Сандига О.І. Семененко М.Є.

Донбаський Державний Технічний Університет (ДонДТУ)

Проблема цінностей в контексті світогляду мислителів Нового часу

Дослідження формування проблеми цінностей у мислителів Нового часу постає дуже важливим, адже за словами І.Ф. Кононова, саме ці філософські погляди, а більш за все філософська думка І. Канта, постає загальним витоком сучасної постановки проблеми цінностей [1,156]. Перш за все поняття цінностей І. Кант пов'язує з поняттям доброї волі, яка має цінуватися незрівнянно вище, ніж будь-що здійснене нею на користь якоїсь схильності. Добра воля за Кантом – це чуттєва моральна здатність людини сприймати голос практичного розуму, який є стійким до побажань людини. Важливим у кантівському аналізі поняття цінності є те, що це поняття він співвідносить насамперед з людиною як метою, її розвитком, підкреслюючи суб’єктивний аспект цінностей.

Зміна сприйняття світу, яка розпочалася в добу Відродження в період Нового часу мала продовження. Світ все далі розглядався у своєї динаміці, й все більш відхилювався від контролювання колективної свідомості мікросоціуму, адже все більш стає зрозумілим, що людина не має можливості безпосередньо охопити, розглянути, з’ясувати й перевірити дуже складний та мінливий світ. Суб’єкт потрохи становиться автономним, самостійним, спроможним до обґрунтування свого сенсу життя. Метою людини, не зважаючи на вже існуючі взірці, постає бажання розглянути все своїми очами, зрозуміти своїм розумом і як слідство отримати судження, які в змозі витримали критику розумом. Цей підхід провокує перегляд існуючих парадигм май же що до всіх сфер життєдіяльності людини. Тобто філософські погляди мислителів Нового часу, ґрунтуючись на вченнях доби Відродження, акцентують увагу на значущі людського розуму, піддаючи сумніву той лад, який ще був притаманний Ренесансу й ототожнювався з упорядкуванням, джерелом якого поставав Бог. На думку К. Сипновича, “атомістичність” яка була притаманна новоєвропейської метафізиці, створює поняття індивідуалізму, завдяки якому індивід розглядається з позиції «аскетичного мінімалізму», дозволяючи зрозуміти його як сукупність біологічного тіла та раціонального мислення, що ні в будь-якому разі не відкидає розвиток науки, а лише підкреслює закономірність пізнання світу [2, 53].

В цілому, досліджуючи світоглядні орієнтири мислителів Нового часу слід зазначити, що спільною рисою для всіх її складових є орієнтація на розум, що вважається не лише практично доцільним, а й сенсожиттєвим. Відправним пунктом нової європейської раціональності та символом фундаментальної очевидності ratio для всієї наступної філософської традиції, як вважає С. Пролеєв, став знаменитий радикальний сумнів Декарта, за допомогою якого було встановлено чи підтверджено безперечну достовірність “ego” [3, 38]. Декарт пише: “…Під словом “мислення” (cogito) я розумію все те, що відбувається в нас свідомо, оскільки ми це розуміємо. Таким чином, не тільки розуміти, бажати, уявляти, а також і почувати є те саме, що мислити” [4, 316]. Саме новоєвропейське розуміння розуму, на думку сучасного мислителя Ю. Габермаса, і сприяло виникненню теорії модерну для якої, з одного боку, властиве відмова від субстанціональної раціональності традиційних релігійних та метафізичних способів тлумачення світу, а з іншого – довіра до процедурної раціональності, завдяки якої виправданні міркування в змозі претендувати на значущість чи то в сфері пізнання,чи то в сфері морально-практичних та етичних суджень [5, 11]. Досліджуючи філософський дискурс Модерну, Ю. Габермас пише, що Гегель відкриває принцип Нового часу – суб’єктивність, підкреслюючи, що виходячи з цього принципу модерновому світу притаманне як вищість, так і його кризовість [6, 27]. Поясняючи суб’єктивність через свободу та рефлексію Гегель зауважує, що контекстуально суб’єктивності притаманні: індивідуалізм (претензія на значущість окремої особливості); право на критику (виправдання певного визначення); персональність дії (відповідальність особливості за свої дії), що сприяє осмисленню філософії, як самоусвідомлюваної ідеї. Все це сприяло виникненню феномена раціональності, що згодом відбилося у виникненні сцієнтизму та методологізму.

