Корчемлюк А.І.

Житомирський національний агроекологічний університет

Гудвіл як індикатор та інструмент ефективного корпоративного управління в агробізнесі

Корпоративна форма організації бізнесу є розповсюдженою у всьому світі та у всіх сферах господарської діяльності. Переважна частина корпоратизованих підприємств зосереджена у великому бізнесі, тому саме вони створюють левову частку нової вартості в економіці. Важливою рисою сучасної корпорації, у якій би сфері бізнесу вона не функціонувала, є поєднання передової технології з масованим застосування капіталу. Але попри численні переваги даної форми організації бізнесу вона має «ахіллесову п’яту» – проблему корпоративного управління, що виникає внаслідок асиметричного розподілу інформації між суб’єктами власності та суб’єктами управління.

Існування розбіжностей між інтересами власників та менеджерів корпорації, блокходдерів та мінорітарних акціонерів становить важливу проблему корпоративного управління. Її усвідомлення та формування підходів до розв’язання почалося ще в 30-х роках ХХ ст. в роботі А.Берли та Г.Мінза «Сучасна корпорація та приватна власність» (1932). Сучасне трактування цієї проблеми – проблеми відносин «принципал-агент» розкривається в дослідженнях Дж.Стігліца [7], М.Дженсона та У.Меклинга [2]. Особливості становлення та еволюції моделей корпоративного управління в країнах пострадянського простору відображені в публікаціях В.Дементьєва [1], Н.Супрун [8], Л.Скібіцької [6], Р.Капелюшнікова [3] та ін. Дослідники виділяють специфічні проблеми корпоративного управління в інсайдерській (континентальній) та аутсайдерській (англо-американській) моделях, відмічають передумови домінування цих моделей. Натомість, гучні скандали, в центрі яких перебувають корпорації як «Енрон Корпорейшн», «Ласент Тікнолоджіз» та «ВолдКом» (США, 2001 р.) чи «Пармалат Спа» (Італія, 2003 р.) свідчать про те, що пошук шляхів вирішення проблеми ще не закінчено.

Опортуністичні стратегії менеджменту та блокхолдерів обумовлюють монополізацію національних економік шляхом блокування доступу нових фірм – потенційних конкурентів до джерел фінансових ресурсів; сприяють формуванню стійких «взаємовигідних» відносин між представниками компанії та політичними діячами при владі. В результаті таких відносин формується олігархічна модель влади.

Аби вчасно ідентифікувати відхилення поточної корпоративної стратегії від позитивних цілей розвитку корпорації та національної економіки в цілому та вжити заходи, які попередять негативні наслідки, необхідно володіти об’єктивною оцінкою ефективності бізнесу корпорації. На нашу думку, такою оцінкою може виступати гудвіл. В загальному вигляді його розуміють як ділову репутацію, повагу до компанії та її продукції, що формується у суспільства: клієнтів, партнерів, органів влади. Джерелом гудвілу у малому та середньому бізнесі може бути індивідуальна майстерність виконавця, накопичений досвід, що не формалізується у правилах, але дозволяє отримувати вищу віддачу від ресурсів. У великих компаніях джерелом гудвілу може виступати домінуюча позиція на ринку, інноваційний потенціал чи грамотна кадрова політика.

Гудвіл не виділяється у матеріальній формі. Про його наявність можна свідчити лише за практикою діяльності компанії у порівнянні з аналогічними фірмами у цій сфері бізнесу. Існують значні проблеми в оцінці гудвілу. Гудвіл виникає при придбанні, злитті підприємств, а також розкритті інформації про об'єднання підприємств. Згідно стандарту П(С)БО 19гудвіл — це перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів, зобов'язань і непередбачених зобов'язань на дату придбання. Від'ємну різницю між закупівельною ціною і оціночною вартістю майна, придбаного підприємством, називають негативним гудвілом.

