Физическая культура и спорт/4.Исследование

физической трудоспособности у спортсменов.

К.мед.н. Романів Л.В., Селіверстов С.І.

Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича

Навантаження в циклічних видах спорту

До циклічних видів спорту відносяться біг, ходьба, веслування, плавання, велосипедний, ковзанярський і лижний спорт. Усі рухи в циклічних видах спорту глобальні, тобто такі, у здійсненні яких бере участь більш 2/3 усіх м'язів тіла. Тому одними з основних факторів, що лімітують працездатність у циклічних рухах спортивного характеру, є механізми енергозабезпечення. Циклічні вправи за характером свого енергозабезпечення можуть бути анаеробними, аеробними і змішаними (анаеробно-аеробними й аеробно-анаеробними). Аеробна продуктивність характеризується максимальним споживанням кисню, граничною і критичною швидкістю бігу. Анаеробна продуктивність - максимальною кисневою недостатністю, здатністю до нагромадження молочної кислоти й у крові, і в м'язах і здатністю переносити великі зрушення кислотно-лужного стану.

Спеціальними дослідженнями на спортсменах, рівень фізичної підготовленості яких відповідав трьом основним етапам адаптації (чи зазначеним етапам спортивної підготовки), показано, що при функціональній діагностиці стану регулярно тренуючого спортсмена в циклічних видах спорту варто враховувати не тільки величину МСК, але і реальний період адаптації. У даний час широко використовуються мікроцикли, у яких паралельно зважуються всі основні завдання підготовки. Сумарне навантаження різних мікроциклів може коливатися в широких межах. В залежності від кількості занять з великими навантаженнями процес відновлення функціональних можливостей організму спортсмена після сумарного навантаження мікроциклу може або закінчитися через кілька годин після останнього заняття, або затягтися на кілька діб. Це залежить від часу проведення наступного мікроциклу. Позитивний ефект може бути досягнутий тільки в тому випадку, якщо після декількох мікроциклів (кожний з який збільшує стомлення, викликане попереднім) випливає відносно розвантажувальний мікроцикл, що дозволяє відновити функціональні можливості спортсмена і забезпечити ефективне протікання адаптаційних процесів. Ігнорування цього положення неминуче приводить до фізичної і нервової перевтоми. Сполучення і сумарне навантаження мікроциклів у мезоциклах багато в чому залежать від етапу багаторічної підготовки. Час проведення тренувань повинен бути стабільним і плануватися в залежності від умов занять, навчання і роботи. Це пов'язано з тим, що перебудова режиму тренування супроводжується падінням працездатності спортсменів, ослабленням процесів відновлення після навантажень, що не може не позначитися на якості тренувального процесу. Спеціальна працездатність спортсменів, істотно змінюючись протягом дня, виявляється найвищою в той час, коли вони звикли тренуватися.

Для проведення основних занять найбільш оптимальною є друга половина дня. Напружені заняття в ранкових годинах у спортсменів нерідко приводять до порушення сну в другій половині ночі. Це пояснюється передстартовим порушенням перед інтенсивною роботою, що є результатом порушень добового ритму. За цією ж причиною в ранкові години не слід широко використовувати швидкісні вправи. Проведення двох занять у день є домінуючою формою організації тренувального процесу при рішенні завдань спеціальної підготовки кваліфікованих спортсменів. Всі основні положення, що рекомендуються при побудові мікроциклів при двох заняттях протягом дня, застосовні і до мікроциклів з великою кількістю занять. У даний час розрізняють мікроцикли тренування тривалістю від 2-3 до 7-10 днів; мезоцикли - від 3 до 5-6 тижнів; періоди тренування - від 2-3 тижнів до 4-5 міс; макроцикли - тривалістю від 3-4 до 12 місяців і більше.

Основним фактором, що визначає ступінь впливу тренувального заняття на організм спортсмена, є величина навантаження. У практиці циклічних видів спорту найбільше поширення одержали варіанти, при яких довжина відрізка в серіях є постійною чи поступово зменшується. Застосування серій із зазначеною спрямованістю дозволяє моделювати умови передбачуваної змагальної діяльності. При цьому необхідно строго дотримуватись наступних вимог: паузи відпочинку між відрізками повинні бути нетривалими; кожен черговий відрізок повинен бути коротшим попереднього чи мати таку ж довжину; загальний час серій повинен бути близьким до того, що планується показати в змаганні.

При зростанні тренувальних навантажень, поряд з педагогічними засобами, застосовують додаткові засоби відновлення (фізіотерапевтичні, психологічні, фармакологічні) з метою підвищення працездатності спортсменів у тренувальній діяльності і прискорення процесів відновлення після її. Варто враховувати, що при підготовці спортсменів підліткового та юнацького віку надмірне захоплення великими тренувальними навантаженнями, спеціальними підготовчими вправами, засобами інтенсифікації відновлювальних процесів призводить до відносно швидкого вичерпання фізичного і психічного потенціалу організму. За даними спеціальних досліджень, варіативність навантажень обумовлюється різноманіттям задач, що стоять перед спортивним тренуванням, необхідністю керування працездатністю спортсменів і процесами відновлення в різні періоди тренувального процесу. Варіативність навантажень у тренувальному процесі визначається широким спектром методів і засобів спортивного тренування, що забезпечують різнонаправлені впливи на організм спортсменів.

Література:

1. Введение в теорию физической культуры: Учебное пособие для ЛФК / Под общей редакцией Л.П.Матвеева. – М.: Физкультура и спорт, 1983. – 183 с.

2. Теория спорта / Под общей редакцией В.Н.Платонова. – Киев: Вища школа, 1987. – 338 с.

3. Воробйов О.О., Романів Л.В., Ячнюк Ю.Б., Ячнюк І.О. Відновлювальні засоби працездатності у ФК і спорті – Чернівці: Книги-XXI, 2008. – 309 с.