Анотація. Розглянуто особливості державного регулювання розвитку залізничного
транспорту, проаналізовано роль наукових досліджень, що
впливають на ефективність розвитку залізничного транспорту та запропоновано
рекомендації щодо державного регулювання пріоритетних програм і проектів такого
розвитку.
Вступ.
Розбудова ринкових відносин
вимагає змін у державному регулюванні всіх сфер життєдіяльності країни, зокрема
залізничного транспорту. Головне завдання держави у
сфері функціонування і розвитку залізничного транспорту визначається як
створення умов для економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності
національної економіки і якості життя населення через забезпечення доступу до
безпечних і якісних транспортних послуг. Мета державного регулювання розвитку
транспортної системи – задоволення
потреб інноваційного соціально-орієнтованого розвитку економіки і суспільства.
Аналіз
останніх досліджень і публікацій. Важливе значення для дослідження механізмів
держаного регулювання розвитку вітчизняного залізничного транспорту на науковій
основі зробили такі дослідники, як Акимов О.В, Бойко О. В., Кравчук О.В.,
Сущенко Р.В., Чепурна- Кос І.В.,Чеховська І. С.
Мета. Розкрити особливості державного
регулювання та стратегію розвитку залізничного транспорту України.
Результати
досліджень. Залізничний
транспорт займає провідне місце у задоволенні потреб виробничої сфери та
населення України у перевезеннях, є важливим фактором забезпечення соціально -
економічного зростання і зміцнення обороноздатності держави, розвитку її зовнішньоекономічних зв’язків. Сформована
впродовж багатьох десятиліть залізнична мережа України нині за якісними
характеристиками не відповідає рівню залізниць європейських держав, при тому,
що українські залізниці займають одне
провідних місць у транспортній системі Європи.
Дослідження
механізмів державного регулювання розвитку залізничного транспорту має не тільки вагоме значення, але й свої особливості. По-перше, регулювання має оперативний характер, бо пов’язане з рухом, а тому й механізми регулювання мають
постійно враховувати мінливе середовище. По-друге, прийняття регулятивних
рішень здебільшого відбувається в умовах випадкових явищ і конкретних ситуацій,
часто керуючись власним досвідом та інтуїцією, здатністю до розумного ризику,
самостійного знаходження управлінцями потрібних джерел, що вимагає
невідкладного й оперативного залучення дослідників до наукового розв’язання таких важливих ключових завдань:
− пошук нових механізмів
упорядкування системи державного;
−
адаптація законодавчої й
організаційної бази до нових умов;
−
прискореного розвитку
транспортної інфраструктури;
− створення міжнародних
транспортних коридорів;
−
інтегрування в транспортні
системи Європи та інших регіонів;
−
посилення ролі людського фактора
в управлінні галуззю та ін [3].
Розбудова ринкових відносин вимагає змін у державному
регулюванні всіх сфер життєдіяльності країни, зокрема залізничного транспорту.
До структури останнього входять
підприємства залізничного транспорту, які здійснюють перевезення
пасажирів і вантажів, рухомий склад, залізничні шляхи сполучень, підприємства
промислового залізничного транспорту, навчальні заклади, установи охорони
здоров’я.
В Україні державне регулювання діяльності
залізничного транспорту здійснюється на
рівні окремих законів- «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», Статуту
залізниць України, затверджуваного Кабінетом Міністрів України та інших актів
законодавства України [1].
Найважливішим стратегічним напрямом державного
регулювання розвитку залізничної транспортної системи є збалансований розвиток інфраструктури транспорту. Реалізація цього
напряму означає узгоджений комплексний
розвиток всіх елементів транспортної інфраструктури на основі аналізу статистики і використання
математичних методів прогнозування потреб
секторів економіки і населення в послугах транспорту, побудови
транспортно-економічного балансу,
прогнозування динаміки вантажної бази, аналізу моделей розвитку транспортної системи з метою
вибору оптимально збалансованих варіантів [5].
Українськi залiзницi займають вагоме мiсце в транспортнiй системi Європи, їх вантажообiг складас 241
млрд ткм, пасажирообiг – 53 млрд
пас.-км на рiк. Експлуатацiйна мережа залiзничних колiй складаєм 22
тис. км, займає дiлянку площею 238 тис. га, яка вiдноситься до земель залiзничного
транспорту. Розглянемо
обсяг перевезень залізничним транспортом (табл. 1).