Якщо припустити що сума активів зареєстрованих в балансі компанії має реальну ринкову вартість, то гудвіл - це деякий невідчутний прошарок, між ринковою вартістю матеріальних активів у разі реалізації їх за частинами та реальною вартістю готового бізнесу. Певною мірою гудвіл виступає оцінкою синергетичного ефекту, яким наділений цілісний бізнес, і якого не мають відокремлені активи компанії.

Можемо припустити, що ринкова оцінка підприємства полягає у визначенні максимальної сукупної суми вартостей майна підприємства, з урахуванням чинника використання даного майна з найбільшою вигодою, з якою згоден кваліфікований покупець. З іншого боку, вартість підприємства як діючого бізнесу є неринковим видом вартості. У відповідності з принципом міжнародних оціночних стандартів поняття «вартість діючого підприємства» виражає вартість конкретного сформованого і функціонуючого бізнесу і виводиться шляхом капіталізації його прибутку. Прогнозовані на нескінченний період функціонування бізнесу грошові потоки (D_t-V_t) мають бути дисконтовані (1+R_t)^t та приведені таким чином до еквіваленту сьогоднішньої вартості.

Вартість бізнесу

= =

Ринкова оцінка факторів

[

земля, рухоме і нерухоме майно, машини, обладнання, нематеріальні активи

]*

Синергетичний ефект

Розрахована таким чином вартість, назвемо її синергетичною, відображає внесок кожної складової діючого підприємства (бізнесу): землі, рухомого та нерухомого майна, машин та обладнання, а також гудвілу та інших невідчутних активів. Синергетична вартість власності може співпасти з ринковою вартістю лише випадковим чином. Синергетична вартість буде вище ринкової, якщо діючий бізнес володіє особливими правами на виробництво, монополією на виробництво певних товарів і послуг, ноу-хау, якщо спромігся задіяти виробничу базу, для отримання прибутку більш вигідним чином, ніж типовий виробник аналогічних товарів та послуг.

Таким чином, гудвіл як оцінка успішності бізнесу в цілому, фактично є відображенням ефективності корпоративного управління не тільки в поточному періоді, але і на довгострокову перспективу. Гудвіл відбиває міру відповідності цілей суспільства та цілей суб’єкта управління корпорації. В ролі останнього може бути менеджмент корпорації (при розпорошеному капіталі) або крупні власники (блокхолдери), якщо наявний значний ступінь концентрації корпоративного капіталу. Позитивний гудвіл та його підвищення свідчать про відсутність негативних тенденцій у корпоративному управлінні, і навпаки.

Формування та оцінка гудвілу компанії відбувається під впливом зацікавлених суб’єктів – стейкхолдерів – груп, організацій чи індивідуумів, на які впливає компанія і від яких вона залежить. В «ближньому колі» компанії виділяють таких стейкхолдерів: акціонери, клієнти, співробітники компанії, найближчі бізнес-партнери. «Дальнє коло» стейкхолдерів формують органи місцевої та державної влади, конкуренти, інвестори, місцеві спільноти, до складу яких відносять засоби масової інформації, некомерційні організації, авторитетні особи, лідери думки. Від враження, що справляє бізнес компанії на стейкхолдерів залежить його успішність і, відповідно, гудвіл.

Вдосконалення методів оцінки гудвілу, напрацювання різноманітних методик у цій сфері [5] дозволяє нам розглядати гудвіл не тільки як індикатор ефективності, але і як інструмент корпоративного управління. Для цього нам необхідно виділити та узагальнити джерела гудвілу, а також визначити напрямки впливу на них.

