Яковенко Л.О.

Козаченко Л.А., к.е.н., доцент кафедри «Фінанси і кредит»

ММІРЛ Університет «Україна»

Студентка спеціальності «Фінанси і кредит», магістр

РЕФОРМУВАННЯ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Вступ. Якість життя суспільства, його зрушення на ліпше, звичайно ж, великою мірою залежить від пенсійного забезпечення людей похилого віку та впевненості у завтрашньому дні тих, хто працює.

Актуальність теми. Особливий розгляд необхідності вивчення проблем пенсійного забезпечення та фінансування населення, оскільки світова практика ринкових відносин переконує в тому, що значення цієї галузі фінансової системи країни є дуже великим для нормального функціонування економіки та відповідного рівня життя того прошарку населення, яке проминуло межу працездатного віку. Тому не дивно, що така система в умовах ринкових змін в економіці молодої держави, які супроводжувалися кризовими явищами – падінням виробництва, інфляцією, скороченням чисельності зайнятих у реальному секторі економіки — сама зазнала серйозної кризи.

Мета. Дослідження сучасних змін в пенсійній системі України.

Результати дослідження. Теоретичною та методичною базою дослідження є фундаментальні положення наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених з досліджуваної теми.

Отже, першим практичним кроком реформи стало прийняття Верховною Радою України 9 липня 2003 року Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Основною метою започаткованих перетворень, стало гарантування громадянам пенсійного віку, які не в змозі працювати, компенсації втраченого заробітку у вигляді належного розміру пенсії. Цей розмір, як відомо, прямо залежить від тривалості страхового стажу та сплачених протягом трудової діяльності внесків [1].

Тож на виконання Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протягом останніх років здійснено низку системних і надзвичайно важливих для подальшого розвитку пенсійної системи перетворені. Зокрема, у солідарній системі встановлено мінімальну пенсійну виплату - на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Така норма, до речі, передбачена ст. 46 Конституції України. Водночас запроваджено максимальну величину заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а починаючи з 1 січня 2011 року - максимальну величину бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Крім того, розмір пенсії почав визначатися пропорційно до суми заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески, та періоду їх сплати. Запроваджено також розмежування джерел фінансування пенсійних виплат - вони почали призначатися за різними пенсійними програмами між державним бюджетом та бюджетом Пенсійного фонду України. І, звичайно ж, якісно новим кроком на шляху реформи стало призначення пенсій за даними системи персоніфікованого обліку [3].

Попри те, що означені заходи хоч і стали якісно новими, проте були вони, справді, лише першим кроком на шляху переоснащення пенсійного господарства. Незважаючи на всі зміни, лишалися ще серйозні проблеми. Скажімо, із року в рік зростав дефіцит коштів на виплату пенсій. Невеликими лишалися й самі розміри пенсій, які не в змозі були забезпечити гідний рівень життя пенсіонерів. У свою чергу все це спровокувало розростання в державі системи тіньової економіки, контрпродуктивні виплати заробітної плати в «конвертах» тощо. До цих негараздів додалася ще й складна демографічна ситуація. Населення України, як, до речі, і всього світу, старіє, а в таких умовах солідарна система не може працювати належно і справно, виконувати покладену на неї функцію - забезпечувати гідне життя пенсіонерів.

Ось так і постало питання щодо подальшої реформи пенсійного страхування, його, так би мовити, переходу до наступного етапу. Таким етапом якраз і стало прийняття 8 липня 2011 року Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». Він набув чинності з 1 жовтня 2011 року [2].

При цьому є позитивний момент, відповідно до п. З ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у якості компенсатора жінкам за збільшення пенсійного віку після виходу на пенсію встановлюється підвищення пенсійних виплат в розмірі 2,5% від основного розміру пенсії за кожні шість місяців більш пізнього виходу на пенсію, починаючи з 55 років до досягнення ними 60-річного віку. Водночас до 1 січня 2015 року жінкам надано право достроково, в 55 років, виходити на пенсію за наявності у них не менше 30 років страхового стажу та за умови звільнення з роботи. У цьому випадку виникає один нюанс: розмір пенсії буде дещо знижений [3].

Практика реформаторського шляху пенсійної системи України із жовтня 2011 року переконливо свідчить: нововведення, які вже доволі позитивно впливають на розмір і характер пенсійного забезпечення, на суспільне життя загалом, не мають апеляції, навпаки, вони визріли для подальшого практичного насичення. Тож нині, наприклад, Пенсійний фонд України разом з іншими державними органами і зацікавленими громадськими організаціями стає на наступний щабель реформи - створює передумови запровадження обов'язкової накопичувальної пенсійної системи.

Висновок.

Страхова пенсійна система як складова соціального страхування є за своїм змістом ринковим механізмом, у якому за допомогою правових і фінансово-економічних механізмів поєднуються інтереси та можливості всіх учасників системи. Як ринковий механізм, система пенсійного страхування є чутливою до загальних політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в суспільстві. У цьому контексті важливою є роль держави в системі пенсійного страхування, зокрема у її правовому регулюванні. Якість життя населення значною мірою залежить від гідного пенсійного забезпечення людей похилого віку та впевненості у завтрашньому дні осіб, які працюють. Саме пенсійне забезпечення є основною складовою частиною системи соціального захисту населення.

Література:

1. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», від 09.07.2003 № 1058-IV, зі змінами та доповненнями.

2. Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», від 08.07.2011 № 3668-VІ, змінами та доповненнями.

3. Вісник Пенсійного фонду України, загальнодержавне інформаційне – аналітичне видання №10 - 2012.