Ігнатенко
О.О.
Студент групи ПММ-51 юридичного факультету Національного
університету
державної податкової служби України
м. Ірпінь, Україна
Науковий
керівник: Ст. викладач кафедри міжнародного права Національного університету державної податкової служби України
Чайка
В.В.
Юридичні аспекти транскордонного банкрутства
Сьогодні в
багатьох країнах світу банкрутство являє собою інститут фінансового права, що динамічно
розвивається. На даний розвиток впливають як економічні, так і політичні
міждержавні фактори. Економічні процеси, які виникають на міждержавному рівні,
призводять до створення чи розвитку відповідного правового механізму їх урегулювання.
Динамічність розвитку банкрутства як фінансового інституту, що зумовлена
необхідністю пристосування діючого законодавства до швидкоплинних відносин в
сфері економіки, за останні роки призвела до прийняття нових матеріальних норм
або внесення суттєвих змін до спеціальних законів (Канада, США, Німеччина).
Поступове
входження у міжнародний обіг такої правової конструкції як транскордонні
банкрутства вимагає проведення додаткових досліджень у сфері уніфікації
процедур банкрутства, які будувалися б на узгоджених підходах у регулюванні
відносин неплатоспроможності. Такі процеси
відбуваються під гаслом розроблення найоптимальнішого режиму чи моделі
законодавства про банкрутство, яка була б узгодженою та готовою для сприйняття
у країнах світу.
Дослідженням
даної проблематики присвячена значка кількість наукових праць, серед яких на
особливу увагу заслуговують праці О. Бірюкова, В. Джуня, М. Телюкіна, В. Степанова,
М. Тітова, Б. Полякова, В. Радзивілюка та ін. Наукові дослідження цих та інших
учених стосуються переважно особливостей розвитку зазначеної сфери правового
регулювання суспільних відносин на сучасному етапі розвитку молодої демократії,
якою є Україна, або ефективності окремих положень вітчизняного законодавства
про банкрутство.
Сучасні
правила щодо транскордонних банкрутств займають чітке місце складному комплексі
матеріальних, процесуальних і колізійних норм національних законодавств. Без
належного регулювання цих відносин неможливо забезпечити ефективний захист
майнових інтересів національних підприємств за кордоном, так само як і
іноземних представників бізнесу на національному ринку. Цього вимагають сучасні
умови ведення міжнародного бізнесу.
На
жаль, українське законодавство не містить норм щодо регулювання правових
відносин, пов’язаних з розглядом транскордонних спорів про банкрутство.
Словосполучення
«транскордонна неспроможність» або «транскордонне банкрутство» у науковій
літературі на території колишнього Радянського Союзу вперше з’явилось у 1998 р.
у працях російського вченого В. Степанова. В Україні ця конструкція була вперше
введена в науковий обіг в 1999 р. В. Джунем.
У
процесі реформування законодавства про банкрутство парламентарі багатьох країн
світу намагаються виробити оптимальний режим регулювання відносин неплатоспроможності,
який враховував би інтереси основних учасників справ про банкрутство, передусім
кредиторів і боржника. Крім того, важливе значення мають інтереси держави,
пов’язані із запровадженням правових механізмів розв’язання проблем
заборгованості, які були б зрозумілими та доступними для використання
приватними особами і державою.
У
світі відомо кілька способів запровадження правил, пов’язаних із транскордонним
банкрутством, в національне законодавство. Зазвичай дані уніфіковані норми
містяться в міжнародних документах, зокрема у Типовому законі ЮНСІТРАЛ 1997 р.
про транскордонну неспроможність [6]. Один із таких способів передбачає приєднання (підписання,
ратифікацію) країни до багатосторонніх договорів, у яких містяться відповідні
положення. Досить поширеним сьогодні є інший спосіб, коли відповідні норми
іноземною країною застосовуються судом у транскордонних справах на основі взаємності.
Третій спосіб передбачає імплементацію уніфікованих правил ведення справ щодо
транскордонного банкрутства з іноземним елементом незалежно від того, чи є
відповідна держава учасником міжнародного договору.
Так,
вчений-правник, В.В. Степанов на основі проведеного порівняльного аналізу
законодавства про банкрутство країн світу наводить три моделі законодавства про
банкрутство. Він зазначає, що перша модель, яка є німецькою (автор М. Бальц),
передбачає створення механізмів для максимального розподілу активів боржника.
Друга модель (англійська система) спрямована на розподіл активів боржника, а
також захист системи кредитування. Третя модель (американська та французька),
до якої автор відносить і російське законодавство, має на меті, крім
ефективного розподілу майна неспроможного боржника, ще й виконання
макроекономічних функцій-збереження ефективного функціонування економіки
взагалі [7, с. 23].
Український
вчений В.В. Джунь зазначає, що концепція законодавства про неспроможність у
Франції надає перевагу ідеї збереження діючих підприємств і робочих місць за
рахунок обмеження прав та інтересів, у тому числі і забезпечених. У США, як
стверджує вчений, пріоритетним завданням законодавства про банкрутство є не
стільки задоволення вимог кредиторів неплатоспроможних боржників, скільки
збереження ділової активності цих боржників [8, с.14].
