Філософія /2 Соціальна філософія

к. філос. н., проф. Квіткін П.В.

Харківський університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба

к. філос.н., доц. Мартинюк В.М.

Полтавський національний технічний університет ім. Юрія Кондратюка

ПРОБЛЕМА ФУНКЦІЙ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ОСОБИСТОСТІ

Соціально-філософський підхід до проблеми ціннісних орієнтацій особистості вимагає з’ясування функцій ціннісних орієнтацій. Хоча проблема функцій ціннісних орієнтацій знайшла досить широке відображення у наукових дослідженнях, слід констатувати відсутність єдності в її вирішенні. Значною мірою це зумовлене специфікою предмета наукових досліджень і застосуванням різних підстав для виділення функцій ціннісних орієнтацій.

Так, А.О. Ручка в системі функцій ціннісних орієнтацій виділяє дві основні функції: ціннісну (орієнтує свідомість особистості на цінності, які вона сама визначає) і нормативну (визначає відповідність ціннісних орієнтацій реальній поведінці особистості), які, за його думкою, зумовлюють усі інші [7, С. 39 – 42]. Т.Б.Любімова зазначає, що представники західної аксіології звертають увагу на виділення Т. Парсонсом регулятивної функції ціннісних орієнтацій і функції альтернативної дії, а Г. Фелдінгом – організуючої та інтегруючої функцій ціннісних орієнтацій [5, С. 65].

Спираючись на результати досліджень науковців і виходячи з проведеного аналізу сутності і змісту ціннісних орієнтацій, можна стверджувати, що до основних функцій ціннісних орієнтації особистості належать: світоглядна, пізнавальна, адаптаційна, регулятивно-комунікативна, інтегруюча та організуюча (спонукаюча до діяльності) функції. Кожна з визначених функцій відіграє специфічну роль у процесі життєдіяльності особистості і вирішує тільки їй притаманні завдання.

Особливе місце серед функцій ціннісних орієнтацій особистості займає світоглядна функція. Зміст світоглядної функції ціннісних орієнтацій розкривається через з’ясування сутності світогляду. У “Філософській енциклопедії” світогляд визначається як узагальнена система поглядів людини на світ у цілому, на місце окремих явищ у світі і на її власне місце в ньому, як розуміння й емоційна оцінка людиною сенсу її діяльності і долі людства, як сукупність наукових, філософських, політичних, правових, моральних, релігійних, естетичних переконань та ідеалів людей [9, С. 454]. За думкою М.П. Федосєєва, світогляд – це система узагальнених уявлень про світ у цілому, про природні та соціальні процеси, що відбуваються в ньому, про ставлення людини до дійсності, яка її оточує [8, С. 39 – 40].

Наведені розуміння сутності світогляду яскраво свідчать, що його основу становить ціннісне ставлення людини до світу, природних та соціальних процесів, до системи взаємовідносин людей. Саме ціннісні орієнтації як відносно стале й вибіркове ставлення до системи суспільних цінностей, що сформоване в залежності від розуміння їх сутності, визначають світосприйняття та світорозуміння, інтегрують погляди та переконання осбистості.

Ціннісні орієнтації виконують функцію адаптації особистості до природного й соціокультурного середовища, до умов життєдіяльності, до професійної діяльності. Процес адаптації обумовлений системою об’єктивних і суб’єктивних факторів. До об’єктивних факторів процесу адаптації належать стан і ефективність економічних, соціальних, політичних і духовних процесів суспільної життєдіяльності; безпосередні умови життєдіяльності особи; зміст та особливості професійної діяльності. Серед суб’єктивних факторів процесу адаптації провідне місце належить ціннісним орієнтаціям. Саме ціннісні орієнтації дозволяють особистості адаптуватися до умов суспільного життя, до особливостей життєдіяльності, знайти своє місце і не розгубитися в бурхливих процесах соціальних трансформацій суспільства. [6].

