к. е. н, доцент, Севастопольський національний
технічний університет
Актуальні проблеми
підвищення кваліфікації
робітників у секторах економіки
Соціально-економічними регуляторами модернізації
суспільства на сьогодні виступають не традиційні, жорсткі соціальні норми і
моделі поведінки, а спричинені особистісними цінностями і преференціями норми
індивідуального вибору, яким сприяють освіченість, поінформованість та вміння
пристосовуватися до різного роду викликів. Тому одним із головних чинників
модернізації економіки і суспільства є освітньо-кваліфікаційний потенціал
нації. При цьому зазвичай йдеться про рівень освіти населення країни,
відповідність набутої кваліфікації виконуваній роботі тощо.
У економічно розвинених країнах давно
зрозуміли, що висока плинність кадрів завдає значних збитків і негативно
впливає на ефективність праці у трудових колективах компаній, тому доцільніше
здійснювати перепідготовку або підвищення кваліфікації своїх працівників.
Поширення інформаційних технологій надало імпульсу до
перегляду традиційного погляду на професійну освіту, як головного етапу
підготовки індивіда до праці. Нові технології впливають на характер праці, оскільки
швидкий темп технологічних змін потребує прискореної заміни одних робочих місць
новими, які подеколи потребують відмінних від попередньої кваліфікації навичок
і знань, що в сукупності вимагає необхідної для високотехнологічної роботи
інтенсивної професійної перекваліфікації.
Проблемним у кадровій політиці роботодавців на сьогодні
залишається невідповідність здобутих працівниками у навчальних закладах знань
та вмінь технологічним вимогам виробництва. Непоодиноким є невміння використовувати новітнє обладнання,
інструменти та технології. Відсутність гнучкості в пристосуванні до змін
технологій і потреб ринку знижує ефективність праці. Водночас, технологічні
зміни підприємств вимагають необхідних навичок від працюючих, котрі вже мають
певну професійну кваліфікацію. Тому задля підвищення кваліфікації робітникам
доведеться навчатися впродовж усього життя.
Разом із
тим, 3–5 або більше разів на рік 1,5% респондентів підвищували свою професійну
кваліфікацію (брали участь у тренінгах, семінарах, конференціях, курсах
підвищення кваліфікації тощо) за рахунок підприємств, організацій або установ;
2–3 рази на рік – 2,3%; раз на рік – 6%; раз на кілька років вдосконалювали
свої знання і навички – 13,2% респондентів. Десята частина (9,7%) опитуваних
визнала, що підвищувала свою кваліфікацію одного разу після влаштування на
роботу, дві третини респондентів (67,3%) жодного разу не підвищували свою
професійну кваліфікацію (таблиця 1).
Таблиця
1
Підвищення професійної
кваліфікації працівників
за
рахунок роботодавців
|
Професійну
кваліфікацію підвищували (%
працівників) |
Не підвищували (%) |
|||
|
3-5 разів на рік |
2-3 рази на рік |
1 раз на рік |
1раз на 5 років |
|
|
1,5 |
2,3 |
6,0 |
13,2 |
67 |
Дані таблиці розраховані на основі джерела
[1].
Парадоксальним
за даними моніторингового дослідження [1]
зафіксовано такий факт: серед тих, хто працює в державному секторі або в обох
(державний та приватний) секторах економіки, жодного разу не підвищували
власної кваліфікації відповідно 47,0% і 54,8%. В той же час, попри потребу
приватних роботодавців у кваліфікованих робітниках цей показник значно більший
і становить – 70,1%. Порівнюючи державний і приватний сектори за частотою
перекваліфікації, зокрема серед тих, хто працює в державному секторі економіки,
25,6% вдосконалювали
свої знання або навички раз на кілька років, тоді як серед тих, хто працює у
приватних роботодавців, таких виявилося 8,0%.
Показовим
також є той факт, що подібно до приватного сектору серед тих, хто зараз не
працює (пенсіонери і безробітні), майже три чверті (74,7%) – жодного разу не
підвищували своєї кваліфікації за рахунок підприємств, організацій чи установ.
Таким чином,
можна констатувати, що приватні роботодавці не зацікавлені вкладати кошти в
розвиток кваліфікації власних працівників, це пояснюється низькою часткою
високотехнологічного сегмента української економіки. Вочевидь без
переорієнтації на виробництво високотехнологічної продукції приватному капіталу
особливо й не доведеться вкладатися у висококваліфіковану
робочу силу.
Таким чином, як також зазначено Європейським соціальним
дослідженням (European Social Survey), чим вищий ступінь
соціально-економічного розвитку країни, тим:
1) більша
кількість населення підвищує свою кваліфікацію, вдосконалює свої знання або
навички, необхідні для роботи;
2) більшою
мірою роботодавці фінансують підвищення професійної кваліфікації працівників
своїх підприємств.
Список
використаних джерел:
1.
Аналітична
довідка Інституту соціології НАН України від 25.12.2012 р. № 285/240 „Про
практику вдосконалення професійних знань і навичок як поведінкові
стратегії модернізаційного характеру”.