Аналізуючи
українське законодавство з питань банкрутства, слід зазначити, що правову
основу становить як спеціалізований нормативно-правовий акт - Закон України
«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від
14.05.1992 р., так і низка інших законодавчих актів, серед яких Цивільний кодекс
України, Господарський кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України,
Господарський процесуальний кодекс України, Закон України «Про виконавче
провадження», Закон України «Про міжнародне приватне право» та ін.
Так, згідно з
Законом України від 14.05.1992 р. «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом» під банкрутством розуміється визнана
господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та
задовольнити визнанні судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування
ліквідаційної процедури [2].
Законодавець
також наводить визначення поняття «банкрутство» й в іншому кодифікованому
нормативному акті – Господарському кодексі. Так, відповідно до ч.2 ст. 209
ГК під банкрутством слід розуміти нездатність боржника відновити свою
платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як
через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури [1]. Фактично ГК
дублює положення спеціалізованого законодавства, що є негативним явищем, коли
одні й ті ж самі правовідносини водночас регулюються різними
нормативно-правовими актами, що й призводить до плутанини та різного
застосування законодавства при провадженні процедури банкрутства.
Отже, існує
відповідна проблематика реформування даного правового інституту. Підставою для
реформування даного законодавства може слугувати:
-
динамічність розвитку суспільних відносин банкрутства;
- моральна та
ефективна застарілість законодавства про банкрутство. Про це може говорити і
той факт, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом» був прийнятий ще на початку 90-х років. Відповідні зміни, які
вносились до нього законодавцем, не дають ефективного вирішення даної
проблематики. Підтвердженням цього може слугувати навіть той факт, що загальний
термін процедури банкрутства в Україні становить приблизно 3 роки. В свою
чергу, якщо взяти хоча б таку країни на колишньому радянському просторі як
Казахстан, то даний термін становить всього 1,5 року [4];
- досить
розгалужена система нормативно-правових актів, які врегульовують дані
відносини, що призводить до колізійного застосування норм.
Законодавець
пропонує два шляхи вирішення даної проблеми.
Перший шлях
полягає в зміні та доповненні вже існуючих нормативно-правових актів, котрі
врегульовують дані питання. Про існування цього напряму свідчить реєстрація та
розгляд Верховною Радою України низки нормативно-правових актів, які спрямовані
на вирішення відповідних колізій або розбіжностей в даному правовому питанні у
зв’язку з динамічним розвитком інституту банкрутства. Свідченням цього можуть
слугувати проекти Законів України «Про внесення змін до Законів України «Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» за
реєстраційними номерами: №3528 від 04.03.2009р.,№6612 від 30.06.2010р., та
№7329 від 04.11.10р. Але дані проекти стосуються лише окремих специфічних
питань банкрутства і не можуть в цілому вирішити дану проблему, про що свідчить
той факт, що вони пройшли лише перше читання.
Другим
напрямком реформування даного інституту є запропонований Кабінетом Міністрів
України Проект Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом» за № 4212 – VI від 18.05.2011р[3].
Даним проектом пропонується відповідна низка змін законодавства, яке стосується
банкрутства. Серед яких слід навести той факт, що відміняється правове
регулювання проблематики банкрутства ГК, тобто скасовується Глава 23 ГК
«Визнання суб’єкта підприємництва банкрутом», а також вносяться відповідні
зміни щодо проблематики транскордонного банкрутства. Підтвердженням цього є
внесення змін до ч.11 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Дані зміни стосуються визнання підсудності справ про банкрутство з іноземним
елементом, де передбачається, що якщо у справі про банкрутство боржник має
місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території
України, то це є підставою для прийняття справи у провадження відповідним
господарським судом України [5].
Отже,
можна зробити висновок, що кожна країна прагне до якісного і ефективного врегулювання
відносин банкрутства, метою якого є задоволення інтересів як кредиторів, так і
боржників. Доктрина та практика показує, що існують відповідні шляхи
впровадження змін до інституту банкрутства, які не лише висвітлені в наукових
працях, але й мають своє місце в імплементації їх в законодавство різних країн.
Також у наш час не вирішеним є питання банкрутства в Україні, що призводить до
надмірного бюрократичного обтяження відповідної процедури та зниження
ефективності діяльності даного фінансово-правового інституту.
Список
використаних джерел:
1.
Господарський кодекс України : станом на 19 січ. 2012 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. // Відомості
Верховної Ради України. – 2003. - № 18. – Ст. 144.
2. Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом : Закон України : станом
на 16 жовт. 2011 р. / Верховна Рада України. – Офіц.
вид. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 31. – Ст. 440.
3.
Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом : проект Закону України від 18 трав. 2011 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc
34?id=&pf3511=40430&pf35401=192497.
4.
Пояснювальна
записка до Проекту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом» від 18 трав. 2011 р. [Електронний
ресурс]. - Режим доступу http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/
zweb_n/webproc34?id=&pf3511=40430&pf35401=192608.
5.
Порівняльна
таблиця до Проекту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом» від 18 трав. 2011 р. [Електронний
ресурс]. - Режим доступу http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb _n/webproc34?id=&pf3511=40430&pf35401=192609.
6.
Типовий
закон ЮНСІТРАЛ про транскордонну неспроможність : станом на 25 трав. 2007 р.
[Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_
877.
7. Степанов
В. В. Несостоятельность (банкротство) в России,
Франции, Англии, Германии. - М. : Статут, 1999. – 204 с.
8.
Джунь В. В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і
особливості становлення в Україні. - К. : Юридична практика, 2006. – 384 с.