Бокова К.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Розвиток жіночої освіти в Україні в другій половині XIX - на початку XX століття

У наш час чоловіки та жінки мають рівні права у здобутті середньої та вищої освіти, навчання в аспірантурі та докторантурі, закріплені в Конституції України та Законі України «Про освіту». Вони активно реалізують їх. Адже, за статистичними даними, кількість жінок, які отримали вищу освіти в порівнянні з чоловіками значно більша. Але ще декілька століть потому чоловіки займали приоритетне місце в суспільстві. Вони здобували освіту, займались наукою, політикою. Жінки ж посідали другорядне місце. Тільки дівчата з заможних сімей мали змогу отримати початкову домашню освіту. Але жінки почали змінювати свої традиційні соціальні ролі-матері, дружини, господарки, на нові-робітниця, громадська діячка.

Систему жіночої освіти становили жіночі гімназії, училища, єпархіальні жіночі школи, професійні початкові й середні навчальні заклади. Жіноча освіта бурхливо розвивається у другій половині XIX століття. Підвищення соціального статусу жіноцтва, його ролі у суспільних процесах, однак представниці «слабкої половини» продовжували займати другорядні позиції. У цей період на необхідність освіти для жінок вказували представники протилежної статі. Київський губернатор Левашов виступав за відкриття дівочого інституту в Києві, адже на його думку, освіта жінок булі більш необхідна, ніж освіта чоловіків.

У системі жіночої освіти XIX переважали жіночі навчальні заклади закритого типу, приватні пансіони. На терені України діяло 5 інститутів шляхетних дівчат (у Харкові, Полтаві, Одесі, Керчі, Києві), які належали до найстаріших у Російській імперії. Діяльність інститутів ґрунтувалася на засадах, визначених ще при їх заснуванні. Найголовнішими з них були становий склад учениць і закритий характер їх виховання. Інститути здійснювали поверхову «світське» виховання. Тут навчали французької мови, добрих манер, співу, музики. Кількість цих закладів була зовсім невелика, і навчатися в них мали можливість лише діти заможних батьків.

Зважаючи на ці обставини виникає думка про відкриту, доступну для всіх верств населення жіночу школу, яка не відривала би дітей від родини, не звільняла батьків від обов’язків щодо виховання власних дітей. У 1859 році справу жіночої освіти було зрушено з місця, але населення країни не одразу визнало її необхідність і доцільність. В Херсоні педагогічна рада чоловічої гімназії ще в квітні 1858 року запропонувала створити жіноче училище. Педагоги вирішили викладати безкоштовно. Було здійснено необхідні розрахунки, які передбачали участь у цій справі всього населення міста. Але, хоч пожертвування кожної родини складала лише близько 30 копійок на рік, знайшлися два міських товариства, які відповіли, що погоджуються з тим, що жіноча освіта корисна, але «по бедносте своей не предвидят надобности в заведениях женского пола».

Ідея заснування жіночих курсів належить освітній інтелігенції. 4 жовтня 1878 року були відкриті Київські вищі жіночі курси. Не дивлячись на те, що привілей для випускниць такої установи не передбачалось, курсистки поширювали свої знання через лекцій та спілкування з викладачами. На жіночих курсах серед викладачів були такі відомі вчені та педагоги, як В. Антонович, М. Костомаров, І. Лучицький, С. Реформаторський та багато інших. Створення вищих учбових закладів в умовах відсутності доступу жінок до університетської освіти стало початком прогресивного жіночого руху в розширенні проблеми реалізації права жінки на вищу освіту. Для дівчат духовенства наприкінці ХІХ відкриваються єпархіальні училища. Необхідні кроки для підняття жіноцтва на належний рівень було зроблено в ХХ, коли було прийнято Загальну декларацію прав людини (1948 р.) – міжнародний документ, у якому йдеться про рівні можливості жінок і чоловіків. З 1905 по 1918 роки здійснюється рулювання діяльності жіночих навчальних закладів положенням про «Значні помилки приватних жіночих гімназій Міністерства народної просвіти».

У ХХ столітті започатковано ґендерні дослідження, метою яких є пошук особливостей та доведення рівних можливостей чоловіків і жінок. У межах цих досліджень вчені намагаються з’ясувати призначення кожної статі, іх місце, роль у життєдіяльності людства, але не можуть знайти однозначної відповіді. З одного боку, тендерна рівність у суспільстві існує, а з іншого ні. Пошук відповіді на дане питання здійснюють численні об’єднання та організації, які діють нині в Україні: міжнародна організація «Жіноча громада», Міжнародна федерація ділових жінок «Либідь», «Ліга» та багато інших. Їх діяльність доводить, що жінки докладають значних зусиль для успішного здійснення демократичних перетворень, що відбуваються в нашій країні та за її межами, та мають чимало успіхів. Це підтверджують наукові дослідження, присвячені тендерній проблематиці, результати яких можна знайти на сторінках наукових збірників, засобів масової інформації, підручниках, різноманітних звітних матеріалах тощо.

Таким чином, жіноча освіта пройшла важкий та тернистий шлях. Педагогічний процес в жіночих навчальних закладах було спрямовано на виховання освічених матерів, турботливих дружин та гарних господарок. Використання досвіду цих навчальних закладів в сучасності допоможе відродити втрачені традиції виховання жінок. З виникненням професійних жіночих закладів наприкінці ХIХ століття жінки отримали доступ до вивчення спеціальних предметів – бухгалтерії, політичної економії, законознавства та інших. Сучасні жінки не займають другорядні місця. Вони йдуть поруч з чоловіками. Мають право голосу, право здобувати освіти. Нам важко їх зрозуміти, адже зараз безліч різноманітних навчальних закладів. Жінки минулих століть на мали такої змоги. Освіти була великою розкішшю і отримати її могли заможні дівчатка.

Література:

1. Бондарчук П.М. Інститути шляхетних дівчат // Енциклопедія історії України: В 5 т. / В.А. Смолій (голова редкол.), В.Ф. Верстюк, С.В. Віднянський, В.О.Горбик та ін. – Т. 3. – К., 2005. – С. 504.

2. Добровольська В.А. Становлення та розвиток системи жіночої освіти України на початку ХХ століття // Південний архів. Зб. наук. праць. Історичні науки. – Вип.VIII. – Херсон: Видавництво ХДПУ, 2002. – С.108 – 115.

3. Кобченко Вищі жіночі курси в Києві // Память століть – 2002 - №1 - с 60-67