Кравець О.О., Ткачук О.О.

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Екологічна безпека використання синтетичних інгібіторів росту рослин

Аналіз стану використання в сільському господарстві різноманітних біологічно активних сполук показує, що у всьому світі на великих площах у великих об'ємах застосовують не ендогенні, а синтетичні регулятори росту рослин. Їх застосування забезпечує збільшення продуктивності сільськогосподарських культур. Впровадження рістрегулюючих препаратів на переважній більшості посівів у нашій країні дало б можливість щорічно отримувати додаткової продукції на шість мільярдів гривень [1]. Серед синтетичних біологічно активних речовин досить широко використовують ретарданти. Ці речовини здатні модифікувати гормональний статус рослин, завдяки чому можуть змінювати напрям фізіологічних процесів та пришвидшувати транспорт асимілятів, активізувати їх накопичення в господарсько цінних органах [4]. Ретарданти використовують на злакових, овочевих, бобових , технічних культурах, деревних кущових та декоративних рослинах [3, 4, 5]. При такому широкому застосуванні важливо врахувати їх токсичні властивості, можливість забруднення ними навколишнього середовища, характер і ступінь міграції з грунту у поверхневі води, стабільність препарату. Широкий спектр застосування мають такі групи ретардантів: четвертинні амонієві сполуки (хлорхолінхлорид), етилен- продуценти (2-ХЕФК та препарати створені на її основі), триазолпохідні препарати (паклобутразол, уніказол та ін.) [2, 4].

Протягом тривалого часу в сільському господарстві використовували препарат інгібуючої дії - хлорхолінхлорид, його висока ефективність на багатьох видах рослин забезпечила препарату широкі масштаби застосування у сільськогосподарській практиці. Цей препарат відноситься до середньо-токсичних речовин (для пацюків – 470 мг/кг) зі слабко вираженими кумулятивними властивостями. Визначено максимально допустиму добову дозу для людини (0,08 – 0,1 мг), максимально допустима доза препарату у зерні пшениці (0,1 мг/кг), допустимі дози у воді (0,2 мг/л) в повітрі робочої зони (0,03 мг/м³). Вміст залишків пестицидів, регуляторів росту та інших сполук частково зменшується за рахунок біологічного розбавлення, тобто за рахунок збільшення маси плоду. Таким чином, якщо цей препарат застосовувати з речовинами, які впливають на фізіологічний стан рослин і проникність мембран, без зміни доз препарату в сторону зменшення, це може привести до збільшення врожаю без залишків метаболітів у рослині [3].

Безпечність та ефективність застосування синтетичного регулятора росту збільшується при використанні його в синергічних сумішах з іншими фіторегуляторами. Такі суміші розроблені на основі хлорхолінхлориду та 2-хлоретилфосфонової кислоти, для озимої пшениці та яблуні. Використання синергічних препаратів дозволяє на 30-50 % знизити дози і гарантувати беззалишковий рівень препарату у продукції. Проте при порушенні технологічних регламентів, правил техніки безпеки, норм і термінів внесення він має токсичний вплив на нервову систему і функції печінки. Надлишкова кількість препарату надає продукції гіркий присмак [6].

В наш час на зміну хлорхолінхлориду прийшов більш екологічно безпечний ретардант – хлормекватхлорид (ССС – 720, фірма «Штефес» Німеччина) [2]. Цей препарат зареєстрований в Україні і дозволений для впровадження [3]. Екологічно безпечними препаратими є етиленпродуценти (2-ХЕФК, декстрел та ін.), оскільки вони розкладаються в рослинах до вільного етилену [5]. В практиці сільського господарства використовують паклобутразол, уніказол, триадимефол (триазолпохідні препарати). Вони швидко розкладаються в рослинах, і є малотоксичні. Так, використання паклобутразолу та уніказолу в кількості 2 мг/л при вирощуванні каланхое в розчині, показало,що через 4 тижні концентрація препаратів була по 20-30 %, нижчою початкової.

Отже, комплексний підхід в оцінці безпечності використання регуляторів росту рослин полягає у тому, що, маючи прогноз наслідків використання препаратів, можна раціонально (з агротехнічних, екологічних і економічних позицій) вибрати площі під посіви сільськогосподарських культур, вид регулятора росту рослин, технологію застосування і запобігти накопиченню регуляторів у грунті, рослинах і забрудненню ними водойм.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Моргун В. В. Проблема регуляторів росту в світі та її вирішення в Україні / В. В. Моргун, В. К. Яворська, І. В. Драговоз // Физиология и биохимия культурных растений. – 2002. – Т. 34, № 5. – С. 371 – 375.

2. Перелік регуляторів росту рослин, дозволених для використання в Україні // Елементи регуляції в рослинництві / НАН України, Ін-т біоорганічної хімії, НІЦ «АКСЩ». – К., 1998. – С. 336 – 342.

3. Прусакова Л. Д. Применение производных триазола в растениеводстве / Л. Д. Прусакова, С. И. Чижова // Агрохімія. – 1998. - № 10. – С. 37 – 44.

4. Регуляторы роста растений. – М.: Агропромиздат, 1990. – С. 48-74.

5. Этиленпродуценты в растениеводстве //Физиология действия и применения. – Рига: Знатне, 1989. – С. 34 – 154.

6. Шевелуха В.С. Состояние и перспективы исследований и применения фиторегуляторов в растениеводстве / В. С. Шевелуха, И. К. Блиновський // Регуляторы роста растений. – М. : Агропромиздат, 1990. – С. 6-35.