Організуюча (спонукаюча до діяльності) функція ціннісних орієнтацій особистості полягає в детермінації соціальної активності. Звертаючись до проблеми детермінації соціальної активності, В.С. Бакіров указує, що в ціннісній свідомості формуються уявлення про різноманітні предмети і явища, які виступають матеріалом людської життєдіяльності. “Будучи своєрідними формами “соціальної пам’яті”, ці ціннісні уявлення відображають і ранжують значимість об’єктів з урахуванням потреб соціального організму” [1, С. 37]. Відобразивши окремі аспекти проблеми, цей підхід, разом з тим, орієнтується лише на ціннісні уявлення, залишаючи поза аналізом ціннісні орієнтації та інтереси. Більш глибоко цю проблему розкриває А.Г. Здравомислов, який одним із перших на соціальному й особистісному рівнях простежив взаємозв’язок потреб, інтересів і цінностей. “У світі цінностей знову виникає ускладнення стимулів поведінки людини і причин соціальної дії. На перший план виступає не те, що безумовно необхідне, без чого не можна існувати, не те, що вигідно з точки зору матеріальних умов буття, а те, що повинно бути, що відповідає уявленню про призначення людини і її гідність” [4, С. 160]. Ця точка зору відображає інший аспект: помічена важлива закономірність, що в переході від потреб до інтересів, а від них до цінностей відбувається ускладнення стимулів поведінки людини. Таким чином, розкривається функціональний аспект зв’язку елементів суб’єктивної детермінації, де акцентується значення ціннісних орієнтацій особистості, а не ціннісних уявлень (В.С. Бакіров) і не цінностей (А.Г. Здравомислов).

Ціннісні орієнтації важливі не тільки для визначення мети діяльності та поведінки. Функціональним аспектом ціннісних орієнтацій є санкціонування засобів досягнення певної мети, визначення конкретних шляхів, які призводять до її реалізації, способів дії. Від змісту ціннісних орієнтацій, їх сталості чи несталості залежать життєві цілі, плани і програми. Ціннісні орієнтації, а відповідно мета і плани життєдіяльності, не лише дають відповіді на питання: “у яких сферах життя треба сконцентрувати зусилля для досягнення успіху, що і в який період життя повинно бути досягнутим, якими засобами і в який конкретний відрізок часу можуть реалізуватися визначені цілі?”, але й є безпосереднім поштовхом до практичної діяльності щодо їх реалізації.

Ціннісні орієнтації особистості виконують регулятивно-комунікативну функцію. Людина в процесі взаємодії з навколишнім світом у межах конкретної системи суспільних відносин повинна зіставляти свої вчинки з інтересами соціальної спільноти та інших людей, їх прагненнями та очікуваннями. Останні, як у формі загальних принципів людської поведінки (загальнолюдські цінності), так і у вигляді конкретних правил поведінки, здатні набувати для індивіда й соціальних спільнот статусу об’єктивної реальності та самостійної цінності й виконувати роль соціального контролю. Це відбувається тоді, коли імпульс, що породжується ситуацією безпосереднього задоволення потреби, опосередковується певним способом поведінки, який санкціонований суспільством або групою.

Якщо формування соціальних норм стало важливою передумовою перетворення людини в суспільну істоту, то їх засвоєння – необхідна передумова входження кожного індивіда в систему суспільних відносин, становлення як особистості. Поза різноманітними нормативними контекстами (цінностей – норм) культури людина не може виразити своє ставлення до соціального світу, не в змозі виміряти значення свого вчинку для інших людей і суспільства в цілому, для самої себе. Будь-якій діяльності передує формування у свідомості її плану, який відображає джерело поведінки (потребу), мету діяльності і шляхи (засоби) досягнення цієї мети, що становить суб’єктивний бік вибору. Його невід’ємною складовою є моральний вибір, який, за думкою В.І. Бакштановського, поділяється на: ціннісно-орієнтаційний, основу якого становить процес мотивації, і цілереалізуючий – вибір відповідних засобів і способів вирішення [2, С. 12].

Регулятивно-комунікативна функція ціннісних орієнтацій особистості забезпечується функціонуванням декількох груп ціннісних орієнтацій. Перша група – орієнтації, що регулюють ставлення особистості до суспільства, Батьківщини: патріотизм, відданість Вітчизні, народу, вірність Конституції й громадянському обов’язку, самовідданість, самопожертвування та ін. Друга група – орієнтації, що регулюють процес професійної діяльності особи, її ставлення до праці: професійна компетентність, самостійність, діловитість та ін. Третя група – орієнтації, що регулюють відносини особистості з іншими людьми: справедливість, колективізм, терпимість, вимогливість, чуйність, щирість, відвертість, доброзичливість, порядність, тактовність, товариськість та ін. Четверта група – орієнтації, що регулюють ставлення особи до самої себе: моральний самоконтроль, гідність, скромність, совісність, самокритичність, відчуття власної гідності та честі та ін. [3].

