Дибченко О.І. , Кондратьєв В.О.

Законодавчі засади оптимізації валютно-курсової політики в Україні.

Рада Національного банку України (надалі НБУ) розробляє «Основні засади грошово-кредитної політики» і подає їх Верховній Раді України для інформування; вона ж «здійснює контроль за виконанням основних засад грошово-кредитної політики» [2].

Керівництво НБУ отримало можливість самостійно розробляти і самим себе «контролювати» у сфері, що безпосередньо пов’язана з національною фінансово-економічною безпекою країни, що є досить комфортним режимом роботи. Всі спроби науковців і аналітиків, а саме Ковальчука А. І., Матіоса А. В., Савлука М. І., Пуховкіна М.Ф., які професійно займаються цією проблемою не змогли в повній мірі привернути увагу законодавців до правової некоректності багатьох положень і статей закону України про НБУ [3].

Метою цієї статті є спроба проаналізувати, яким чином здійснюється валютно-курсова та емісійна політика країни та запропонувати внесення змін до законодавства України стосовно діяльності НБУ.

Валютно-курсова політика НБУ базується здебільшого на принципі оперативного регулювання, тому з точки зору стратегічних перспектив вона залишається непрогнозованою. Валютно-грошовий цикл передбачає органічне поєднання в собі трьох складових: ревальвацію – стабільність – девальвацію. Практичне використання ревальвації чи девальвації має бути всебічно виваженим і поступовим. Відсутність послідовності у валютно-курсовій політиці, а також штучне провокування недостатності грошової маси негативно впливають на внутрішню та зовнішню діяльность.

Науково обгрунтоване розуміння проблеми, що вигідніше для країни – девальвація чи ревальвація національної валюти, до цього часу залишається в дискусійному полі.

По-перше, політика зміцнення валютних позицій національної грошової одиниці здешевлює критичний імпорт енергоносіїв, який займає досить помітне місце в національному торговому балансі. Контраргументом щодо цієї позиції є той факт, що на одиницю валового національного продукту (ВНП) Україна витрачає на порядок більше енергоносіїв, аніж країни Західної Європи. Негативний вплив ревальвації проявляється насамперед у зменшенні експорту, тобто можливості заробляти валюту на придбання тих же енергоносіїв.

По-друге, монетаристи заявляють про можливе «здешевлення технологічного імпорту машин та обладнання», що сприяє оновленню виробничих фондів. Але статистика показує, що в країну, де слабка національна валюта, і високий обмінний курс, ніхто не ввозить сучасне технологічне обладнання, а як правило, імпортують фізично і морально застарілі вироби. Слід також зауважити: зарубіжні інвестиції находять саме тоді, коли імпорт подорожчав, а не тоді, коли він дешевшає.

По-третє, мають місце твердження, що ревальвація здешевлює обслуговування зовнішнього боргу. Але ж, якби не було ревальвації, то не було б і зовнішнього боргу, а саме для того, щоб штучно зміцнювати валютні позиції гривні, і потрібні боргові валютні залучення, що має своїм наслідком збільшення зовнішнього боргу.

Також слід звернути увагу на те, що у жодній країні не може бути такого стану, коли центральний банк без будь-якого контролю з боку суспільства розпоряджається первинною емісією, на свій розсуд визначає грошово-кредитну і валютно-курсову політику. Не можуть існувати незалежно одна від одної «економічна політика держави» і «валютно-курсова» та «грошово-кредитна» (чи будь яка інша) політика НБУ.

Лише в Україні має місце фактичне привласнення Національним банком всього золотовалютного резерву держави, НБУ здійснює самостійну грошово-кредитну політику, яка у багатьох випадках не просто відрізняється від лінії уряду, а спрямована у протилежному напрямі, що нерідко несе загрозу економіці держави. В той же час, повну відповідальність за стан економіки і добробут населення несуть уряд і парламент.

Незважаючи на очевидну загрозу стагнації, Національний банк виявляє намір і надалі, при чому ще більш жорстко, продовжувати ту ж саму скромпрометовану політику в монетарній сфері. Саме у цьому сенсі необхідні принципові зміни до чинного закону про НБУ. Тому Верховна Рада України зобов’язана законодавчо забезпечити перехід на нову парадигму здійснення грошово-кредитної і валютної політики в державі.

Отже, коренних змін потребує Закон країни «Про Національний банк України». Основна частина вкрай назрілих поправок стосується встановлення чіткого механізму підзвітності та підконтрольності Національного банку Верховній Раді України.

Парламент, як єдиний орган законодавчої влади в країні не має право бути стороннім спостерігачем діяльності центрального банку в режимі абсолютної свободи, непідзвітності і непідконтрольності. Не може бути в демократичній державі жодної установи, повністю «незалежної» від волі народу.

Література

1) Конституція України від 28 червня 1996 р. із змінами, внесеними згідно із Законом №2952 – IV від 01.02.11 ВВР, 2011, №10, ст. 68.

2) Закон України «Про Національний банк України» (п.1, ст. 9)

3) Закон України «Про реструктуризацію боргових зобов’язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України» від 20 квітня 2000 р. №1697 – III.

4) Вісник прокуратури України. – 2009. - №8. - С. 16-25.