Зазначимо, що саме з усвідомленням впливу на успішність бізнесу не тільки «ближніх», але і «дальніх» стейкхолдерів актуалізувався такий напрямок розвитку сучасних компанії як формування соціально-відповідального бізнесу. На нашу думку, ця стратегія здатна забезпечити зростання гудвілу компанії. Крім того, бізнес в аграрному секторі має важливу відмінну рису, що обумовлює додаткове джерело гудвілу. Мова йде про використання земельних угідь в процесі сільськогосподарського виробництва. Дбайливе ставлення до цього фактору виробництва, застосування агротехнологій, що забезпечують відтворення земельних угідь, поліпшення їх якості виступає важливим джерелом покращення суспільної думки про компанію, зайняту у сфері агробізнесу. На підставі викладеного ми можемо скласти узагальнену схему гудвілу аграрної корпорації (рис. 1).

Конкретизуємо сутність таких джерел гудвілу компанії як соціальна відповідальність та екологічність бізнесу. Соціальна відповідальність є інструментом підвищення репутації підприємства, довіри з боку суспільства, інвестиційної привабливості, капіталізації та конкурентоспроможності підприємств, досягнення їх стійкого розвитку за соціальним, економічним і екологічним напрямами.

Рис. 1. Оцінка і джерела гудвілу сучасної аграрної корпорації

За визначенням фахівців Національного інституту стратегічних досліджень сучасна організація може бути визнана соціально відповідальною, якщо її діяльність відповідає наступним критеріям:

- добросовісна сплата податків, виконання вимог міжнародного, державного, регіонального законодавств;

- виробництво та реалізація якісної продукції;

- реалізація корпоративних програм підвищення фаховості співробітників;

- реалізація корпоративних програм з охорони та зміцнення здоров’я співробітників;

- реалізація корпоративних програм морального стимулювання персоналу;

- реалізація благодійних і спонсорських проектів;

- участь у формуванні позитивної суспільної думки про бізнес [4].

Корпорації агробізнесу неоднорідні у своїй масі, як за критерієм обсягів діяльності, так і за орієнтацією на соціальні потреби. Поряд з компаніями, націленими виключно на поточний прибуток, можемо виділити тих, що реалізують значні соціальні проекти, зокрема, Компанія «Мрія Агрохолдинг», Холдинг «Агро-Союз», Агрохолдинг «Астарта-Київ», ПрАТ «ТАКО».

Аналіз практики успішних українських аграрних компаній дозволяє виділити такі напрямки розвитку соціально відповідального бізнесу:

- забезпечення належних умов для здобуття базової освіти;

- покращення рівня медичного обслуговування населення;

- розбудова інфраструктури українського села;

- охорона та збереження навколишнього середовища;

- впровадження енергозберігаючих новітніх технологій на виробництві;

- рівні можливості та найкращі умови праці.

Поширення практики соціально відповідального бізнесу в Україні гальмується певними обмежувальними факторами. Найважливішими серед них є фактори нормативного характеру, пов’язані з недосконалістю правової бази та невідчутністю позитивних наслідків благодійності для бізнесу, а також фактори нерозвиненості інститут громадянського суспільства. Узагальнююче схематичне відображення чинників гальмування розвитку соціально відповідального бізнесу, інструментів подолання гальмуючого впливу та очікуваних результатів наведене на рис. 2.

Формування екологічної спрямованості бізнесу є однією із складових його соціальної відповідальності. Екологічність становить основу сучасного іміджу і комерційного успіху компаній. Своєю участю у покращенні екології країни підприємці можуть зробити набагато більше для здорового майбутнього країни та її жителів. Водночас, позиціонування компанії, як орієнтованої на безпечне господарювання та ощадливе ресурсовикористання виступає важливою складовою підвищення її гудвілу.

Останнім часом українські компанії дедалі більшу увагу приділяють екологічній спрямованості свого бізнесу. Необхідність вибору такого напрямку розвитку була усвідомлена в результаті поширення зовнішньоторговельних зв’язків з країнами, що мають високу екологічну культуру. Обмеженість доступу на ринки цих країн української продукції з низькими екологічними якостями змусила підприємців змінювати виробничі технології, сертифікувати продукцію та процес її створення.