Серед функцій ціннісних орієнтацій особистості окремо виділяється інтегруюча функція. На особистісному рівні ціннісні орієнтації інтегрують пізнавальну, емоційну, вольову сфери свідомості індивіда, створюють важливий зв’язок життєдіяльності індивіда з потребами та інтересами, з одного боку, і його цілями – з іншого. Потреба й мета в цій взаємодії органічно взаємопов’язані, будь-яка потреба реалізується в діяльності, метою якої є задоволення цієї потреби. Конкретна мета вважається досягнутою, коли потреба, заради реалізації якої вона ставилася, буде задоволеною. Центральне місце у взаємозв’язку потреби й мети займають інтереси й ціннісні орієнтації. Перші об’єктивують “коло” умов реалізації потреб, “поле” діяльності, а ціннісні орієнтації забезпечують вибіркове ставлення, формують генеральну лінію, спрямованість цієї діяльності і поведінки.

Ціннісні орієнтації органічно взаємопов’язані з потребами та інтересами і, так само як і останні, – іманентні свідомості особистості. Разом вони створюють, так би мовити, “трійник” суб’єктивної детермінації її соціальної активності, виконуючи в ній взаємодоповнюючі функції. Якщо потреби – спонукання, “пусковий механізм” діяльності, інтереси – об’єктиватор умов і визначення “поля” діяльності, то ціннісні орієнтації – своєрідний “селектор”, “фільтр” переваг і значущостей цінностей, що забезпечує вибіркове ставлення до них і визначення мети, генеральної лінії, спрямування цієї діяльності.

На груповому рівні ціннісні орієнтації сприяють формуванню загальної та корпоративної системи цінностей особистості, інтегрують індивідуальні та колективні інтереси.

Ціннісні орієнтації особистості виконують пізнавальну функцію. Процес пізнання, як процес духовного осягнення дійсності, вимагає не лише наявності суб’єкта та об’єкта пізнання, але й активності суб’єкта пізнавальної діяльності. Пізнавальна діяльність суб’єкта пізнання детермінована різноманітними факторами. Особливе місце серед них належить ціннісним орієнтаціям. Ціннісні орієнтації ініціюють пізнавальну діяльність, визначають сферу пізнавальних інтересів, забезпечують сталість пізнавальної активності, сприяють активізації процесу набуття і збагачення знань.

Таким чином, з позицій соціально-філософського аналізу, ціннісні орієнтації особистості постають як багатопланове системне утворення, у структурі якого, у залежності від рівня усвідомлення та сформованості ціннісних орієнтацій, їх спрямованості, ступеня загальності та сталості, місця та ролі в процесі життєдіяльності, від носіїв ціннісних орієнтацій виділяються органічно взаємопов’язані елементи.

Ціннісні орієнтації – багатофункціональне утворення, кожна функція якого відіграє специфічну роль у процесі життєдіяльності особистості і вирішує тільки їй притаманні завдання.

Література

1. Бакиров В.С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора. – Харьков, 1988. – 284 с.

2. Бакштановский В.Н. Моральный выбор личности: цель, средства, результаты. – Т.: Изд-во Томск-го ун-та, 1977. – 278 с.

3. Волобуєв М. І. Дослідження ціннісних орієнтацій студентів / М. І. Волобуєв // Вісник КНТЕУ. – 2010. – №6. – С. 116-121.

4. Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. – М.: Политиздат, 1986. – 211 с.

5. Любимова Т.Б. Понятие ценности в буржуазной социологии. – М., 1991. – С. 63 – 71.

6. Михайльченко М., Шайгородський Ю. Цивілізаційна чи ціннісна розколотість України? // Політичний менеджмент. – 2006. - № 6. С. 18 – 28.

7. Ручка А.А. Ценностный подход в системе социологического знания. – К.: Наукова думка, 1987. – 154 с.

8. Федосеев Н.П. Философия, мировоззрение, наука // Проблемы мира и социализма. – 1978. – № 12. – С. 39 – 40.

9. Философская энциклопедия. – М., 1964. – Т. 3. – С. 454.