Мехеда Н.Г., Лисенко В.

Черкаський національний університет ім.Б.Хмельницького

Формування витрат за місцями і центрами відповідальності

Управління витратами на підприємстві передбачає диференціацію за місцями і центрами відповідальності. Місце витрат – це місце їхнього формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця, цех).

Центри відповідальності – сегмент усередині підприємства, на чолі якого стоїть відповідальна особа, яка приймає рішення. Центр витрат – підрозділ, керівник якого відповідає тільки за витрати. Прикладом може служити цех ремонту енергетичного устаткування. Можна вважати, що центр витрат – найдрібніший підрозділ, а решта центрів відповідальності складається з центрів витрат. Відповідно до класифікації витрат центри витрат можна розбити на центри регульованих витрат і на центри частково регульованих (виробничих) витрат. Прикладом центру регульованих витрат може бути цех основного виробництва. Прикладом центру частково регульованих витрат може бути конструкторське бюро, адміністрація підприємства.

Центри виручки – це підрозділи, керівники яких відповідають тільки за виручку, але не за витрати (відповідають за витрати, але в дуже обмеженому обсязі), наприклад, відділ збуту відповідає не за всю собівартість реалізованої продукції, а лише за витрати на її реалізацію.[1]

Центри прибутку – це підрозділи, керівники яких відповідають як за витрати, так і за прибуток. Розподіл підприємства по центрах прибутку звичайно застосовується при дивізіональній організаційній структурі (один дивізіональний центр прибутку), але можливі і виключення.

Центри інвестицій – підрозділи, керівники яких відповідають за капіталовкладення, доходи і витрати, наприклад, новий об'єкт, що будується, підрозділ у складі об'єднання.

Як на підприємствах промисловості, так і на підприємствах торгівлі перші два етапи здійснення операційної діяльності були пов'язані виключно з формуванням витрат, тоді як третій етап – переважно з формуванням доходів і частково з формуванням витрат. Це зумовлює і формування конкретних типів центрів відповідальності підприємства в процесі здійснення операційної діяльності. Розрізняють такі типи центрів відповідальності:

- на базі структурних підрозділів, що здійснюють заключний етап операційної діяльності, мають формуватися в основному центри доходу;

- на базі структурних підрозділів, такі що здійснюють перші два етапи операційної діяльності, де мають формуватися центри витрат;

- на базі структурних підрозділів, що здійснюють всі три етапи операційної діяльності, мають формуватися центри прибутку.

На практиці застосовуються такі принципи виділення центрів відповідальності на підприємстві:

- за функціональною ознакою: враховуючі матеріальні, виробничі, управлінські, збутові;

- за територіальною ознакою: відділ, цех, дільниця.[1]

За центрами відповідальності складаються кошториси (формуються планові витрати), визначаються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції.

Обслуговуючі центри відповідальності надають послуги іншим центрам усередині підприємства (електропідстанція, робоча їдальня і т.д.) – це допоміжні центри.[2]

Матеріальні центри відповідальності слугують для заготовляння і зберігання матеріалів (наприклад, матеріально-технічного постачання – склади), це можуть бути як основні, так і допоміжні центри.

Виробничі центри відповідальності – підрозділ основного і допоміжного виробництв. Витрати підрозділів основного виробництва звичайно можна віднести на конкретну продукцію. Витрати допоміжних виробничих центрів включаються в собівартість продукції опосередковано (через основні центри відповідальності).

Управлінські центри відповідальності – заводоуправління, бухгалтерія, юридичний відділ і т.д. Витрати цих центрів безпосередньо не були пов'язані з конкретними видами продукції. На практиці звичайно їх розподіляють по видах продукції пропорційно вибраній базі (зарплата, прямі витрати).

Збутові центри відповідальності займаються реалізацією продукції (відділ маркетингу, відділ збуту) – це основні центри відповідальності, їхню роботу, як правило, можна співвіднести з конкретними видами продукції.

Вибір способу розподілу підприємства на центри відповідальності визначається специфікою конкретної ситуації, при цьому необхідно враховувати такі вимоги:

- в кожному центрі витрат має бути показник для вимірювання обсягу діяльності і бази для розподілу витрат;

- в кожному центрі має бути відповідальний;

- ступінь реалізації має бути достатнім для аналізу, але не надмірного, щоб ведення обліку не було занадто трудомістким;

- бажано, щоб для будь-якого виду витрат підприємства існував такий центр, для якого дані витрати були б прямими;[1]

Прямі витрати безпосередньо відносять на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі – формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції. Таке розділення витрат дає можливість оперативно розраховувати витрати на фактичний для різних варіантів обсяг виробництва, а також перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції під час аналізу і оцінки роботи підрозділів.

Література:

1) Внутрішній економічний механізм підприємства: навчальний посібник / В.М. Гончаров, Н.В. Касьянова, Н.В. Вецепура, Д.В. Солоха та ін.. – Донецьк: СПД Купріянов В.С., 2007. – 284 с.

2) Моссаковський В. Система контролю витрат виробництва за сучасних умов. // Бухгалтерський облік і аудит. — 2002.