Шапошнікова Д.В., Кулешова В.А.

Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського, Україна

Трапеза як предмет соціологічного аналізу

У соціальному існуванні неминуче виявляється, що суттєві елементи, властиві всім індивідам будь-якої групи, ніколи не виявляються як вищі, але найчастіше як нижчі потреби й інтереси цих індивідів.

І це не лише тому, що в середині органічних видів форми і функції, властиві кожному індивідові, є успадкованими від більш ранніх, тобто абсолютно примітивними, грубими, цілковито прив'язаними до життєвих потреб. Радше те, що властиве кожному, властиве йому за природою; і взагалі для людини властиво нисходити від вищого до нижчого; але не так легко від нижчого до вищого піднятися – тому загальний рівень, що всіх об'єднує, дуже близький до найнижчого рівня.

Усе вище, духовне, значне не тільки розвивається окремими індивідами; крім того там, де окремий індивід сповідує вищі цінності, вони мають специфічну тенденцію і відрізняються від загального рівня.

Передусім загальне – це те, що притаманне всім людям: те, що всі вони мають їсти й пити [1, с. 187].

З огляду на деяку екзотичність даної теми можна зазначити, що трапеза як історично зумовлена форма спілкування з давніх-давен цікавила соціологію. У працях М.Вебера, присвячених соціології релігії, в яких він досліджує магічно зумовлені заборони певних страв, можна натрапити на міркування з приводу спільноти трапези, котру він визначав як дуже важливе джерело інституту спільноти [2, с. 179].

Звернення до тем їжі та трапези як до предмета соціологічного аналізу стає вельми актуальним у наші дні, коли сучасна культура переживає безпрецедентний інтерес до гастрономічних питань. Величезними накладами друкують видання, присвячені питанням кулінарії, розквітає новий для нашого суспільства жанр кулінарної есеїстики [2, с. 185].

Отож, мета статті – розглянути трапезу як предмет соціологічного аналізу на основі праць Зімеля та Еліаса.

У статті "Соціологія трапези" (1910), Ґ.Зімель продовжує розмірковувати з приводу своєї улюбленої теми: яким чином можливе суспільство. Стаття "Соціологія трапези" вийшла друком у тому ж році, що й славнозвісна "Соціологія спілкування", і є своєрідним коментарем до неї [2, с. 179-180].

Зімель виступив на соціологічній ниві як представник так званої формальної школи в соціології, що переймалася пошуком апріорних умов соціальності.

Соціологові на зламі ХІХ-ХХ століть важко було відмовитися від думки, буцімто суспільство складається з індивідів, що до виникнення суспільства існував деякий анархічний індивід, наділений грубим інстинктом, некерованим бажанням, над яким у процесі цивілізації надбудовується певна культурна форма, що в соціальному аналізі слід виходити з індивідуального егоїзму, "натуралістичного індивіда", натуралізм якого долається в процесі цивілізації. Індивід залишається головним елементом, із яких складається суспільство, таким є індивід і в "Соціології трапези", наділений примітивною фізіологією й егоїзмом [2, с. 180].

Логіка аналізу феномена трапези розвивається із концепції Зімеля чистих форм. Для нього як соціолога трапеза становить інтерес, бо дає можливість реалізуватися такій формі взаємодії, як розмова, а розмова – це вже форма спілкування. Історія трапези – це еволюція процесу усуспільнення, що набуває різноманітних культурних форм.

У процесі трапези долається егоїстичний інстинкт, спрямований на задоволення примітивних потреб завдяки переходу до чистої колективності. Утворення спільноти відбувається тоді, коли трапеза починає підпорядковуватися певним нормам. Зімель досліджує різноманітні форми її регулювання. Найпершою формою є повторюваність у певний час, потім з'являються правила, що безпосередньо регулюють поведінку за столом. Ця поведінка набуває дедалі більш цивілізованого порядку: з'являються тарілки, виделки, нормується порядок прийому їжі. Своєю чергою, такий цивілізувальний характер трапези помітив Н.Еліас і зробив його предметом спеціального дослідження. Соціальною вершиною трапези є розмова (бесіда), якою супроводжується застілля [2, с. 181].

Спільні трапези на різних етапах людської історії мали неабияке значення в житті різних соціальних груп. "У цей час настанови, що стосуються поведінки за столом, відігравали особливу роль. їжа і напої ще посідали центральне місце в громадському житті; часто, хоча й не завжди, вони були тлом бесіди і спільних розваг або слугували началом їх" [3, с. 120].

Таким чином, стаття Ґ.Зімеля "Соціологія трапези" відкриває в соціології напрям, пов'язаний із вивченням конкретних історичних форм прояву соціальності. ЇЇ ідеї дали змогу Н.Еліасу на основі механізму зміни форм поведінки за столом простежити соціально-генетичні аспекти процесу цивілізації.

Трапеза як форма спілкування відіграла чималу роль у формуванні громадянської публічності. Завдяки салонам, кав'ярням і застільним товариствам у XVIII столітті формуються інститути громадянського суспільства. Вони стають центрами спершу літературної, а потім і політичної критики.

Література:

1. Зімель Ґ. Соціологія трапези // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2010. – №4. – С. 187-192.

2. Бурлачук В. Трапеза як предмет соціологічного дослідження // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2010. – №4. – С. 179-186.

3. Элиас Н. О процессе цивилизации. Социогенетические и психогенетические исследования. Т. 1. Изменения в поведении высшего слоя мирян в странах Запада / Норберт Элиас. – М.; СПб.: Университет, книга, 2001. – 332 с.