ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АПК УКРАЇНИ

Муляр Л.В.

Науковий керівник Ковальчук С.Я., к.е.н., доц.

Вінницький національний аграрний університет

На сучасному етапі розвитку економіки України агропродовольчий ринок виступає чутливим регулятором і координатором комерційних зусиль суб’єктів ринку, спрямованих на виробництво і реалізацію конкурентоспроможної агропродовольчої продукції для забезпечення продовольчої безпеки держави і формування експортного потенціалу. Проблема забезпечення населення продовольством у сучасних умовах потребує нових підходів як в організаційному, так і в економічному плані.

Сільське господарство - найважливіша галузь матеріального виробництва. Проте через свої специфічні особливості, циклічність виробництва вона в умовах ринку посідає особливе місце, що не дозволяє в повній мірі і однакових умовах брати участь у міжгалузевий конкуренції. Тому необхідний комплекс заходів, які забезпечують здійснення стратегії аграрних і земельних перетворень та створення для ефективного функціонування сільськогосподарських товаровиробників таких умов, які за меншою мірою були б рівні умовам у партнерів АПК.

Оскільки сільсько господарське виробництво значною мірою ізольоване від сигналів ринку з допомогою захисту та регулювання, таке становище призводить до появи надлишків сільськогосподарської продукції. Проблему надлишків можна вирішити шляхом або тривалого зберігання продукції, що вимагає значних витрат, або субсидування експорту на світовий ринок.

Це можна буде зробити за допомогою:

- підвищення доступності довгострокових кредитів, залучуваних терміном до 8 років;

- зростання поставок у системі лізингу племінної худоби, техніки і устаткування через збільшення статутного капіталу;

- вдосконалення заходів митно-тарифного регулювання шляхом затвердження обсягів квот і мита й скасування ввізних мит на технологічне обладнання, яке має вітчизняних аналогів;

- здешевлення ресурсів, залучуваних малими формами господарювання АПК;

- розвитку обслуговування малих форм господарювання в АПК – мережі сільськогосподарських споживчих кооперативів (заготівельних, постачальницько-збутових, переробних, кредитних).

У разі вільного ринку попит продовольства регулюється шляхом постійного витіснення найменш ефективних виробників, їх сільськогосподарського провадження з допомогою збільшення пропозиції.

Вітчизняним аграрним підприємствам варто нарощувати експортний потенціал у таких галузях, як виробництво м'яса, насіння соняшнику,

вирощування фруктів, виробництво фруктових та овочевих консервів. Невелика частка підприємств, сертифікованих згідно з міжнародними стандартами (лише 3% м'ясопереробних комбінатів, 34,6% молокопереробних підприємств володіють міжнародними сертифікатами); низька якість продукції внаслідок того, що 60% сільськогосподарської продукції виготовляється дрібними приватними господарствами населення, які обмежені фінансовими, матеріальними, технологічними, інформаційними ресурсами, у результаті чого виготовлена у цих господарствах продукція втрачає конкурентні переваги.

З цього слідують основні напрями державного економічного регулювання АПК :

- бюджетна підтримка товаровиробників АПК у вигляді субсидій, дотацій і компенсацій, а також фінансування капітальних вкладень, що мають безповоротний та зворотний характер, надання гарантій щодо залучення інвестиційних кредитів, підтримка короткострокового кредитування сезонних витрат сільськогосподарських товаровиробників на пільгових умовах (субсидіювання відоткових ставок по залучених), підтримка забезпечення підприємств і організацій агропромислового комплексу сільськогосподарською технікою, машинами і устаткуванням на умовах лізингу, спеціалізована підтримка з окремих напрямів, забезпечення системи аграрної освіти, науки тощо;

- підтримка формування кредитного механізму АПК, адекватного умовам ринку, розвиток національної фінансово-кредитної системи обслуговування товаровиробників АПК, сільської кредитної кооперації, а також системи страхування сільськогосподарської діяльності;

