Право/2. Административное и финансовое право

 

 

К.ю.н. Дорохіна Ю.А.

Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва

та дизайну ім.М.Бойчука, Україна

 

Особливості формування адміністративно-правового

інституту юридичної особи в умовах євроінтеграції

 

З початком третього тисячоліття відбу­вається усвідомлення нових реалій суспільного життя, пріоритетом внут­рішньої та зовнішньої політики держави є інтеграція України до Європейського Союзу, введення її до архітектури європейської без­пеки, гарантування власної безпеки, забезпе­чення безпеки і добробуту громадян, що зу­мовлює вступ України в якісно новий етап розвитку. Цей етап визначається створенням атмосфери принциповості, відвертим вияв­ленням недоліків, що впливають на рівень захищеності прав людини, забезпеченням безпеки суспільства й індивіда.

З того часу, як Україна визначилась щодо свого наміру інтегруватися до європейського співто­вариства, одним із способів досягнення цього є узгодження українського та європейського права взагалі та правових норм, що регулю­ють діяльність юридичної особи зо­крема. Досягнення цієї мети можливе лише на шляху засвоєння змісту європейського права в цій сфері.

Процес інтеграції та існування України як члена Європейського Союзу вимагає прийняття і виконання всіх вимог acquis communautaire. Acquis communautaire  перекладається з французької як надбання або доробок співто­вариства, громади, як спільне надбання. Проте у сучасному правовому значенні acquis вперше було вжито Європейською Комісією 1969 р. у зв'язку з підготовкою до першого розширення ЄС. Тоді словосполученням acquis communautaire було позначено сукупність досягнень європейської інтеграції, яка не може бути предметом переговорів при вступі до Співто­вариства (на той час - співтовариств) нових держав-членів. Держави, які бажають стати членами ЄС, або приймають acquis, або вони не вступають до Співтовариства. [1]

Слід зазначити, що в європейському кон­тексті поняття acquis communautaire не обме­жується лише сукупністю установчих дого­ворів та нормативно-правових актів, прийня­тих компетентними органами ЄС у межах їх повноважень, а охоплює й прецедентне право Суду ЄС, а також "правову культуру й ідео­логію, що сформувалися в ході динамічного розвитку інтеграційних процесів у Європі".[2]

Відповідно до Закону України від 18.03.2004 р. "Про За­гальнодержавну програму адаптації законо­давства України до законодавства Європей­ського Союзу" acquis communautaire (acquis) - це правова система Європейського Союзу, яка охоплює акти за­конодавства Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках Євро­пейського співтовариства, спільної зовніш­ньої політики та політики безпеки і співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ. У цьому контексті зрозуміло, що з євро­пейським ставленням до права як однієї з фундаментальних підвалин сучасної євро­пейської цивілізації аcquis в юридичному сенсі ототожнюють з правовою системою Євросоюзу.[3]

Слід зазначити, що відносини Європей­ського права та національного права держав-членів характеризуються наявністю чотирьох важливих принципів: верховенство права ЄС відносно права держав-членів; пряма дія права ЄС; інтегративність норм права ЄС у націо­нальні системи права держав-членів; юрисдикційний захист права, що здійс­нюється судовими установами ЄС. Всі ці принципи тісно пов'язані між собою. Сутність принципу верховенства права полягає в наділенні норм права ЄС вищою юридичною силою щодо норм національного права держав-членів. У ви­падку колізії норми національного права і права ЄС переважну силу має остання. Саме вона і підлягає застосуванню національною адміністрацією і судами.

Європейський адміністративний простір в основному було створено за допомогою механізмів прецедентного права, яке сформувало такі основні принципи європейського адміністративного права:  управління згідно із законом або правовою впевненістю; зобов’язання органів державної влади діяти відповідно до покладених на них завдань; право на дієву систему державного управління, здатну ефективно реалізувати європейське законодавство; принцип недискриміна-ції; пропорційність; право бути вислуханим у процесі адміністративного провадження та право на належне провадження справи; захист легітимних очікувань; тимчасові засоби судового захисту проти діяльності адміністративного органу; обґрунтування доцільності адміністративних рішень; нагляд за функціону-ванням адміністрації та право оскаржувати адміністративні рішення в судах; своєчасність дій та рішень державного управління.(European Principles for Public Administration, Sigma Papers: № 27 Paris, OECD, 1998)

Проблеми інтеграції адміністративно-правової системи України до ЄС обговорені на  національно наукових конференціях, міжнародних конференціях, семінарах, круглих столах з ініціативи Центру політико-правових реформ, Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Національній  Академії правових наук України, викладені у збірці наукових праць "Адміністративна реформа в Україні: шлях до європейської інтеграції"[4], у науковому виданні Януса Гонцяжа та Наталії Гнидюк "Адміністративна реформа: нездійсненні мрії та втрачені можливості"[5].

За умов демократичних змін у житті українського суспільства вітчизняними вченими-юристами сформульовано висновок про те, що до суспільних відносин, які формують предмет адміністративного права, входять і ті, що формуються під час діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо забезпечення реалізації та захисту в адміністративному порядку прав і свобод громадян, надання їм, а також юридичним особам різноманітних адміністративних (управлінських) послуг[6].

