Фізична культура й спорт. 1. Фізична культура й спорт:

проблеми, дослідження, пропозиції.

Соловйова Л.Г.

Запорізький національний технічний університет,Україна

ГУМАНІСТИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ

Аналіз наукової та методичної літератури з проблем фізичного та фізкультурного виховання учнівської молоді показав, що проблема особистої фізичної культури в сучасній науці базується на змістовних характеристиках фізичної культури суспільства і розкривається з позицій вищого рівня теорії культури. У нових політичних, соціально-економічних і культурологічних умовах змінилися тенденції суспільного розвитку, які привели до зміни освітніх орієнтирів. Одним з провідних принципів державної освітньої політики сьогодні стають її гуманістична спрямованість, що визначає пріоритет загальнолюдських цінностей, створення умов для вільного розвитку особистості.

Формування у студентів переконань про значення фізичної культури в житті людини є важливим і в той же час складним питанням. Спираючись на передовий досвід та результати окремих досліджень, вдалося виділити ряд методичних прийомів, що сприяють формуванню таких переконань.

У роботах, присвячених проблемам виховання студентів засобами фізичної культури і спорту, як правило, домінуюча увага приділяється педагогічним впливам викладача. Це призводить до недостатньо великого проникнення в сутнісні характеристики педагогічного процесу, тобто знижує ефективність наукових рішень проблем виховання. З цієї причини, незважаючи на певні успіхи у фізичному вихованні студентів, найбільш гостро стоїть проблема їх ставлення до фізичної культури, і до навчальних занять, зокрема.

Науково-теоретичний аналіз літератури і дослідження діяльності фахівців з фізичної культури виявив і ряд актуальних проблем у цій сфері: неадекватну значимість престижу предмета "фізична культура" у сучасному суспільстві; недостатню продуктивність діяльності фахівців з фізичного виховання в галузі розвитку особистості в процесі безперервної освіти; використання не в повній мірі реальних і перспективних можливостей; стереотипний підхід фахівців до вирішення професійних завдань; недостатній рівень усвідомлення результатів педагогічної діяльності.

Кожній людині дуже важливо усвідомлювати себе всебічно розвиненою особистістю. Без цього неможливі висока самооцінка, яка є стрижнем особистості, збереження активної життєвої позиції, внутрішньої врівноваженості, творчого потенціалу. Все вище зазначене можна прийняти як внутрішню сторону феномена особистості.
Потреба кожної людини в ефективній взаємодії виникає на рівні побудови відносин з однолітками, батьками, педагогами, оточуючими людьми.

Згідно із зазначеними передумовами об'єктом нашого дослідження стала навчальна діяльність вищої школи по вихованню студентів у процесі занять фізичною культурою і спортом, а предметом дослідження - особистість студента. Мета дослідження полягала в теоретичному обґрунтуванні, та розробці науково-практичних основ системи виховання студентів у процесі занять фізичною культурою та спортом у вузі.

При розробці вказаної системи ми виходили з того, що заняття фізичною культурою і спортом втілюють у собі єдність педагогічного впливу і безпосередньої чуттєво-практичної діяльності об'єкта виховання. Більше того, об'єкт виховання, по суті справи, є тут і суб'єктом діяльності. Тому саме фізична культура і спорт через використання специфічних засобів та форм, їх привабливості для молоді надають можливість виявити й використовувати істотні й не реалізовані в інших сферах педагогічного впливу резерви оптимізації процесу виховання студентів.

Відомо, що не тільки педагог виховує студентів, але і вони виховують його, впливають на його поведінку, на характер їх відносин. Крім того, студенти впливають один на одного. Врешті решт, вони виховують самі себе, по-різному реагуючи при цьому на процес виховання. Іноді, наприклад, фізичне самовиховання виникає як результат правильно й ефективно організованого процесу фізичного виховання, іноді всупереч йому, іноді ці процеси протікають незалежно один від одного. Тому для ретельного вивчення продукту педагогічної діяльності викладача необхідно не менш ретельно вивчати діяльність студентів, їх ставлення до викладачів, до товаришів, до предмету їхньої діяльності.

Педагогічні відносини - основний об'єкт вивчення виховних явищ. Саме вони лежать в основі явища, що вивчається або виникають в його результаті. Або саме явище є результатом педагогічних відносин. Будь-яка система виховної роботи ефективна в практичному плані лише при дотриманні двох основних умов:

1) правильного обліку закономірностей виховного процесу як об'єктивного процесу трансформації зовнішніх вимог в особисте надбання вихованців;

2) обліку принципу зворотних зв'язків, тобто постійної корекції цілей і завдань, конкретизації принципів виховання та вибору методичних шляхів у відповідності з динамікою, сформованості тих чи інших якостей у об'єктів виховання. У нашому випадку - обліку динаміки сформованості етичної свідомості, приведення у відповідність з ним реальної поведінки та моральних почуттів молодої людини.

Система, таким чином, заснована на повсякденній корекції окремих блоків з урахуванням зворотних зв'язків системи «студент - педагог».

Для уточнення цілей і завдань необхідно враховувати сформованість знань про ідеали, норми, вимоги, які висуваються до вихованої людини, а також про виховання і ступінь його реалізації в реальному поводженні.

Система виховання припускає вплив на вихованців і самої особистості спортивного педагога, форм і методів організації практичної діяльності і вплив колективу. Процес виховання в ході занять фізкультурою і спортом реалізується крізь призму власне фізкультурно-спортивної діяльності, впливу особистості спортивного педагога, тренера, тобто педагогічного впливу особистості тренера на особистість, яка займається і виховного впливу спортивного колективу.