Таблиця 1.
Динаміка обсягів
перевезень залізничним транспортом в Україні
|
Показники одиниці виміру |
2007 |
2008 |
2009 |
2010 |
|
Вантажообіг, млн.т.км |
262459,4 |
257035,8 |
196285,1 |
245153,0 |
|
Перевезення вантажів, млн.
т. |
514 |
499 |
391 |
415 |
|
Пасажирообіг, млн. пас. км |
53112,4 |
531478,9 |
489387,2 |
51659,3 |
|
Перевезення пасажирів, млн.
чол. |
447 |
445 |
426 |
539 |
Залізничний транспорт фактично є єдиним видом транспорту, що забезпечує основні
міжгалузеві, міжрегіональні та міжнародні транспортно-економічні зв’язки. Проте виконання цих важливих державних і соціальних функцій залізничному транспорту стримує
його кризовий стан, зумовлений
загальною кризою економіки країни [2].
Досягнення цієї мети значною мірою визначається
якістю державного регулювання, спрямованістю державно-управлінського механізму
на вивчення та врахування тенденцій і закономірностей, що притаманні розвитку
транспорту на тому чи іншому відрізку часу, своєчасне виявлення та розв’язання
суперечностей, передбачення основних проблем і наслідків подій сьогодення,
взаємоузгодженість інтересів різних регіонів не тільки України, але й Європи,
рівнів ієрархії у структурі державного управління залізничним транспортом.
Органом
керування залізничним транспортом загального користування є Державна
адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця), що була створена
в грудні 1991 р.
Найважливішою проблемою для України при її інтеграції у
європейську єдину залізничну систему є звуження ширини української залізничної
колії (1524 мм) до європейського зразка (1435 мм), як у сусідніх Польщі, Словаччині, Угорщині та Румунії. Зараз на кордоні з цими державами існують складні системи переведення
рухомого складу поїздів з колії на колію, що значно знижує ефективність роботи
залізничного транспорту, так як заміна коліс на кордонах призводить до втрати
часу під час транспортування.
Для кращого розвитку залізничного транспорту потрібно:
- підвищення продуктивності,
насамперед шляхом створення резерву пропускної та провізної спроможності. Швидкість може бути
підвищена завдяки заміни типу тяги, наприклад на газотурбінну, паротурбінну,
атомну.
- зниження витрати палива при
підвищенні швидкості, що досягається зменшенням загальної ваги поїзда;
- вирівнювання колій, особливо при
збільшенні швидкості;
- підвищення рівня автоматизації
вантажно-розвантажувальних робіт ;
- подовження платформ;
- вирішуються питання інформаційного
забезпечення. На
допомогу диспетчерам розвиваються інформаційно-обчислювальні центри
залізничного транспорту, системи оперативного спостереження за поїздами та
їхнім формуванням на шляху прямування.
Висновки.
Отже, регулювання такої соціально важливої галузі як залізничний транспорт, завжди
зачіпає інтереси суспільства і держави. В структурі реформування залізничного
транспорту України повинні раціонально співіснувати ринкові механізми
саморегулювання і державного контролю, для чого необхідне прийняття відповідної
законодавчої бази. Насамкінець, потрібно зазначити, що необхідно нові підходи
до державного регулювання, які визначають основні стратегічні напрями і цільові
орієнтири розвитку транспортної системи.
Література:
1.
Бойко О.В. Організаційно-економічні умови функціонування
транспортного ринку // Держава та регіони. - №6. – 2010. - С. 5-10.
2.
Кравчук О. В. Можливості використання проектного
фінансування в оновленні рухомого складу залізничного транспорту // Формування
ринкових відносин в Україні. - №9. – 2010. - С. 114-117.
3.
Сущенко Р. В. Державне регулювання стратегії розвитку
залізничного транспорту України на основі системного підходу // Держава та
регіони. - №2. – 2010. - С. 76-82.
4.
Чепурна-Кос І.В. Проблеми та напрями реформування
залізничного транспорту // Економіка та
держава. - №7. – 2011.- С. 98-109.
5.
Чеховська М.М Напрями підвищення конкурентоспроможності
залізничного транспорту // Актуальні проблеми економіки. - №9 – 2010.- С. 88-91