Процес інтеграції України до європейського правового простору, що розпочався і триває, передбачає, серед іншого, повномасштабне реформування правової системи на основі принципів та стандартів, що сформувалися на загальноєвропейському рівні. Зокрема, розпочаті в Україні адміністративна та судова реформи, створення в Україні системи адміністративних судів, розробка нормативної бази регулювання адміністративного судочинства відбуваються із врахуванням у цих процесах міжнародних стандартів, окремих теоретичних положень правової доктрини та  позитивного практичного досвіду зарубіжних держав.          

З аналізу пункту 1 статті 6 Конвенції та окремих рішень Європейського суду з прав людини випливає, що систему права на справедливий судовий процес складають такі елементи, як : право на справедливий судовий розгляд, право на відкритий судовий розгляд (в тому числі публічне проголошення рішення), дотримання критерію „розумного” строку, незалежність та неупередженість суду, створеного на підставі закону. Однак систему цих елементів не можна, на нашу думку, вважати повною без врахування таких важливих факторів як можливість доступу до суду  кожної   особи у випадку  виникнення спору з адміністративних правовідносин та ефективність судового контролю за актами та діями (чи бездіяльністю) адміністрації.

Таким чином, з врахуванням положень статей 6 та 13 Конвенції, система стандартів адміністративного процесу може бути представлена таким чином: 1. право на суд (як його прояв – право на доступ до суду); 2. право на справедливий судовий процес, що включає такі організаційні та процесуальні гарантії: а) розгляд справи судом, створеним на підставі закону; б) незалежність та неупередженість суду; в) публічний розгляд справи та проголошення рішення суду;г) справедливий судовий розгляд; д) розгляд справи впродовж розумного строку; 3. ефективність судового контролю за актами та діями (чи бездільністю) органів публічної влади та дієвість судового рішення. Все це може бути застосоване щодо юридичної особи.

Проявом цього права є забезпечена можливість кожної юридичної особи звернутися до суду. Щодо адміністративних справ це право  полягає в тому, що кожен, хто вважає, що втручання адміністративної влади у здійснення його права є незаконним, повинен мати можливість подати відповідну заяву в суд, який відповідає вимогам статті 6 Конвенції  (Рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 в справі  Sporrong and Lönnroth v. Sweden, Publ. Court, Series A, vol. 52). Відповідно, кожен, хто вважає, що санкція, застосована щодо нього адміністративним органом, є незаконною, повинен мати можливість оскаржити накладення цієї санкції в суді. Таким чином, стаття 6 гарантує, зокрема, право на судовий перегляд адміністративних актів (в тому числі дії чи бездіяльності).

Як зазначено у доповіді Поля Лемменса[7], право на доступ до суду має бути ефективним. Ця вимога в складних справах включає в себе систему правової допомоги заявникам, які не мають змоги сплатити за послуги юриста (в цьому аспекті можна зазначити справу Європейського суду Airey v. Ireland від  9 жовтня 1979,  в якій Європейський суд підкреслив, що в цивільному процесі надання правової допомоги не є абсолютно обов'язковим, як в кримінальному процесі. Однак, надання правової допомоги є необхідним у випадках, коли особа сама не може представляти свої інтереси або в разі, коли національний закон визнає юридичне представництво обов'язковим).

Однак, оскільки інститут адміністративної юстиції як окремого виду судового процесу є відносно новим для української правової системи, такий досвід вартий запозичення і в процесі правозастосування, забезпечення реалізації закріплених на законодавчому рівні правових принципів та прав юридичної особи. Отже, подальше наукове дослідження феномену юридичної особи як суб’єкта адміністративного права та нормативне визначення засад їх участі, в тому числі і у відносинах процесуального, процедурного змісту, повинні здійснюватися з урахуванням принципів Європейського адміністративного простору, принципів європейського адміністративного права із тим, щоб забезпечити уніфікацію нормативних засад участі юридичної особи як суб’єкта адміністративного права в Україні та європейських країнах, максимальної реалізації останніми своєї правосуб’єктності та захисту прав, свобод, законних інтересів.

 

Література:

 

1. Европейское право / Под ред. Л. М. Зитина. -М., 2000. - 720 с.

2. Вовк Т., Водянніков О., Коноваленко І. Подат­кові аспекти права СОТ та acquis  ЄС: орієнтири податкової реформи в Україні. - X., 2001.

3. Вовк Т., Водянніков О., Коноваленко І. Подат­кові аспекти права СОТ та acquis ЄС: орієнтири податкової реформи в Україні. - X., 2001.

4. Адміністративна реформа в Україні: шлях до Європейської інтеграції: Збірник наукових праць.-К., 2003.

5. Гонцяж Я., Гнидюк Н. Адміністративна реформа: нездійсненні мрії та втрачені можливості. Як знайти конструктивний шлях для реалізації основних компонентів адміністративної реформи?-К.-2002.

6. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / Авер’янов В.Б., Дерець В.А., Школик А.М. та ін.; За заг. ред. Авер’янова В.Б. – К., 2007. – 288 с.

7. Paul Lemmens, Director of the Human Rights Centre, Catholic Uninersity of Leuven (Belgium).  The main features of judicial control of administrative action in the lights of the case-law of the European Court of Human Rights. Матеріали зазначеної Конференції