Ефекту ми очікували в кількох напрямках:

1) беручи до уваги, що людина формується не тільки в процесі освоєння соціального досвіду, але перш за все в процесі його передачі, ми очікували відповідно і позитивних зрушень в роботі викладачів кафедри, зростання їх авторитету в середовищі студентів;

2) виховання творчих основ у відношенні до фізичної культури та спорту і тим самим націленості на самостійні заняття, повсякденну реалізацію потреб в таких;

3) формування ставлення до фізичної культури та спорту таким чином, щоб студент бачив у них не лише засіб фізичного, тілесного вдосконалення або самоствердження, але й засіб формування моральних основ особистості, а також потреби в реалізації установки на моральну поведінку.

У педагогічному дослідженні розкрити сутність виховних явищ, зрозуміти їх рушійні сили, динаміку розвитку та ін. - означає, перш за все, вивчити педагогічні відносини. Саме вони - ядро педагогічної ситуації. Тому зрозуміти педагогічне явище можна в тому випадку, якщо фіксувати конкретні дії викладача і студентів, з них визначити сутність педагогічних відносин, а потім розглянути їх і виділити головне, нарешті, дати опис сутності педагогічної ситуації, охарактеризувати умови її протікання. Так, усі, що виникають між викладачами та студентами конфлікти, не схожі один на одного, але в кожному випадку спостерігається спільне: нерозуміння психологічного стану студента педагогом. У типових фактах виявляється подібність причин конфліктів, мотивів поведінки викладачів і студентів і т.д.

Відносини створюються у житті і діяльності суб'єкта, втілюють у собі особистісний сенс його занять і відповідних уявлень, які у студентів розкриваються через мотиви діяльності. Однак це зовсім не означає, що формування відносин у процесі фізичного виховання – процес безконфліктний, позбавлений природних протиріч розвитку. Це можуть бути протиріччя, пов'язані з розрізненістю і неповнотою знань з фізичної культури студента; між знаннями, з одного боку, вміннями та навичками - з іншого; між суспільними установками й особистими орієнтаціями та ін. Формування відносин студентів до знань, умінь і навичок на навчальних заняттях і в позаучбовій діяльності з фізичного виховання відбувається значною мірою на професійній основі.

Формування будь-яких мотивів залежить від ставлення до об'єкту, яким прагне оволодіти зацікавлений студент, до його предметної сторони, процесу діяльності та її результатів. Воно визначається співвідношення складності об'єкта з пізнавальними, комунікативними та психофізичними можливостями особистості, що визначають як характер процесу оволодіння ним, так і результати. Ступінь адекватності притяжіння особистості на те чи інше освоєння об'єкта її здібностям і дає відповідний особисто цінний результат. Розвиток здібностей на заняттях фізичним вихованням невід'ємно пов'язаний з комплексом відносин студента до відповідного інституту виховання, до педагогів, до можливостей самоствердження та самовираження. Між ними можуть бути різноманітні протиріччя, які є джерелом розвитку здібностей. З віком і просуванням від одного року навчання до іншого вибірковість студентів у ставленні до фізичного виховання збільшується, оцінка занять носить більш диференційований характер. Це пояснюється зростанням освітнього рівня, розвитком професійних інтересів, широтою соціальних зв'язків та ін. Ось чому перед викладачами стоїть найважливіше педагогічне завдання - тисячами ниток зв'язати цілісний розвиток особистості майбутнього фахівця в процесі фізичного виховання з його професією, життям, так зв'язати, щоб з усіх боків перед ним вставали завдання для нього значущі, привабливі, які він вважає своїми, у вирішенні яких активно приймає участь.

Серцевиною виховної роботи виступає формування наукового світогляду і переконань. Без загальної вихованості студентів неможливі ні якісне навчання, ні інтенсивне придбання та максимально творче використання знань, умінь і навичок з фізичної культури. Інформуючи студентів про цінності фізичної культури в цілому, ми дуже мало, а часом і зовсім не займаємося формуванням у них індивідуальних ціннісних орієнтацій. Це ускладнюється тим, що на сьогоднішній день ми не маємо ні методики, ні систематизованого наукового досвіду в цій галузі. Тому у виховній роботі доводиться працювати зі студентами схильними маскувати свою систему цінностей перед викладачами. Вони мають свій набір одних і тих самих думок, прикладів, положень. Однак при всій їх правильності та багаторазовому повторенні вони студентами не сприймаються. У практиці фізичного виховання викладачі нерідко не враховують систему життєвих стереотипів, відображених у повсякденній свідомості студентів. В результаті у частини з них утворюються дві замкнуті системи: наукового світогляду і буденної життєвої свідомості, які ніби співіснують. Наукові знання не витісняють життєвих уявлень, стереотипів, установок що вже склалися. Стикаючись з необхідністю вирішення що виникають у житті та соціально-професійній діяльності завдань, студенти в цьому випадку актуалізують життєві уявлення. Таким чином, регулятором поведінки виявляються неправильні ідеї, стереотипи, пов'язані з повсякденною, індивідуальною свідомістю, а не з науковою. Повноті формування світогляду студентів сприятиме така діяльність викладача, при якій він співвідносить життєві та наукові знання, показує помилковість деяких життєвих стереотипів, суджень і поведінки, розкриває причини появи помилкових уявлень.

Необхідно постійно враховувати засвоєння особистістю моральних вимог і норм, співставляючи розвиток і вихованість, розуміти, що це неідентичні процеси.

Виконання цих завдань можливе лише для педагога, озброєного прогресивною теорією фізичного виховання, який уміє нешаблонно мислити, професійно й компетентно діяти. Для вирішення задач виховного навчання, від нього сьогодні потрібно більш високий не тільки предметний, але й соціально-психологічний рівень педагогічної діяльності.