Сайдакова Е.А. (аспирант)

ГОУ ВПО Самарская Государственная Областная Академия (Наяновой), Россия

Ліщинський М. В.

Національний Технічний Університет України «КПІ», Київ

Категорія часу в когнітивній науці.

Історія філософії знає чимало звернень до категорії часу а також спроб осягнути її в дусі універсалізму або релятивізму у побудові математичних або індивідуалістичних теорій. У 20-му сторіччі зацікавленість до категорії часу збільшується також і в науці, надії, що пов’язані насамперед з успіхами у фізиці. Але, слідом за «фізичним часом» починається розробка часу біологічного та геологічного. І навіть, якщо Кант помічав що буде неправомірним зведення філософської категорії часу до природознавчої, в дійсності час став характеризуватися емпіричним набором даних різних галузей науки, у тому числі і когнітивної.

Когнітивна наука - це наукова течія, яка ставить своєю ціллю синтетичний та міждисциплінарний підхід до пізнання. До составу когнітивної науки входить філософія свідомості, когнітивна психологія, когнітивна антропологія та лінгвістика а також досліджування у сфері штучного інтелекту. Головною характеристикою когнітивної науки є її зверненість до класичних філософських проблем. Біологічний час, час психологічний, час як об’єкт людського пізнання - це, мабуть і є основними концепціями часу , що розглядаються когнітивною наукою.

1.Проблема часу в Античності.

Проблема часу у філософії розглядалась вже з Античності. Одним з перших прикладів статичного сприйняття часу може слугувати онтологічна концепція створена Парменідом. Він вносить розбіжність між незмінним світом істини, реальності та світом думок, всі зміни в якому виникають завдяки людській свідомості. Цю точку зору захищав Зенон Елейський у своїх апоріях. Cуперечки між прибічниками ідеї нескінченно подільного часу, та ідеї його атомістичної будови подовжували стоїки.

Першим філософом-систематиком, що розробив категорію часу вважається Аристотель. Він у 4-ій книзі «Фізики» розглядає зв’язок часу, руху і існування. Концепцію Аристотеля можна характеризувати як реляційну, тому що час являє собою послідовність подій а також зв’язок минулого і майбутнього а також динамічну складову, оскільки часові процеси являють у собі безперервне становлення. Час не існує поза існуванням душі, тому що саме душа може відмірювати час. Але рух можливий також і при відсутності душі, тому упорядкованість подій існує.

Плотин уявляє два способи існування часу - матеріального і нематеріального. Хронос і Еон- ці два поняття часу, що панували в античній традиції дозволяють нам говорити про дві можливості існування категорії. Це, мабуть один з найяскравіших прикладів існування двох різних концепцій часу.

2. Проблема часу у Середньовічній філософії.

Аврелій Августин приносить свій неоціненний вклад у розвиток категорії часу, коли у «Сповіді» намагається здійснити теодицію. Бог, що існує у вічності, знаходиться поза часом і становленням, у той час, коли люди живуть у часовому просторі, тобто існування Бога визначається статичною концепцією часу, а людське життя тече в динаміці. Психологічна концепція часу будується на вченні Августина. Минуле і майбутнє існують тільки для людської душі, тому що є модусами свідомості. Августин пропонує психологічне трактування онтологічного часу.

3.Наукове розуміння часу.

Розвиток фізики дає нові перспективи у розумінні категорії часу. В сучасній фізиці існують теорії, що змальовують час як одновимірний лінійний континіум. В класичній механіці час одночасно, впорядкований, безперервний, безмежний та нескінчений. При цьому властивості часу носять абсолютний характер, а значить вони нічим, крім самих себе не обумовлені. Тривалість інтервалу між двома моментами не залежить ані від вибраної точки відліку ані від простору ані від часу. Другий закон Ньютона, що описує взаємозв’язок сили що діє на тіло, з масою цього тіла, симетричний в часі-тобто ми можемо змінювати порядок на зворотній але це не змінить фізичне явище. Це говорить нам про те, що часовий порядок не має напрямку, тобто час не є направленим.

Спеціальна теорія відносності створює нові уяви про час та простір. Вона розглядає фізичні явища, що виникають зі швидкостями, наближеними до швидкості світла. У цій системі тривалість часового проміжку залежить від швидкості руху відносно системи відліку. Час сповільнюється, чим ближче швидкість об’єкта, що рухається до швидкості світла. Спеціальну увагу у релятивістській фізиці приділяється поняттю одночасності. Тобто події, що відбулися одночасно в одній системі відліку не є одночасними в іншій. Час і простір неперервні. Загальна теорія відносності Ейнштейна говорить про залежність часу та простору від гравітаційних мас. Простір і час є неоднорідними і неоднаковими щодо різних гравітаційних умов. Простір і час не існують самі по собі але тільки як невід’ємна властивість гравітаційного поля.

Емпіричні дослідження, що проводяться в фізиці, мають визначені властивості. Експериментатор завжди виходить з векторності часового потоку ,яка зокрема, не може бути описана ні однією з теорій. З достатньо великими складнощами зтикається фізика з вивченням мікросвіту. Принцип доповненості Бога говорить що неможливо попередити як поведе себе частка, як хвиля або як частка, а тому для її опису потрібно буде доповнювати дані двох експериментів. Принцип невизначеності Гейзенберга говорить про те, що неможливо виміряти енергію і часову координату частки. Тому використання класичних понять про час в області квантової фізики ускладнено.

Квантова фізика- ще одна галузь, в якій рух, що описує рівняння Шредигера, є симетричним у часі. Тобто як і у класичній фізиці, ми не бачимо розмежування минулого з майбутнім. Усі фундаментальні фізичні закони описують симетричний порядок часового виміру. Лише в локальних теоріях ми зустрічаємось з описом направленості часу. Незворотність деяких процесів, наприклад ентропії, засвідчують про незворотність часових змін.

З цих висновків розгляду такої категорії як час, в історії філософії можна виділити наступні загальні ідеї, що стосуються проблематики вивчення часу в когнітивній науці. Розгляд часу як суб’єктивного феномену. Ідея конструювання свідомістю своїх об’єктів у часі, що розвивав І.Кант і Е.Гуссерлем. Особливості психологічного часу, його неоднорідність та нерівномірність.

Література:

1. Августин Аврелий. Исповедь. Пьер Абеляр. История моих бедствий. М. 1992.

2. Аристотель. Физика. / Аристотель. Соч. в 4-х томах. 1978. Том 3.

3. Аскольдов С.А. Время онтологическое, психологическое и физическое. Из статьи «Время и его преодоление». // На переломе. Философские дискуссии 20-х годов: Философия и мировоззрение /Сост. П.В. Алексеев. - М.: Политиздат, 1990. С.398 - 402.

4. Гуссерль Э. Феноменология. Статья в Британской энциклопедии. // Логос. 1991. №1, стр. 12-21.

5. Кант И. Критика чистого разума. // Сочинения в 6 т.М., 1964. Т.3.

6. Лакофф Д., Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем. // Теория метафоры. М.: «Прогресс», 1990. Стр. 387-415.

7. Block R. Models of psychological time. // Cognititve models of psychological time. /R.A. Block (ed.). Hillsdale, New Jersey, 1990.

8. Gardner H. The mind’s new science. A history of the cognitive revolution. USA: BasicBooks, 1987.

9. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. Избранные труды, Т.2. .-ЦГНИИ ИНИОН РАН, 1999 г., 253с.

10. Уитроу Дж. Естественная философия времени, пер. Ю.Молчанова.- М., 2003г. 402c.