від такого підходу, професіонал, що знаходиться в умовах дефіциту часу, здатний визначити і реалізувати найбільш ефективну для даної ситуації тактику спілкування.

Владний характер професійних повноважень. Дана характеристика випливає з попередньої, оскільки Закон наділяє юриста (особливо представника державної служби) досить широкими владними повноваженнями. Реалізація владних повноважень нерідко може приймати конфліктний характер. Прийняття рішень у ситуаціях конфліктної взаємодії вимагає від юриста здатності аналізувати і прогнозувати наслідки своїх дій; емоційної урівноваженості і разом із тим рішучості; за необхідності – твердості в діях і поважного ставлення до людей. У процесі спілкування наявність владних повноважень провокує їхнього носія на роль „господаря становища”, людини, що визначає і диктує хід спілкування. Займаючи таку позицію, юрист не бачить особистості співрозмовника чи бачить її вкрай односторонньо. До відомих стереотипів такого „владного” спілкування відносяться: „Питання тут ставлю я!”, „Ви розумієте, куди потрапили?”, „Від нас так просто не йдуть!”. Зокрема, це властиво юристам, представникам силових структур. Спілкування в такому стилі може бути ефективним з юридично неграмотним суб'єктом чи з людиною слабкою в особистісному плані. Однак силові правоохоронні структури покликані боротися із серйозними злочинами, протистояти організованій злочинності, що припускає протистояння сильного й хитрого супротивника. У цьому випадку юристи повинні бути озброєні ефективними засобами професійного спілкування.

Вимушений характер спілкування. Ситуації професійного спілкування юриста мають переважно вимушений характер для його співрозмовників. Як правило, ці ситуації пов'язані з юридичними проблемами як у сфері карного, так і цивильного законодавства. У процесі вирішення таких проблемних ситуацій передбачаються не просто потенційно конфліктні відносини, але і досить жорсткі форми конфліктної взаємодії, аж до відкритої протидії. Разом із тим вимушеним у суб'єктивному змісті спілкування буває і для самого юриста. Мова йде про ситуації, коли співрозмовник неприємний юристу з яких-небудь особистісних характеристиках, але оскільки він, наприклад, є цінним джерелом інформації чи вигідним клієнтом, юрист просто зобов'язаний з ним спілкуватися. Більш того, у цих випадках співробітник як професіонал не має права зовні показувати співрозмовнику своє негативне ставлення.

Рольовий характер спілкування. Юрист є носієм цілком визначеної соціальної ролі, що припускає наявність широкого кола прав і обов'язків. Наприклад, соціальна роль представника державної служби накладає на професійне спілкування юриста вже розглянуті нами характеристики (регламентованість, вимушений характер, відповідальність тощо).Однак у даному випадку нас цікавить не соціальна роль юриста, а його психологічні ролі, котрі він повинен приймати, щоб досягти цілей професійного спілкування. Мова йде про ситуативні рольові позиції, про ролі „тут і тепер”, господаря становища і підлеглої сторони. Очевидно, що залежно від партнера по спілкуванню і ситуації юрист повинен уміти грати різні психологічні ролі.

Підвищена стресогенність. Професійна діяльність юриста в ряді випадків носить дуже напружений, відповідальний характер. Це може бути пов'язано, головним чином, з протидією зацікавлених осіб. Форми такої протидії можуть виражатися в неправомірному впливі на юриста і носити як явний, так і замаскований характер. Крім того, самостійну стресову ситуацію створює і сам по собі конфліктний характер юридичної діяльності. Нерідко нервово-психічні перевантаження призводять до розвитку стійких станів психічної напруженості, емоційної нестійкості, появі невротичних реакцій, психосоматичних функціональних розладів і різних захворювань на цьому ґрунті [7, c.130-134].

Таким чином, за родом своєї діяльності юрист повинен не просто контролювати процес спілкування, а ще й аналізувати його, враховуючи виділені специфічні характеристики професійного спілкування у сфері юридичної діяльності. Це припускає прораховування цілей співрозмовника (як явних, так і замаскованих), його психологічних ролей, виходячи з чого, юрист визначає тактику і керує ходом спілкування. Зробити контрольоване спілкування „природним” можна за допомогою оволодіння психологічною технікою спілкування, яка може включати в себе: техніку психологічного впливу; психотехніку визначення внутрішнього стану людини за зовнішніми ознаками поведінки; техніку встановлення психологічного контакту і довірливого спілкування; техніку конфліктної взаємодії. У подальших дослідженнях доцільно розробляти психологічний (методи, прийоми, техніки) інструментарій професійного юридичного спілкування й уміння його творчо застосовувати у професійній юридичній діяльності.

Література:

1.Васильев В. Л. Юридическая психология / В. Л. Васильев. – М., 2008. – 656с.

2. Горбунова Н.В. Технология развития и саморазвития культуры профессионально-делового общения студентов в процессе обучения в вузе (общепедагогический аспект): Дис. канд. пед. наук. – Саратов, 1999. – 234с.

3. Коваль М.С. Формування індивідуального стилю професійного спілкування у майбутніх офіцерів пожежної охорони: Дис. канд. пед. наук. – Київ, 1998. – 173с.

4. Кони А.Ф. Избранные труды и речи / А. Ф. Кони. – М., 2000. – 640 с.

5. Мишаткина Т.В., Бороздина Г.В. Культура делового общения: Уч. пособие. – Минск: Изд-во Союза НПК РБ, 1997. – 364 с.

6. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Русский язык, 1987. – 562 с.

7.Радомський І.П. Професійне спілкування в юридичній діяльності // Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Філософія. Психологія. Педагогіка: Зб. наук.праць. – Київ: ІВЦ “Політехніка”, 2006. – № 2(17). – С. 30 – 134.