Рис. 2. Управління практикою поширення соціально відповідального бізнесу

Згодом це переросло у більш широкі ініціативи, які охоплюють не тільки сферу виробництва, але і транспортування продукції, а також управлінську діяльність. Багато українських компаній запровадили у свою діяльність проект «Зелений офіс», націлений на технології матеріало- та енергозбереження в офісній праці.

Особливого значення така стратегія компанії набуває у сфері аграрного бізнесу, де основний фактор виробництва – земля, має природне походження. Ведення екологічно свідомого агробізнесу передбачає дотримання існуючих нормативних вимог у сфері природозбереження, застосування оптимальних агротехнологій, які забезпечують відновлення використаного природного потенціалу, обмеження рівня інтенсивності природокористування відповідно до здатності природно-ресурсного комплексу території до самовідновлення.

Мотиватором дотримання принципів екологічно безпечного господарювання поряд із формальними нормативно-правовими актами має стати екологічна культура компаній. Практика показує, що неможливо описати в законах всі випадки господарської діяльності, наслідки яких можуть зашкодити навколишньому середовищу. Також дуже складно організувати тотальний контроль за дотриманням цих законів. Це означає, що у сфері екологічної відповідальності неможливо досягти бажаного результату, користуючись лише «буквою закону». Значне місце в екологічно відповідальному господарюванні має відводитися «духу закону».

Для прискорення формування адекватної екологічної культури та соціальної відповідальності аграрним корпораціям необхідно надати деякий імпульс. На нашу думку таким поштовхом може слугувати створення національного рейтингу соціально та екологічно відповідального агробізнесу. Присвоєння відповідного місця у рейтингу неодмінно буде відбиватися на рівні гудвілу компанії та стимулюватиме компанії докладати зусиль для його підвищення.

1. Дементьев В. В. Некоторые аспекты мотивации хозяйственного поведения в переходной экономике /В.Дементьев/НАН Украины; Институт экономико-правовых исследований; Донецкий гос. технический ун-т. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 1999. — 38с.

2. Дженсен М.К. Теория фирмы: поведение менеджеров, агентские издержки и структура собственности/ М.К.Дженсен, У.X. Меклинг// Вестник СПб. Университета: Серия «Менеджмент». – 2004. – вып. 4. - [Електронний ресурс]: Режим доступу http://inim-rao.ru/mode.7635-item.68827-type.html

3. Капелюшников Р. Концентрация собственности в системе корпоративного управления: эволюция представлений // Российский журнал менеджмента. – 2006. – № 4. – [Електронний ресурс]: Режим доступу http://www.rjm.ru/archive/list/t_4_1_2006_g/

4. Напрями підвищення соціальної відповідальності бізнесу на місцевому рівні: Аналітична записка Відділу регіональної політики НІСД. - [Электронный ресурс]. – Джерело доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/November/13.htm

5. Оценка гудвилла предприятий и финансовых институтов / А.В. Новиков, И.Я. Новикова, С.В. Понуров, П.В. Кравченко; отв. ред. А.В. Новиков. – Новосибирск : НГУЭУ, 2007. – 233 с.

6. Скібіцька Л. І. Корпоративне управління в Україні: інтелектуальний капітал, персонал, якість: Монографія / Л.І.Скібіцька, В.І.Щелкунов, Г.В.Жаворонкова та ін. За ред. В. І. Щелкунова, Г. В. Жаворонкової. - К.: Наукова думка, 2010. - 616 с.

7. Стиглиц Дж. Неудачи корпоративного управления при переходе к рынку: Доклад на ежегодной конференции Мирового банка по европейскому экономическому развитию, Париж, 1999 г. // Экономическая наука современной России. – 2001. – № 4. – С. 108–146.

8. Супрун Н. А. Інституційні детермінанти становлення вітчизняної моделі корпоративного управління. – [Електронний ресурс]: Режим доступу http://www.economy.nayka.com.ua/index.php? operation=1&iid=73.