- цінова політика, направлена, перш за все, на створення умов оптимізації цінових співвідношень між продукцією сільського господарства та інших галузей економіки, підтримання доходів товаровиробників АПК;

- податкова політика, що передбачає вдосконалення системи оподаткування в АПК. Сучасна податкова система характеризується множинністю і відсутністю наукової обґрунтованості ставок податків і зборів. У цілях зниження податкового тягаря і спрощення оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, необхідно ввести єдиний земельний податок, що враховує регіональні чинники виробництва, передбачає створення системи податкових пільг для товаровиробників АПК;

- державне регулювання внутрішнього продовольчого ринку, організація закупівель і застави сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства, здійснення товарних і закупівельних інтервенційних операцій, сприяння формуванню об'єднань товаровиробників АПК із просування продукції на ринки, їх інтеграції з переробними підприємствами і торговельними організаціями і, перш за все, стимулювання створення вертикально інтегрованих аграрних компаній по технологічному ланцюгу «виробництво сировини – переробка – реалізація»;

- підтримка розвитку інфраструктури внутрішнього продовольчого ринку, у тому числі створення великих оптових продовольчих, а також локальних ринків, товарних бірж, сприяння проведенню аукціонів, ярмарків та інших форм організованої оптової і роздрібної торгівлі з виходом на них безпосередніх товаровиробників або організацій, що представляють їх інтереси;

- проведення протекціоністської політики щодо зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією, сировиною і продовольством, захист економічних інтересів товаровиробників АПК і внутрішнього ринку продовольства з використанням заходів митно-тарифного регулювання, кількісних обмежень, антидемпінгових і компенсаційних заходів за імпорту товарів, підтримка експорту вітчизняної продукції.

За останні роки частка сільськогосподарської продукції в експорті України зросла на 2,1% і становить 13,7%, зважаючи, що експорт продукції тваринного походження знизився на 0,5%. У структурі українського експорту останніми роками переважає продукція рослинництва, що є не поганою тенденцією, оскільки, за прогнозами ФАО, в перспективі до 2014 року світові ціни на пшеницю зростуть на 3%, фуражні зернові – на 10, насіння соняшнику – на 15, рослинну олію – 18, яловичину – до 30%.

«Про Державний бюджет України на 2011 рік» фінансування аграрного комплексу закладено на рівні 10,2 млрд грн. З них по загальному фонду – 5,2 млрд грн, спеціальному – 5 млрд грн. Окремі економісти вважають, що для розбудови інфраструктури аграрного ринку потрібно 180 млрд грн на найближчі 4–5 років. Водночас основні засоби виробництва потребують капіталовкладень для оновлення на суму 250 млрд грн на такий же період. Крім того, для забезпечення нормальної роботи галузі тваринництва потрібно 43 млрд грн на рік, рослинництва – 57 млрд грн на рік.

Водночас у сучасних умовах, за хронічної нестачі у державному і місцевих бюджетах необхідних коштів на підтримку соціальної сфери села, доцільно виробити заходи щодо селективної державної підтримки розвитку низки ключових сфер соціальної інфраструктури. Одночасно необхідно надати належних прав органам місцевого самоврядування.

Важливе значення має створення загальнодоступної інформаційної системи з основних видів випущеної продукції, можливостей українських підприємств з випуску тієї або іншої продукції, наявного внутрішнього і зовнішнього попиту, підготовки прогнозів зміни попиту на різні види продукції на внутрішніх і зовнішніх ринках. Слід враховувати, що інформаційне забезпечення – це стратегічне завдання, від рівня вирішення якого залежить не лише ефективність державного регулювання агропромислового виробництва і продовольчого ринку, але і його функціонування.

Список використаних джерел

1. Державний комітет статистики. - Режим доступу:www.ukrstat.gov.ua/

2. Новий курс: Реформи в Україні 2010 - 2015. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/books/2010/10nandop1.pdf