Піддаючи критиці світоглядні орієнтири сьогодення М. Горкгаймер вважає, що соціальний універсум стає світовим суспільством ризику, що можна розглядати як наслідок трансформацій постіндустріального характеру та розгортання глобальних процесів. Взагалі, на думку мислителя, чинником цивілізації є поступова зміна природної селекції раціональною дією. Витоки цієї раціональності пов’язані, насамперед за М. Горкгаймером, з новоєвропейською метафізикою, адже вже Декарт намагається знайти місце для свого “ego”, якого не існує у природі, але яке перебуває досить близько від природи, оскільки робить її помітною для нас. Декартовське “ego” схильно до приємних і здорових емоцій, але нещадне до всього, що приносить сум. Напевне, його основне намагання – стримувати емоції, які заважають судженням. Кришталево ясна, непорушна і самодостатня математика, класичний інструмент формалізованого розуму, найбільше пасує для показу роботи цієї суворої інстанції. “Ego” опановує природу [7, 100]. Тобто Декарт метафізично затвердив панування розуму, перетворивши його, це панування в само очевидність та самодостатність суб’єкту.

Отже, впевненість більшості новоєвропейських мислителів, що людський розум містить у собі знання універсальних істинних принципів та законів й володіє здатністю до обґрунтування норм та цінностей сприяло подальшої емансипації людини, що у свою чергу спричинило формалізацію розуму й призвело до виникнення таких соціальних практик, як “панування задля панування”, які мають руйнівні наслідки як для самої людини, так і для природи в цілому. Але досліджуючи формування проблеми цінностей щодо уявлень мислителів Нового часу, не можна не звернути увагу на погляди Паскаля, який висловлював думку про те, що ціннісні судження постають судженнями насамперед почуття, а в ніякому разі не судженнями математичного розуму. Саме емоціям Паскаль віддає значне місце вважаючи, що емоційну цінність розум не в змозі збагнути, адже у серця є свої підстави, які розум не знає. Це є приводом до постійного переосмислення шляху розвитку людства, у якого ще є час збагнути куди треба йти?

Література

1. Кононов І.Ф. Етнос. Цінності. Комунікація (Донбас в етно-культурних координатах України) / Ілля Федорович Кононов. – Луганськ: Альма-матер, 2000. – 494 с. – (Монографія).

2. Сипнович К. Несколько слов о «различии» / К. Сипнович // Вопросы философии. – 1999. – № 1. – С. 53-64.

3. Пролеєв С.В. Модерна культура і глобальні трансформації сучасності /[ Бистрицький Є.К., Пролеєв С.В., Кобець Р.В., Зимовець Р.В.] / Ідея культури: виклики сучасної цивілізації. – К.: «Альтерпрес», 2003. – С. 12-76.

4. Декарт Р. Первоначала философии / Декарт Р. Сочинения в 2 т.–Т. 1.– М.: Мысль, 1989. – 654 с.– (Филос. наследие).

5. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие / Хабермас Ю.; [пер. с нем. под. ред. Д.В. Скляднева] – С.-Петербург, «Наука», 2000. – 377 с.

6. Габермас Ю. Філософський дискурс Модерну / Габермас Юрген [пер. з нім. та комент. В.М. Купліна] – К.: Четверта хвиля, 2001. – 424 с.

7. Горкгаймер М. Критика інструментального розуму / Макс Горкгаймер – Київ: ППС-2002, 2006. – 282 с. – («Сучасна гуманітарна бібліотека»).